I
Це відбулося 2004 року, коли я навчалася на другому курсі Києво-Могилянської академії.
Я завжди відчувала, що тексти, які ми читаємо, або які розповідали нам у дитинстві, значно впливають на наше життя. Коли ми прокидаємося зранку, важливо, яку історію ми собі розповідаємо: навіщо ми встаємо з ліжка, навіщо нам потрібен цей день… І від історій, які ми розповідаємо ‒ собі, друзям, рідним ‒ залежить якість нашого життя.
Коли я це усвідомила, то вирішила уважніше спостерігати за історіями, які впускала в себе. "Носіями яких цінностей є ті чи інші персонажі? Які моделі поведінки пропонують? Чи вони мене надихають?" – такі питання я ставила собі все частіше.
Фото: з особистого архіву Катерини Єгорушкіної
У казкотерапії використовуються історії, притчі. У закордонних джерелах зустрічала такі поняття як storywriting therapy і storytelling therapy, тобто для них існує різниця, пишеш ти історію чи розповідаєш. Водночас, суть залишається тією ж: історія повинна подіяти. У побутовому сенсі, більшість із нас час від часу грають роль казкотерапевта. Наприклад, коли хтось із друзів потрапив у халепу, а ми маємо подібний досвід зі щасливим фіналом, то ділимося своєю історією. Таким чином ми надихаємо людину не опускати рук і до того ж, пропонуємо продуктивну модель поведінки. Зазвичай ми це робимо несвідомо.
Фільми, серіали і навіть комп'ютерні ігри також можуть розповідати важливі терапевтичні історії, які нас збагачують, показують нові горизонти, нові сенси, занурюють у певне ціннісне середовище. Звичайно, ці історії потрібно вишуковувати у загальному потоці. Адже є такі, які заганяють нас у відчуття безнадії, підривають віру у власні сили та загальнолюдські цінності. Коли ми в нересурсному стані і не здатні критично оцінювати такі історії, я не бачу сенсу наповнювати ними своє життя. Це як слухати весь час кримінальні хроніки чи переповідати жахи про світову змову. Замість відчувати себе суб’єктом, який діє та змінює, людина перетворюється на об’єкт, якому загрожує весь світ.
Казка – жанр виключно дитячий
До ХІХ століття казки були більше для дорослих, потім їх адаптували, викреслили частину дорослих моментів, і вони перетворилися на добре відомі нам збірки народних казок. Тож народні казки (особливо, чарівні) використовують у роботі з дорослими, адже вони багаті на символізм та розповідають нам про важливі для кожної людини етапи ініціації.
Чимало з авторських казок призначені для широкої аудиторії, адже вони промовляють до нашої внутрішньої дитини ‒ живої, творчої, гнучкої, вічно здивованої частини нашої особистості. Буває, ця внутрішня дитина спить, або ж заховалася під маскою серйозності, дорослості, або ж затиснена складними життєвими обставинами. Щоб розбудити її, можна пострибати на батуті, пускати мильні бульбашки, подуркувати без позирання на годинник, почитати або ж вигадати чудову історію.
Як працює казкотерапія
Якщо метафорично, то це вітаміни для душі. Щоб був ефект, їх варто приймати більш-менш регулярно. Хоча у моїй практиці були випадки, коли одна влучна казка чи терапевтична історія допомагали досягти бажаних перетворень: клієнт позбувався певного страху й знаходив потрібний ресурс для зміни власної поведінки і робив її продуктивнішою.
Якщо говорити про загальне визначення казкотерапії, то це метод практичної психології, який використовується в роботі як з дітьми, так з дорослими. На перший погляд, принцип казкотерапії простий і зрозумілий. Є персонаж, якого вивели із зони комфорту; з ним трапляються якісь халепи (насправді – важливі уроки), він усвідомлює, що так далі жити не можна й наважується на зміни. Наприклад, хоче позбутися страху, який стає завадою на шляху до мрії. Або ж прагне здобути якусь цінність, завдяки якій покращується якість його життя.
Часом у казкотерапії використовуються допоміжні персонажі на кшталт мудреця чи доброї чарівниці, аби показати головному персонажу новий погляд на проблему або ж запропонувати альтернативну модель поведінки, яка може виявитися більш продуктивною. Якщо клієнт казкотерапії – дитина, то вона не завжди має у своїй "базі" потрібну модель поведінки через брак життєвого досвіду, тож такі мудрі персонажі часом стають у пригоді.
Банальний приклад: дитина обманює. Можливо, вона так вчиняє, бо хоче показати себе у кращому світлі, боїться несхвалення своєї поведінки дорослими? Або ж боїться покарання. Або з іншої причини. Тоді ми створюємо казку для цієї дитини, показуючи, що обман може погіршити її стосунки з друзями або ж вона втратить щось важливе для себе (наприклад, довіру). Ми проводимо персонажа з такою поведінкою через низку ситуацій: спершу обман призводить до маленької халепи, вдруге – халепа серйозніша, а втретє у героя стається пожежа (щось дуже неприємне), але йому вже ніхто не вірить. Тоді для підсилення меседжу може з’явитися друг, бабуся, вчителька або мудрець, який розповість про ціну довіри. Так, ми загострюємо реальну ситуацію в казкових реаліях настільки, щоб проблема стала очевидною. І коли клієнт (слухач/читач) це усвідомить, варто запропонувати йому інакшу модель поведінки.
Хоча на перший погляд усе просто, робота казкотерапевта складається з нюансів та вміння відчути іншу людину, докопуючись до причин її занепокоєння та мотивацій. Алгоритми створення терапевтичних казок та історій є в Інтернеті, але рецепти з мережі не завжди працюють.
Адже важливо, хто готує казку, в якому настрої і з яких інгредієнтів вона складається, які спеції додаються, чи враховуються особливості людини, якій ця страва-казка призначається.
Хто вони ‒ персонажі казок?
Персонажі моїх книг розселені на особливій карті, яка існує лише в моїй голові: вони мають свої світи, домівки, кольори, вулиці...
Основний критерій – вони мають бути цікавими особисто для мене. Я не писатиму книжку, яку мені нудно було би читати. Деталі для персонажів люблю брати з життя, тож мої друзі часом можуть відшукати свої звички чи трансформовані фрази у персонажах. Інколи ідеї підкидають діти, особливо моя 4-річна донька Даринка. Вона так примудряється називати своїх ляльок, що зі сміху та здивування падаєш на ліжко і регочеш, доки не знайдеш у собі сили підвестися і все це записати.
Мені цікаво, щоб головний персонаж розвивався, а другорядні мали незвичні імена та детальки (і бажано – теж розвивалися). Якщо герой статичний ‒ це може бути нормально в межах невеличкого оповідання, в якому змальовується певний епізод з його життя. Однак, коли я пишу казкову повість, як от "Пригоди Штанька", для мене важливо, щоб герой прийшов із певної внутрішньої точки А у точку К, наприклад. Мені цікаво дослідити цей шлях: як Штанько з несміливого каштанчика перетворився на героя-захисника, який захистив рідний сквер від забудовників. І коли мені вдається змотивувати героя до змін, я відчуваю себе творцем справжнього, живого, нехай і казкового, світу.
Книга "Пригоди Штанька" присвячена цінності сміливості, а також усім несміливим сміливцям, які у критичний момент готові взяти на себе відповідальність. Коли я пишу, мені самій цікаво досліджувати у процесі писання, які деталі варто додати для повноти образу, де розвісити "рушниці", які вистрілять згодом... Створити об’ємного персонажа, якому читач повірить, з яким він зрезонує. Часом я знаю, яким мій персонаж стане вкінці, але сам шлях – це щоразу дивовижна подорож, сповнена відкриттів. Для мене важливо, щоб персонаж не просто впав із дерева і змінився, ‒ це не цікаво (як у деяких серіалах, коли герой втрачає пам’ять і відбувається повне перезавантаження особистості). Важливо поставити запитання "чому?" або "навіщо?". Наш мозок дуже економний, тож просто так перейматися якимись змінами не буде.
***
Коли я відчуваю брак сенсу в певній ситуації чи діяльності, розмитість ціннісних орієнтирів, я звертаюся до ресурсних історій (бо в кожній ситуації вони різні і дуже індивіуальні). Насичуючись ними, починаю знову відчувати ґрунт під ногами.
В основі будь-яких здорових стосунків є система цінностей, якої партнери свідомо чи несвідомо дотримуються. Ми з чоловіком вирішили прописати наші основні цінності, щоб у випадку втоми чи конфлікту діяти не від емоцій, а керуватися цінностями. Насправді, це працює. Головне, щоб була згода партнерів дотримуватися цих цінностей, щоб була довіра у цьому питанні.
Інколи я навіть можу розповідати собі казку про "Ріпку". Вона про цінність взаємодопомоги, про те, наскільки добре робити щось разом, про важливість навіть найменшого члена команди.
Як батькам застосовувати казкотерапію?
Оскільки батьки зазвичай найкраще знають свою дитину, для них важливо навчитися підбирати історії та казки, які позитивно впливатимуть та діятимуть точково, враховуючи вподобання дитини та конкретну проблему. Іноді ж батькам варто самим вигадати таку історію, або ж пригадати власний досвід подолання труднощів. Наприклад, дитина боїться виступати на сцені. Тут батькам слід згадати, чи мали вони подібний страх у дитинстві і як його подолали. Якщо досвід був позитивний, батьки можуть поділитися ним у форматі звичайної історії: "Коли я був маленьким, теж боявся..." Така історія може бути терапевтичною для дитини, особливо якщо розповісти її яскраво, з деталями.
Однак не варто тиснути на дитину, аби вона полишила свій страх. Не варто ставити себе чи ще когось у приклад і таким чином принижувати дитину та цінність її особистого вибору. Дитина має право боятися. Ми можемо її підтримати і надихнути стати сміливішою. Діти довіряють батькам, адже вони для них є найбільш значущими особами у житті (принаймні до кризи підліткового віку).
Фото: з особистого архіву Катерини Єгорушкіної
А ще вкрай важливо, щоб у сім’ї сформувалася традиція читання казок. Цей сімейний ритуал ‒ як запрошення до спілкування. Казки, притчі, історії та теми для обговорення можуть бути різними: страх народження молодшої сестрички, проблеми в новому колективі, звідки беруться носороги тощо. Такий казковий діалог допомагає дітям бути в контакті з батьками, а батькам - чути та реагувати на проблеми і хвилювання своїх дітей. Читаючи уважно підібрану казку та спостерігаючи за реакцією дитини, можна виявити її приховані страхи: можливо, у дитини в садочку був досвід, про який вона соромиться зізнатись, а казка допомогла довіритись батькам, розкритися. Важливо бути пітримкою своїм дітям, а не суворими суддями.
Про натхнення
Насправді, натхнення можна черпати звідусіль: ось із цього стільця, горнятка, з розетки... Якось, до речі, написала казку про розетку (сміється…). Можна писати про пляму на стіні, про дірку на футболці... та про що завгодно! У мене не дуже добра пам’ять на факти, зате чудова – на емоції та деталі, в цьому сенсі я дуже спостережлива. Навіть читала одне дослідження, що деякі творчі люди навмисно не запам’ятовують цифри і факти, щоб звільнити простір у голові для цікавіших речей. З впевненістю можу сказати, що я серед них.
Мій мозок не розуміє, навіщо пам’ятати те, що можна загуглити. Натомість я добре пам’ятаю, з якого матеріалу зліплено кожну мою книжку: з яких відчуттів, місць, снів, деталей, уривків розмов.
Хоча більшість моїх книжок - фентезійні, у них закладено чимало деталей з реального життя: мого та моїх друзів, знайомих, сусідів, випадкових перехожих. Усе це накопичується і трансформується у моїй уяві.
Фото: TEDxKyiv
Казки та бізнес
Ще з років навчання в Могилянці мені подобаються міждисциплінарні проекти, працюючи над якими змушуєш свій мозок шукати віддалені асоціації і поєднувати непоєднуване (лише на перший погляд). Так сталося і з цим проектом: я поєднала казки і бізнес, цінності та повсякденні рутини HR-ів. Завдання, яке я перед собою поставила, виявилося надзвичайно цікавим, де я змушена була поєднувати свої знання та досвіди з різних царин: видавничої, письменницької, досвід тренера, казкотерапевта, випускового редактора, науковця... В результаті вийшов оригінальний інноваційний проект з назвою "Казки про цінності", де працівники компаній пишуть казки про корпоративні цінності. Як результат – глибока робота з цінностями, тімбілдінг і чудові книжки для дітей, написані батьками. Адже корпоративні цінності (наприклад співпраця, довіра, сміливість, взаємодопомога, творчість) є частиною загальнолюдських, які є основою народних та авторських казок.
Цей проект багатокомпонентний: він включає і тренінгову програму, і підготовку рукопису до друку, і друк книжки, і заходи для дітей по цінностях... Я зібрала команду найкращих фахівців для роботи над книжкою: художник, редактор, дизайнер, верстальник та інші. Часом замовники просять книжки-білінгви, тоді шукаємо перекладачів. Робили кілька книжок українсько-англійських та одну англійсько-польську. Взагалі з-поміж замовників цього проекту такі компанії як "Київстар", Luxoft, EPAM, Bel, Boehringer Ingelheim. Ще кілька компаній – у процесі роботи.
Фото: з особистого архіву Катерини Єгорушкіної
Казки про цінності пишуться під час моїх тренінгів, після всіх докладних інструкцій, порції натхнення та багатьох вправ на розкриття креативності (у тому числі, мовної). Переважна більшість людей пишуть казки вперше, тож потребують особливої атмосфери підтримки, аби розкритися і проявити себе на повну. Щоб казка вийшла класною і цікавою дітям, потрібно врахувати багато факторів. Наприклад, казка про цінність "довіра" пишеться у міні-групі з чотирьох чоловік, які мають різні посади та професійний досвід, а токож, можливо, різне розуміння поняття "довіра". Тож перш ніж написати спільну казку про довіру, учасники мають обговорити цю цінність, знайти певний спільний знаменник у баченні цієї цінності, підняти той особистий досвід, який доводить важливість довіри в особистому та професійному житті. Пишучи свою казку, учасники створюють героя, який цю цінність здобуває та відстоює перед іншими, менш залученими, персонажами. Коли автори проводять цим шляхом свого героя, вони у процесі самі залучаються, "включають" цю цінність у своєму житті... Тож це насправді дуже тонка і глибока робота з цінностями.
Одна справа ‒ повісити табличку з цінностями на стінах, надрукувати футболки і блокнотики, і зовсім інша ‒ коли співробітник проживає цю цінність, емоційно залучається і транслює її колегам та власним дітям. Цінність стає усвідомленою і виходить на рівень поведінки: втілюється на робочому місці, у спілкуванні з колегами чи клієнтами... Словом, людина з пасивного об’єкта, якому цінність нав’язується зовні, стає активним суб'єктом – носієм цінності.
Про неусвідомлені цінності
Люди часто роблять щось несвідомо. Буває, людина працює з 9 до 18, виконує свої обов'язки, але не є емоційно залученою в процес, не пропонує нічого нового, не хоче вдосконалювати свій робочий процес. Якщо людина не вдосконалюється, її охоплює нудьга (це підтверджує дослідник емоційного інтелекту Деніел Ґоулман), вона стає менш уважною і часом навіть починає працювати гірше. Ось вам і значення цінності "постійне вдосконалення". А якби людина вдосконалювалася, від цього виграли б усі: і співробітник, і компанія. Отож, люди, які не залучені емоційно у свою роботу, не вестимуть компанію вперед.
Окрім того, мої тренінги добре працюють на тім-білдинг та є своєрідним тренажером: співробітники спілкуються, пам’ятаючи про цінності. Емоції спільного творення казки для власних дітей – дуже об'єднавчий чинник. Тут усі рівні: і директор відділу, і програміст, і копірайтер... Це особливо надихає!
Якщо цінності мають значення для ITшників,
то як бути з політиками?
Проект "Казки про цінності" ‒ насправді може бути корисним для різної цільової аудиторії. Він наразі має два основні розгалуження: "Казки про корпоративні цінності" ‒ для працівників компаній, та "Казки про сімейні цінності" ‒ для сімей. Кожна сім’я може визначити цінності, яких вона прагне дотримуватись (як це зробили ми з чоловіком), підібрати чи написати казки про героїв ‒ носіїв цих цінностей та передавати цю особливу книгу казок від покоління до покоління, таким чином рухаючи себе, свою сім'ю та суспільство загалом до оздоровлення ціннісного середовища. Так, до прикладу, сім’я може написати казку про цінність довіри: створити героя/героїню, які цю цінність здобувають у випробуваннях. У процесі написання можна обговорити, чому важливо довіряти: якщо не буде довіри, виникатимуть підозри, бажання контролювати, а відповідно ‒ зниження свободи, зрештою це веде до взаємного відчуження... До того ж, люди витрачають на це забагато ресурсу, який міг би піти на розвиток. Згідно Світового дослідженння цінностей, довіра є однією з тих цінностей, які сприяють навіть матеріальному добробуту.
Гадаю, цей проект може бути корисним і суспільним діячам, і політикам. Єдина умова – вмотивованість учасників, щире бажання працювати з цінностями та творити на благо суспільства. Я сподіваюся, що є політики нового покоління, які хочуть здорового ціннісного середовища для своїх та чужих дітей більше, ніж матеріальної наживи. Думаю, наразі розрив між цінностями декларованими та реальними у політиці ще помітніший, ніж у компаніях. Кожен політик чи партія має програму, і в межах цієї програми можна виокремити певні цінності, навіть якщо вони не очевидні на перший погляд. І з цими цінностями можна працювати: виводити їх на рівень усвідомлення та поведінки для самих політиків і транслювати потенційним виборцям. Можливо, це будуть не казки для дітей, а історії чи притчі для дорослих, на основі сучасних реалій. Але для цього має дозріти запит на такий проект у середовищі політиків, готовність змінюватись на краще попри старі схеми та страхи.
Про здобутки
Наразі маю виданими 10 своїх книжок, дев'ять з яких – для дітей. Окрім того, мої твори друкувалися у різних збірниках, а також входять до сучасної шкільної "Хрестоматії 1,2 кл.", тобто діти їх вивчають у школі.
Першою була збірка поезій для дорослих – "Пульсація миті", видана на Грант Президента України у 2006 році. Чотири книжки – в авторській серії "Музична казкотерапія", вони мають музичний супровід, неодноразово перевидавалися та здобули різні нагороди. Ще кілька десятків книжок було видано під моїм керівництвом як випускового редактора (у тому числі й книжки проекту "Казки про корпоративні цінності").
Кожна книжка для мене особлива - як спалах, підсумок чи глибинний досвід. Це певний відтинок мого життя, те, як я мислила і відчувала. Моя пам’ять зберігає практично все, що стоїть за кожною книжкою: отак гортаєш сторінки – і одразу жмут емоцій та асоціацій. Звичайно, є книжки, які наразі для мене є найближчими. Наприклад, із серії "Музична казкотерапія" ‒ це "Птахи та Янголи" та "Пригоди Штанька". Ще з найновіших книжок ‒ екоказка "Арчі" про сортування сміття. Мене давно хвилює тема екології, і я багато років поспіль пропонувала видавцям взятися за цю тему, але мені казали, що наші люди ще не готові. Однак люди дозрівають, видавці також. Обидві згадані книжки на екологічну тематику: "Пригоди Штанька" присвячено темі вирубки міських скверів задля побудови розважальних центрів; екоказка "Арчі" ‒ це історія про песика, який жив на березі моря, збирав і сортував сміття.
"Арчі" з екологічних міркувань була видана у м’якій палітурці накладом 2000 примірників, і я не думала, що за кілька місяців розкуплять практично весь наклад.
Навіть до книгарень справа не дійшла. Люди дізнавалися про книжку, шукали видавця і купували. У Вишгороді - місті, де я живу ‒ ось уже півроку містяни сортують сміття, а громадська організація "Чисто. Вишгород" займається еко-вихованням дітей та молоді. Це насправді дуже актуальна тема, адже значна територія нашої країни перетворилася на сміттєзвалища. Я переконана, що чисте довкілля – це цінність не далекого майбутнього, а сьогодення. Це відповідальність не лише за наші здоров’я та добробут, а й придатність планети для прийдешніх поколінь.
Про створення мультфільмів за мотивами казок
Коли починаю про це думати, можливості самі виринають з-за обрію. Кілька років тому до мене звернулося об’єднання "З любов’ю до дітей", яким я надала кілька своїх казок для створення міні-мультиків. Над малюнками, відео та озвучкою працювали звичайні волонтери і любителі, проте глядачам результат припав до душі. На YouTube каналі "З любов’ю до дітей" мої відео переглянули близько 60 тисяч дорослих і дітей... Часом вихователі дитсадків впізнають мене за ними, відгуки дуже позитивні.
Другий мій мультпроект з’явився завдяки співпраці з UNICEF та Be-it-agency. Вони замовили сценарії для трьох серій про мінну безпеку. Завдання було непростим: донести важливу інформацію дітям прифронтової зони, та ще й запакувати її в цікавий сюжет (кожна серія – всього на хвилину!). Сподіваюся, нам це вдалося.
Книжки мої читають і закордоном. Поки що переважно китайці і трохи європейців, але активно рухаюся в цьому напрямку. Років п'ять тому вийшла моя казка "Дерево щастя" із серії "Казкотерапія". Одна комп'ютерна студія зробила її в інтерактивному форматі для iPad. Наразі ця казка доступна українською й англійською мовами для вільного завантаження. Формат мені сподобався. Він схожий на мультик, але змушує дитину взаємодіяти з візуальними та текстовими компонентами: наприклад, допомагати дереву розквітнути або заколисати малюка в колисці, прочитати текст самостійно або ж прослухати його голосом авторки.
Про поезію
Часом пишу поезії, та проза її потрохи витіснила. Більшість часу наразі приділяю дитячій літературі та проекту "Казки про цінності". Водночас, за ці роки таки назбиралося віршів на цілу збірку з назвою-неологізмом "Дереворитми". Частково навіть друзі скинулись коштами на видання, однак сума поки недостатня. Я рухаюся в цьому напрямку. Зі свого боку збірку впорядкувала та домовилася із друзями-художниками, які готові зробити ілюстрації. Тобто питання залишається за фінансуванням, але я впевнена, що завдяки цінності взаємодопомоги ми втілимо цю мрію і зможемо видати збірку вже наприкінці цього року.
Про творчий заробіток
Насправді, не так багато митців живуть лише зі свого мистецтва. Зазвичай мають якісь підробітки чи паралельні проекти (як я). Інтелектуальна і творча праця ‒ це така цікава штука, яку буває складно оцінити конкретними сумами. Адже митці працюють з сенсами, з цінностями. І вплив мистецтва на суспільство для багатьох не очевидний, хоча він потужніший, ніж може здатися на перший погляд. Разом із оздоровленням ціннісного середовища зростає матеріальний добробут та рівень щастя людей. А з іншого боку, митці можуть готувати середовище для війн...
Одна книга може писатися кілька місяців, півроку, навіть рік і ти розумієш, що гонорар з книжки не покриває всіх витрат на життя в цей період, але з іншого боку, коли таких книжок кілька, і вони стають популярними, перевидаються, тоді роялті "капають", і це приємно. Звичайно, з книжок наразі жити не виходить, потрібно робити якісь дотичні проекти. У моєму способі життя мені подобається, що я сама управляю своїм часом. Для когось це надмірна відповідальність і вони хочуть працювати за чітким графіком. А мені ця відповідальність подобається: я стаю "включенішою" і входжу у власний потік. Я звикла ставити перед собою завдання, які ніхто інший не поставить: контролювати себе, мотивувати і рухатися далі. Я люблю свою роботу і своє життя, тож така самозайнятість – мій спосіб бути вільною і відповідальною. Я не залежу ні від політиків, ні від конкретного роботодавця. Мій день підпорядкований лише моїм мріям та діям у напрямку реалізації власного потенціалу. І мені завжди цікаво, що ж там нового за обрієм, який наближається? До яких нових ідей я буду готова?
Майбутні проекти
Про деякі проекти мовчатиму, оскільки вони потребують внутрішньої тиші та максимальної концентрації зусиль. Я над ними посилено працюю.
З того, про що можу розповісти – готуються до видання три мої нові книги для дітей. Одна вийде у видавництві "Classica" ‒ називається "Тіні моєї киці". Це буде незвична інтерактивна книжка-картонка для малюків. Друга книжка – "Історії хоробриків з Горішкових Плавнів" ‒ має вийти у харківському видавництві "Vivat". Це досить об’ємна фентезійна книжка про дитячі страхи для дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку. Над нею я працювала довго і дуже ретельно. Ще планується книжка "Цятки і плямки" ‒ це оповідки про почуття, покликані розвивати емоційний інтелект. Одна з цих оповідок була опублікована у новітній шкільній "Хрестоматії 1,2 кл.". Ну, і якщо стане сил та коштів, вийде ще збірка моїх поезії, про яку ми говорили.
Щодо проектів "Казки про корпоративні цінності" та "Казки про сімейні цінності", то робота триває. Є клієнти, є ідеї та бажання працювати.
