Захід має хвилювати доля путіна? Ключові тези російської медійної кампанії з примусу України до переговорів
Схоже ситуація на фронті для росіян настільки плачевна, що вони знову на повну включили своїх "сплячих" агентів, які кинулися писати колонки і статті в різні західні видання з вимогою так чи інакше схилити сторони до переговорів і припинення вогню.
У британській The Guardian мало не щодня почали з'являтися публікації відповідного спрямування. Наприклад, 30 серпня такий собі колишній член академічної ради Валдайського клубу Анатолій Лєвін, який числиться директором програми "Євразія" з відповідального державного управління у Quincy Institute, де засіли досвідчені російські агенти та пропагандисти, переконує західну аудиторію, що "мало хто з росіян хотів війни в Україні, але вони не змиряться і з поразкою росії". Нібито багато хто боїться, що в разі перемоги України путін буде усунутий, що призведе до хаосу і настане жахлива нова ера. Тобто краще вбивати українців і щоб путін залишився?
В контексті вбивства Прігожина, Лєвін намагається переконати, що більшість російської еліти та пересічних росіян мають страх поразки, наступного хаосу і страху одне перед одним. Нібито істеблішмент навіть був здивований, чому путін раніше не вжив заходів для припинення конфлікту між Прігожиним та Шойгу, і їх турбувало, що збройний виступ ватажка ПВК "Вагнер" загрожував катастрофічним внутрішнім розколом в росії, що призвело б до поразки в Україні.
Автор неприховано публікує російську пропаганду під виглядом власної аналітики. Зокрема, Лєвін каже, що "судячи з нещодавніх невдач українських наступальних операцій, якщо російський режим і держава залишаться єдиними, армія рф має хороші шанси захистити існуючі лінії фронту". І робить висновок з його "розмов" з росіянами, що еліта не виступатиме проти путіна, якщо він запропонував би або погодився на припинення вогню вздовж нинішніх ліній зіткнення і представив його як достатню російську перемогу. Лєвін вважає, що націоналісти були б незадоволені, але після вбивства Прігожина та звільнення генералів, а також Гіркіна, їхній вплив ослаб.
Лєвін переконує, що неготовність російської еліти до тотальної мобілізації та повної перемоги в Україні – це не те саме, що готовність визнати поразку росії. І тут же бідкається, що це все, що наразі пропонують український та американський уряди. За його словами, ніхто з його російських співрозмовників не говорив, що росія повинна здати Крим і східний Донбас. Допоки Україна офіційно не визнає російський суверенітет над цими територіями, росіяни вважають, що росія повинна утримувати додаткову територію, яку вона захопила після минулорічного вторгнення, щоб запобігти будь-якій майбутній атаці України на Кримський півострів, Донеччину та Луганщину.
російський агент намагається переконати, що нібито еліти та прості пересічні росіяни не хотіли вторгнення, а це рішення було прийнято путіним і його найближчим оточенням. Але, за його словами, більшість не хоче бачити росію переможеною і приниженою в Україні. Звісно, у ЗМІ, що його публікувало мало б виникнути запитання: цікаво, а українці значить хочуть бачити вбитих і замордованих своїх рідних, знищені міста і села? Але, вочевидь, не виникло.
Лєвін каже, що така ситуація нібито ставить російських лібералів перед серйозною дилемою: як виступати проти війни, не підтримуючи Україну у війні, в якій гинуть російські солдати і яка загрожує росії катастрофічною поразкою. І намагається переконати західного читача, що побоювання російської еліти щодо поразки росії пов'язані зі страхом перед російською анархією, які нібито поділяє значна частина населення в цілому. Як зазначає Лєвін, еліти в цьому питанні фактично погоджуються з найжорсткішими антиросійськими елементами в США і Східній Європі: повна поразка в Україні призведе до падіння режиму путіна, а це, в свою чергу, може призвести до періоду хаосу, який серйозно послабить або навіть зруйнує російську федерацію. А хіба ми проти цього? Якого біса ми маємо орієнтуватися на те, що хочуть чи не хочуть російські еліти, які є співучасники злочину вторгнення, геноциду та інших військових злочинів? Ми обома руками за такий сценарій.
1 вересня у The Guradian виходить колонка юриста та колишнього військового Френка Ледвіджа, який переконує читачів, що в умовах відсутності військових проривів з боку України і наближення виборів у США, Захід повинен об'єднатися навколо "досяжної мети конфлікту". Стверджуючи при цьому, що наразі очевидно, що контрнаступ України не призведе до значних успіхів. І зручно посилається на статтю Washington Post, де західні посадовці "говорять", що не слід очікувати значного прориву під час контрнаступу. На думку аналітиків, це вкотре підтверджує, що всі ці "анонімні джерела" в адміністрації Байдена діяли в рамках єдиної кампанії кремля, спрямованої на те, що потрібно "припинити бойові дії" на поточній лінії фронту.
Далі Ледвідж підводить до думки, що час тисне на Байдена, і що українці можуть вважати, що "підтримка стільки, скільки потрібно" – це досягнення українських цілей у війні – визволення всієї території, але через можливу ядерну ескалацію в адміністрації американського президента мало хто зацікавлений допомагати Україні у відвоюванні Криму.
Автор чомусь переконує, що США можуть відкалібрувати обсяги допомоги Україні через суспільну думку, або й зовсім новий президент може змінити стратегію. І що Сполучені Штати переключаться на Тихоокеанський театр воєнних дій з Китаєм, а війна в Європі і підтримка України ляже на саму Європу, що може призвести до поразки Києва.
І, як наслідок, щоб нібито уникнути такої долі для України, Заходу слід знову подумати над досяжними результатами війни, які не обов'язково мають збігатися з українськими. Автор посилається на нещодавню заяву Стіана Єнсена, керівника офісу генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, який припустив, що західні дипломати починають розглядати можливість "обміну української землі на членство в Альянсі". Ледвідж чомусь впевнений, що якщо про це говорять в голос, то це обов'язково йдеться про задоволення російських "хотєлок" – визнання можливості укладення угоди щодо Криму та Донбасу.
Далі Ледвідж радить подумати, оскільки війна вийде далеко за межі наступного року, де Захід є зараз, і на те, де, ймовірно, буде через два, три або 10 років. І тут автор "чомусь" відсилає до статті згаданого Анатолія Лєвіна, мовляв, "ворог теж отримує право голосу".
Ми розглянули лише дві нещодавні відкрито прокремлівські статті, а їх у цей же період вийшло значно більше – наприклад, інтерв'ю відомого любителя Валдайського клубу Самуеля Шарапа у The New Yorker. Звісно, така активність російських консєрвів на Заході не могла пройти повз військових та цивільних експертів, які підтримують Україну та занепокоєні через російську загрозу світові.
У підсумку реалістами стають лише ті, хто не здається. Прихильники України завдають публічного удару у відповідь
Колишній міністр Європи в уряді Португалії Бруно Мачаеш нарахував, що вийшло одночасно десь 5 чи 6 публікацій, які чітко слідували наративам москви, хоча їх було значно більше. Тімоті Снайдер також зазначив, що російські пропагандисти та їхні союзники на Заході наполягають на припиненні вогню, стверджуючи, що це для блага самих українців. Відомий журналіст Yahoo News Майкл Вайс вважає, що ці статті пишуть люди, які погано передбачали, як розвиватиметься ця війна. Виглядає це так: "Досі я все робив неправильно, то що тепер робити, – ось до чого зводиться їхній аргумент. Це базар дурнів", – зазначив Вайс.
Прочитати колонку Бруно Мачаеша: путін оголосив війну росії. Під ударом опинилися не вороги режиму, а його герої
Керівник програми Східної Європи Польського інституту міжнародних відносин Даніель Шеліговський зазначив, що раптова "навала" статей, які виступають за угоду з росією, вказує на те, що російська влада усвідомлює складну для себе ситуацію на фронті і прагне заморозити конфлікт, щоб убезпечити територіальні здобутки. Тому, наголошує Шеліговський, час подвоїти підтримку України! З ним погоджується Тімоті Снайдер, який радить сконцентруватися на головному: Україна перемагає, але вона програє, якщо ми відмовимо їй в необхідних засобах, а це стається, коли Захід заганяє себе в моральну і стратегічну діру.
Експерт зі Східної Європи Сергій Сумленний заявив, що росія активувала своїх спікерів на Заході, бо налякана. А відомий путінський критик та росії Гаррі Каспаров додав, що чим гірша ситуація на фронті для росії, то більше буде закликів від союзників кремля, психопатів та пропагандистів до фальшивого припинення вогню, поступок, переговорів, щоб дати москві час на переозброєння і набрати сил для нового наступу.
Колишній президент Естонії Томаас Ілвес у відповідь на вимоги росії визнати Крим і решту окупованих територій України російськими як передумову для будь-яких переговорів назвав це "зменшенням абсурдних умов до не менш абсурдних вимог" в надії, що Шарап чи Ештон підкинуть яку-небудь нову статейку в The New Yorker чи Foreign Affairs на підтримку росії.
Майкл Вайс, коментуючи тезу Лєвіна про те, що більшість росіян погодяться на припинення вогню на поточній лінії фронту, заявив, що росіяни не мають погоджуватися на припинення вогню чи поразку, адже росія просто повинна бути переможена. Визнання у них може прийти пізніше або не прийти взагалі. "Українцям байдуже, і нам теж має бути байдуже", – резюмував він.
Старший науковий співробітник Німецької ради з міжнародних відносин Бенджамін Талліс процитував проукраїнський аккаунт у твіттері @BadBalticTakes (за яким стежать також Бен Ходжес, Едвард Хантер Крісті та інші експерти й військові аналітики):
Цей "експерт з питань росії" помилявся у цій війні в усьому. Анатолій Лєвін ще до повномасштабного вторгнення росії заявив, що росія не буде вторгатися, тому що "у москві явно є бажання йти дипломатичним шляхом". Він сказав, що світ не має інших варіантів, окрім як відключити росію від SWIFT, але росія може легко занурити Європу у велику енергетичну та економічну кризу, відключивши газ. Коли почалася повномасштабна війна, він сказав: "росія зробить все можливе, щоб не нападати на цивільних в Україні або українських містах, тому що весь їхній політичний план залежить від того, щоб утримати достатню кількість населення на своєму боці". Він також продовжував стверджувати, що у Заходу мало варіантів, і що європейці змушені будуть вдовольнятися обмеженнями і нестабільністю, навіть якщо просто запровадять санкції проти росії у відповідь.
Водночас він поширює дезу про те, що Захід також винен у російському вторгненні, оскільки саме він надав Україні можливість приєднатися до ЄС чи НАТО. Він навіть не думає про те, чого українці хочуть для своєї країни і чи можна їм дозволити суверенні права.
Лєвін написав цілу книгу під назвою "Україна і росія: братерське суперництво", не зумівши відірватися від російської шовіністичної перспективи навіть під час придумування назви.
Можливо, вас не здивує, що Анатолій Лєвін є членом Валдайського клубу. Лєвін також стверджував, що росія є лише "напівавторитарною", вдаючись на свій захист до "whataboutism".
Тепер "експерт" хоче розповісти нам про російські погляди на те, як вони, ймовірно, були б не проти закінчити свою війну-геноцид, отримавши в нагороду українську територію, оскільки для цих "бідних загадкових душ" все стає дещо складніше.
Найсмішніше, що він каже тут, що російські ліберали стоять перед дилемою, як протистояти війні, не підтримуючи Україну. Е, ні. Вони стоять перед дилемою, як продовжувати прикидатися лібералами, не підтримуючи Україну.
Але насправді не має значення, правий він чи ні щодо того, що думає більшість росіян. Нам байдуже. Засвойте це, Лєвін та інші "експерти з питань росії": світ більше не цікавиться російською громадською думкою. Все, що має значення – це перемога України, Спеціальний трибунал проти росії, репарації і, зрештою, поразка російського імперіалізму та його циклу насильства.
Це не пропозиція. У вас не буде вибору, прийняти її чи ні. Перестаньте бути такими самозакоханими і глухими, та почніть швидше допомагати Україні перемогти.
А ЗМІ – припиніть давати майданчик цим опальним шахраям, якщо тільки не для того, щоб висміяти їхні погані кадри і висвітлити корупційні зв'язки, на яких вони були створені.
Нас мільйони, особливо в нашому прикордонному з росією регіоні, які передбачали все, що робить рф. Можливо, нас не запрошували до Валдайського клубу і ми не називали себе експертами з питань росії, але саме тому ми маємо рацію.
Дайте платформу для більшої кількості голосів з України (а також країн Балтії, Польщі та інших держав, які мають досвід роботи з росією). Ми допоможемо вам краще зрозуміти росію, але, що важливіше, допоможемо зрозуміти, чому вам не потрібно так сильно зосереджуватися на них.
Всі ці прокремлівські матеріали надихнули і Славоміра Дембського, директора Польського інституту міжнародних відносин, пояснити різницю в розумінні "реалізму". На його думку, існує фундаментальна відмінність у розумінні реалізму між державами з імперським минулим і державами, які стали жертвами імперіалізму (всі держави Центральної та Східної Європи).
Для колишніх і нинішніх імперій реалізм часто зводиться лише до того, що є досяжним. Однак таке розуміння реалізму є неприйнятним для жертв імперіалізму. Якби нації-жертви імперій погодилися з тим, що реалістичним є лише те, що є можливим, їм довелося б визнати, що вони ніколи не подолають імперії і не відновлять свою свободу. Ось чому вони відкидають таке визначення реалізму.
Для них реалістичним є не те, що можливо, а те, що правильно. Те, що є правильним, стане реалістичним лише тоді, коли вони повірять, що це можливо. Тому для країн Центральної та Східної Європи, в тому числі й для України, важливіше бути правими, ніж реалістами – адже їхній історичний досвід доводить, що в кінцевому підсумку реалістами стають лише ті, хто не здається і виживає.
