Місто без пожежників. 11 вересня, 11 років після теракту
Ця терористична атака на США була таким шоком для нашої системи, що цей день закарбувався в пам’яті кожного так само, як кожен з покоління моїх батьків пам’ятає, що вони робили в той день, коли дізналися, що Джона Кеннеді було застрелено, або кожен з покоління моїх бабусь та дідусів пам’ятають, де вони були, коли був атакований Перл-Харбор. Таким чином, я нічим не відрізняюсь від будь-якого іншого американця, і добре пам’ятаю, де я був і що я робив у той день. Це те, що всі ми поділяємо, і що зробило нас такими американцями, якими ми є сьогодні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 11 вересня 2001 року. Спогади очевидця
Вранці 11 вересня я був у національному аеропорту у Вашингтоні, чекаючи на рейс Delta, що прямує в аеропорт Джона Кеннеді в Нью-Йорку, аби зробити там пересадку на літак, що прямував до Росії. Провівши тиждень на підготовчих курсах в Держдепартаменті, я прямував назад, до своєї роботи в посольстві США в Москві. Поки я чекав на оголошення про свій рейс, одному чоловіку, що сидів поруч зі мною, подзвонив приятель з Нью-Йорку і сказав, що у Всесвітній торговий центр тільки що врізався літак. Через кілька хвилин, Delta оголосила, що наш рейс до Нью-Йорка поки що скасовано. Разом з кількома іншими пасажирами я відправився на пошуки телевізора, щоб подивитися, чи нема там часом більш докладної інформації про цей, здавалося б, нещасний випадок. І я почав сумніватися, що мій політ до Нью-Йорку того ранку все ж таки відбудеться.
Ми були спантеличені, коли побачили в прямому телеефірі з Нью-Йорка палаючу вежу Всесвітнього торгового центру, а за мить усі ахнули, оскільки ми побачили як інший літак врізався у другу в вежу Всесвітнього торгового центру. У той момент я зрозумів, що дві аварії – не були просто аваріями (я завжди скептично ставився до збігу обставин), але атаками. Я намагався з’ясувати, що робити далі, і виглянув у величезне вікно аеропорту і побачив літак, що летів прямо над Вашингтоном (літаки не можуть так робити, оскільки вони зобов’язані слідувати маршруту і траєкторії польоту уздовж річки Потомак). Все більше і більше рейсів було скасовано і кожної миті почуття жаху зростало у мене всередині. Я вирішив взяти сумку і поїхати геть з аеропорту.
Оскільки я вирішив поїхати з аеропорту до його закриття, мені вдалося зловити таксі і сказати водію із близькосхідною зовнішністю відвезти мене до моїх батьків, що жили на тому боці річки. Водій ледве почув мене, бо був зайнятий прослуховуванням радіоканалу, який зазвичай слухали арабські водії таксі. Ми попрямували на північ, але приголомшений водій раптом сказав: “вони говорять, що в Пентагон тільки що врізався літак”. Через мить ми вже їхали повз Пентагон і бачили хмари чорного диму, що здіймалися з однієї з його п’яти сторін.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пентагон запрограмований на атаку
Коли я нарешті дістався додому, я побачив, що мої батьки були прикуті до телевізора, одночасно розмовляючи з моєю сестрою по телефону. 11 вересня моя сестра працювала в в школі права Нью-Йоркського університету і бачила палаючі вежі Всесвітнього торгового центру з вікон свого офісу. Вона із жахом описувала, що бачила як люди стрибали з вежі, воліючи швидше вмерти від падіння, ніж згоріти живцем. Коли перша вежа звалилася, а потім і друга, все стихло.
Оскільки всі авіарейси було скасовано, я провів декілька наступних днів у Державному департаменті, працюючи з офіційними іноземними гостями, які перебували в той час у Вашингтоні, тоді як я намагався потрапити на рейс до Москви, як тільки Delta почнуть літати знову. Зрештою, я зміг отримати місце на Delta рейс з Нью-Йорка. Національний аеропорт у Вашингтоні був все ще закритий (він залишався закритим впродовж місяця), я вирішив сісти на поїзд до Нью-Йорка, а потім взяти таксі, щоб дістатися аеропорту Джона Ф. Кеннеді. Саме ця фатальна поїздка на таксі справила на мене найбільше враження і переслідує мою пам’ять про 11 вересня.
Оскільки багато вулиць в центрі Нью-Йорка були ще закриті, мій таксист мусив їхати довгою об’їзною дорогою в аеропорт. По дорозі ми проїхали повз три різних пожежних станції. Двері всіх трьох пожежних станцій були відкриті. Всі пожежні машини з усіх трьох пожежних станцій були на виїзді. Тротуари перед усіма трьома пожежними станціями були вкриті квітами і свічками. І світло, що горіло у всіх трьох пожежних станціях було неначе в очікуванні пожежників, які от-от повернуться додому. Але марно, їх пожежники ніколи не повернуться додому.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Смерть Усами бен Ладена мала нульовий вплив на безпеку Америки
Тротуари перед усіма трьома пожежними станціями були вкриті квітами і свічками. І світло, що горіло у всіх трьох пожежних станціях було неначе в очікуванні пожежників, які от-от повернуться додому. Але марно, їх пожежники ніколи не повернуться додому.
Всі, хто міг, тікали подалі від веж-близнюків Всесвітнього торгового центру, а пожежники Нью-Йорка продовжували працювати в будівлях, щоб знайти того, хто потребує спасіння. Казали, що 343 з найкращих пожежників Нью-Йорку померли 11 вересня (більше ніж десять відсотків від загального числа жертв терористичних атак). Нью-Йорк залишився майже без пожежників. Мій таксист пояснив: “Всі пожежні станції в місті зараз такі – порожні”. Отже, жоден виклик 9-1-1 (основний номер екстренної служби), щоб повідомити про пожежу, буде не в змозі досягти пожежників Нью-Йорку. Замість цього, на дзвінок відгукнеться один із сотні пожежників-добровольців з усіх Сполучених Штатів, які зможуть приїхати на пожежних машинах до Нью-Йорка, аби зробити те, що мали б зробити їх загиблі колеги.
Коли я нарешті дістався до Москви, я був зворушений, побачивши як звичайні громадяни Росії вражені горем Америки: тротуар навколо посольства США в Москві був вкритий квітами і свічками так само, як ті, навколо пожежних станцій в Нью-Йорку.
Оригінал: usembassykyivukr.wordpress.com
