Київ – провінційне місто світу
Прийшов вчора з роботи і випадково натрапив на свіжий звіт McKinsey Global Institute про міста. Прочитав і навіть зробив українське саммарі у вигляді статті. Шо я вам скажу: ми - реальна провінція світу. Південна Африка, Латинська Америка, Азія стрімко розвивають свої міста і завтра завдяки ним пануватимуть у світі. А ми далі пишатимемося Київською Руссю, козаками, Радянським Союзом і т.д. При чому, нас скоро обженуть навіть Вільнюс і Мінськ. Я вже мовчу про казахські міста.
Загалом, в мене складається враження, що Київ більше схожий до російських провінційних міст-мільйонників. Навіть не дотягує до рівня Санкт-Петербургу. І крім столиці нам більше ніде не світить нормальна урбанізація, яка сьогодні є запорукою економічного успіху країни.
Що ж для цього треба зробити?
Як стверджують західні аналітики, політичний порядок денний відрізняється в країнах, що розвиваються, від розвинених регіонів. На основі поглибленого дослідження міст в Китаї, Індії та Латинській Америці вони пропонують декілька порад, щоб забезпечити вигоди від економії на масштабі — та зведенні до мінімуму небезпек швидкого зростання міст.
1. Містам необхідне ефективне планування, щоб організувати інвестиційні рішення і дії. Кращі практики міст планують розглянути основні функції і розробляти комплексні “каскадні” (тобто у процес планування включаються всі рівні керування) довгострокові плани. Вони включають взаємозв'язки між транспортом, житлом, і економічним розвитком у різних юрисдикціях столичного регіону і за його межами, терміном дії виборних посадових осіб. Крім того, вони поєднують довгострокові плани з реалістичними найближчими етапами.
Наприклад, міські стратеги в Нью-Йорку використовувати 20-річний горизонт планування до 2030 року у поєднанні з конкретними цілями до 2013 року. У багатьох швидко зростаючих містах плани розробляються лише на кілька років — це занадто короткий термін, щоб підготувати ґрунт для сталої довгострокової продуктивності.
Містам необхідно залучати громадян та інші зацікавлені сторони до процесу планування. Сьогодні у стрімко зростаючих містах є можливість економічно ефективно включити технології "розумного міста". Наприклад, технології смарт-сітки і датчики систем водопостачання та каналізації допоможуть підвищити ефективність, скоротити витрати підприємств і споживачів. За рахунок збільшення обізнаності споживачів щодо використання водних ресурсів та інтелектуальних лічильників води можна зменшити витрати води в домашніх умовах від 5% до 10%.
Крім того, інтелектуальні транспортні системи, які використовують датчики для контролю громадського транспорту та дорожнього руху, можуть дати розумну маршрутизацію і зменшити втрати продуктивності, що викликані перевантаженням і затримкою трафіку. Введення в оптимізацію використання світлофорів у режимі реального часу і моніторинг трафіку зменшує затори на 15%.
В Мумбаї управління дорожнім рухом призвело до скорочення часу на пересування транспортом на 12%. Коли у Лондоні застосували прилади електронного зчитування номерного знаку з автомобіля для автоматичної перевірки оплати проїзду, це скоротило затримку на 30% (біля місць оплати проїзду). Затримки автобусів впали на 50%, а середня швидкість руху зросла на 31%.
2. Містам необхідна дієздатна і підзвітна система управління. Багато країн не мають єдиного керівного органу, який є і відповідальним, і підзвітним за результати. Замість цього, вони мають фрагментовану структуру управління, яка розділяє відповідальність між різними рівнями (районний, міський, обласний, національний), а також між різними органами влади для надання спеціалізованих послуг, таких як житло або транспорт.
Відсутність координації посилює неефективність і марні витрати ресурсів. З цієї причини, у Південній Африці об'єднали раніше незалежні муніципалітети Йоганнесбурга в єдиний столичний уряд на чолі з мером, що виконував не політичні функції, а був професійним менеджером міста. Ефективні міські керівники мають політичну владу, щоб встановити чіткі цілі, підзвітність і ефективність (вимірювальні системи у своїх організаціях).
3. Нарешті, місту необхідне стале і відповідальне управління фінансами. Типові механізми фінансування включають податки на майно і місцеві податки, які можуть бути збережені у місті, збори з користувачів (наприклад, за користування дорогами), а також державно-приватне партнерство. Навіть якщо міста мають достатньо фінансових ресурсів, вони повинні бути поміркованими у своїх витратах та інвестиціях. Багато міст не приймали рішення на основі комплексної оцінки капітальних і експлуатаційних витрат. Міста також мають значний потенціал у роботі з приватними партнерами для отримання досвіду і економічно конкурентних контрактів.
Про Україну
У топ-600 великих з вітчизняних міст потрапив лише Київ. На 2010 рік нашій столиці нарахували ВВП у $17 млрд ($14 тис. на людину), згідно з прогнозами на 2025 рік цей показник збільшиться — до $42 млрд ($27 тис. на людину). Для порівняння: Варшава нині має $82 млрд ($32 тис./люд.), через 13 років збільшить показники до $160 млрд ($68 тис./люд.). Про Москву, яка сьогодні має ВВП у $326 млрд ($43 тис./люд) і збільшить його до $689 млрд ($73 тис./люд.), взагалі не варто згадувати. Отже, столичній владі і мешканцям варто замислитися над перспективою остаточно перетворитися на “уездный провинциальный город”.
До речі, ще одне слушне зауваження від авторів дослідження: вони заперечують, що США зобов'язані своїм ростом двом мегаполісам — Лос-Анджелесу і Нью-Йорку. Штати мають впевнене зростання економіки завдяки 250 великим містам, що розкидані по всім куточкам країни. Сприяння диспропорції в економічному розвитку провінції і столиці — згубне для держави.
Оригінал: jesfor.livejournal.com
