Поговоріть із урядовцями у будь-якій європейській столиці, і вони скажуть вам, що, хоча Велика Британія не є членом ЄС, вона все ще є ключовим гравцем у європейській безпеці. Проте і вони, і їхні колеги в Лондоні нарікають на відсутність кращих рамок або форумів, за допомогою яких можна було б ефективніше використовувати їхню співпрацю.
Зараз Британія має шанс вийти з глухого кута і зробити щось, що відповідає її власним інтересам і захистить Україну, а також слугуватиме інтересам Європи в більш широкому сенсі. Розширивши Об'єднані експедиційні сили (ОЕС) під проводом Великої Британії на Україну та Польщу, Лондон може відіграти ключову роль у пошуку конструктивного рішення у ключовий момент для європейської безпеки.
Членство в НАТО для України залишається єдиним життєздатним варіантом у середньостроковій перспективі – як для України, так і для Європи. Дедалі більше членів Альянсу підтримують цей варіант, але не досягнуто консенсусу щодо направлення запрошення Києву. Це означає, що потрібне проміжне рішення, яке охопить період від припинення нинішніх бойових дій до моменту, коли Україна зможе остаточно приєднатися до НАТО.
Кожна така проміжна пропозиція безпеки має зробити три речі. По-перше, вона повинна справді стримувати росію, щоб захистити Україну і підтримати інвестиції, які будуть потрібні для відновлення (і які не надійдуть без гарантій безпеки). По-друге, вона має бути платформою для членства в НАТО в середньостроковій перспективі, а не альтернативою йому, і має усунути перешкоди на шляху до запрошення. По-третє, вона мусить слугувати потребам ширшої європейської безпеки та інтересам держав, які надають гарантії, щоб вони їх дотримувалися.
З усіх варіантів, що розглядаються, розширення Об’єднаних експедиційних сил – вперше запропоноване депутатом Тобіасом Еллвудом, головою Комітету з питань оборони – єдине, що відповідає цим критеріям. Країни-учасниці Об'єднаних експедиційних сил, підкріплені британськими силами і засобами повного спектру (включно з ядерною зброєю), союзницькими силами спеціального призначення та військово-повітряними силами Нідерландів і країн Північної Європи, а також різними спеціалізованими силами, пропонують вражаючий набір сил. Поєднання їх із дедалі потужнішими сухопутними військами Польщі й загартованою в боях армією України було б доволі грізним.
Високий рівень готовності, швидкі та гнучкі дії ОЕС добре підходять для запобігання гібридним провокаціям. Більше того, Сили еволюціонували від початкової "експедиційної" спрямованості до ролі "забезпечення взаємної безпеки" своїх членів. Їхній modus operandi – регулярні навчання, маневри і тренування – передбачає, що вони залишатимуться на землі України і де-факто слугуватимуть "розтяжкою", що стримуватиме російську агресію.
Хоча проєкт ОЕС розпочався як ініціатива "Рамкової нації" НАТО, до неї долучились і країни, що не є членами Альянсу. Це допомогло Фінляндії та Швеції отримати запрошення до вступу в Альянс, посиливши їхню оперативну сумісність з існуючими союзниками. Багато з нинішніх членів ОЕС, у тому числі Велика Британія і потенційний член Польща, рішуче підтримують вступ України до НАТО, де на неї поширюватиметься дія Статті 5 Альянсу. Положення про взаємну оборону. Отже, надання Києву твердих гарантій взаємної оборони з боку країн-членів ОЕС було б логічним кроком.
Важливо, що ОЕС запропонував би більш ефективний засіб стримування, ніж просто озброєння України без фактичної участі в її обороні. росія не може підкорити Україну самотужки: уявіть собі, що союзники, які володіють військово-повітряними силами, могли б зробити з її застарілим оперативним підходом. Це також зменшило б витрати, оскільки Україні не потрібно було б озброюватися, щоб захищати себе самостійно. Більше того, це стало б потужним сигналом стримування, продемонструвавши, що західні союзники теж готові боротися за демократію, а не продовжувати свій морально сумнівний підхід – перекладати відповідальність за смерть на українців.
Розбудова на основі ОЕС була б більш надійною, ніж двосторонні пакти про безпеку, які є вразливими до коливань внутрішньої громадської думки та геополітичних поглядів країн-гарантів. Тайвань переконався в цьому, коли США, прагнучи покращити відносини з Китаєм, скасували їхній договір про безпеку в 1979 році. Більше того, альянсоподібний характер ОЕС чинитиме тиск на союзників, як це відбувається в НАТО, допомагаючи всім чденам діяти в спільних інтересах, а не слідувати своїм короткостроковим інтересам.
Розширення ОЕС відповідало б моменту і забезпечило б надійну пропозицію безпеки для України, але також задовольняло би вимоги інших європейських союзників. Перехід Франції до підтримки членства України в НАТО та її потреба у зміцненні довіри в Центральній і Східній Європі отримали би більший авторитет завдяки об'єднанню з британцями, які мають відмінну репутацію в регіоні. Це дало б Німеччині можливість виконати самопроголошену, але поки що невиконану "особливу відповідальність" за європейську безпеку, не нервуючи при цьому своїх сусідів.
Тож чому б не мріяти трохи більше і не зробити це "Об'єднаною європейською оборонною ініціативою" (ОЄОІ), лідерство в якій розподілили б між собою Велика Британія і європейські союзники, які бажають цього? Це задовольнило б потребу Сполученого Королівства мати більше каналів для офіційної співпраці з європейськими партнерами і усунуло б головну перешкоду на шляху до членства України в НАТО.
Розмови про ескалацію або втягування у прямий конфлікт з росією не є правдоподібними, оскільки НАТО продемонструвало, що має ефективні засоби стримування рф. Саме тому ми змогли неодноразово перетнути "червоні лінії" кремля щодо озброєння України. Справжньою перешкодою є занепокоєння Вашингтона щодо розподілу тягаря і необхідність для європейських союзників зробити свій внесок. Розширення ОЕС або навіть заснування ОЄОІ дозволило б вирішити цю проблему, створивши справжній європейський стовп НАТО, який би закріпив зобов'язання союзників перед Україною, але водночас забезпечивши підтримку з боку США.
Важливо, що такий вихід із глухого кута навколо України дозволив би уникнути (знову) створення небезпечної сірої зони, запобігти ядерному розповсюдженню і зблизити її зі Заходом. Це також зменшило б загальні витрати на озброєння України (оскільки їй не потрібно було б захищатися самотужки) і розподілило б ці витрати між членами Альянсу. Загалом, це чудовий шанс для Британії зробити щось добре для Європи і демократичного світу, водночас вигідно для себе. І Лондон повинен ним скористатися.
Джерело: Byline Times
