Від Києва до Тайбея 5 000 миль (8 000 км). Проте геополітично Україна і Тайвань тісно пов'язані між собою. Найбільшою спільною проблемою для них є легітимність. росія не вважає Україну повноцінною державою. У 2008 році владімір путін зневажив її як просту сукупність територій. У його історичному есе, опублікованому в 2021-му, стверджується про "історичну єдність" між росією та Україною, яка фактично ґрунтується на умисному спотворенні історії Київської Русі.
Так само, з точки зору Пекіна, Тайвань є бунтівною провінцією, незавершеною справою громадянської війни, яка закінчилася на материку в 1949 році. Розмови про незалежність самоврядного острова викликають лють. Зі свого боку, влада Тайваню досі підтримує десятиліттями існуючу фікцію про те, що їхня офіційна назва – "Китайська Республіка". Але вони вже давно відмовилися від розмов про "бандитів, які тимчасово контролюють материк", які я пам'ятаю ще з підліткових років, слухаючи короткохвильові передачі "Голосу вільного Китаю".
Друга схожість полягає в тому, що режими в Пекіні та москві створили саме ту проблему, якої намагалися уникнути. Після здобуття незалежності у 1991 році українці були (м'яко кажучи) розфокусовані щодо загрози з півночі. росія встановила тісні економічні, культурні та інші зв'язки зі своїм великим південним сусідом. Україна застрягла у бюрократизованому пострадянському підвішеному стані, занадто корумпована і погано керована, щоб бути кандидатом на європейську інтеграцію. Такі яструби, як я, були стурбовані цим, але сторонні люди не могли дбати про національну безпеку України більше, ніж самі українці.
Ситуація змінилася не через тиск Заходу, а через російське втручання і залякування, починаючи з фальсифікації виборів, яка призвела до перемоги на президентських перегонах у листопаді 2004 року підтримуваного росією кандидата Віктора Януковича. Кульмінацією стало організоване кремлем "повстання" на Донбасі та захоплення Криму в 2014 році. Зараз українці рішуче налаштовані антиросійські та прозахідно.
Підхід материкового Китаю до Тайваню також поєднував підривну діяльність, риторичні атаки та військовий тиск. У поєднанні зі сумною долею обіцяного Гонконгу принципу "Одна країна – дві системи" це звело нанівець сподівання на те, що демократія, верховенство права та економічна система Тайваню витримають будь-яку політичну інтеграцію з материковою частиною країни.
Сполучені Штати розглядали обидва досьє як складні, але не термінові. Неоднозначних гарантій і висловлювань підтримки було достатньо. Важливими були відносини між великими державами, де американська дипломатична вага майже гарантувала задовільний результат.
Тепер це не так. росія і Китай – це проблеми, що пропалюють дірки на столах у Вашингтоні. Шляхи до ескалації та катастрофи пролягають через Україну і Тайвань. Вони перемістилися з геополітичного маргінесу на центральну сцену.
Ці дилеми є ціною минулих помилок. Якби західні політики зайняли більш рішучу і послідовну позицію у попередні роки, Україна і Тайвань були б у набагато кращому становищі. Сигналізуйте про слабкість досить довго, і супротивники беруть це до уваги.
Невдачі також мають локальний характер. Тайвань слухняно зосередився на торгівлі та культурній дипломатії. Тепер йому потрібно швидко навчитися вести політичну війну. Після років військового нехтування він намагається відновити видимість стримування. Українці жалкують за безглуздими, поблажливими до себе десятиліттями після здобуття незалежності. Здобутки росії у 2014 і 2022 роках були головним чином результатом непідготовленості українців.
Але справжнім джерелом небезпеки є не поразка, а успіх. До 2021 року Україна, хоч і з запізненням, але довела, що велика слов'янська колишня радянська країна може запропонувати своїм людям гідність, свободу і справедливість. Процвітання, свобода і чесність Тайваню щодо свого власного тоталітарного минулого є прикладом-докором на противагу брехні та масовим вбивствам на материковій частині країни. Як для московського, так і для пекінського режимів успішні контрприклади їхнім пихатим, месіанським правилам є неприйнятними.
Якщо Захід хоче виграти велику битву за наше власне виживання – ми повинні почати саме з цього.
Джерело: Центр аналізу європейської політики
