Ми просто хочемо повернутися
Встромлю і я свого тактичного носа в стратегічне завтра країни, шановні.
Багато говорено, але не все. Ми всі молодці, звичайно, але бачу певне роздвоєння особистості, навіть у найпрогресивніших співгромадян. Виражається воно в тому ж таки, вельми популярному протестному гаслі - "Україну в Європу!" Це абсолютно хибна псіхологічна установка, як на мене - подібне гасло добре личить Туреччині, наприклад, але не нам.
Не забуваймо, що Україна, хоч і вкрай відстала, і страшно периферійна, і дикувата, але частина європейського світу. Частина, котра завдяки улюбленим серед українців всіх часів і народів вадам (як-от заздрість, тупість, зрадливість, лінивість, кволість духу і т.д.) колись опинилася в похмурому московському рабстві, де нашим співкамерником був (хоч і завербований, але братній) російський народ. І ось через те, що вертухай-охоронець перепив крепкої нафти і трохи розгубився, Україні вдалося видертися з цієї вічної тюряги, та навіть далеченько втікти. Поталанило.
Сьогодні наше завдання не запхати Україну в Європу, а просто повернутися додому. Після 300-річної каторги ми стоїмо в дверях власної оселі, а в потилицю нам знову дихає нафтовим перегаром пристарілий, але досі стрімкий вєртухай, зі сталевим кокошніком братерської любові в руках.
Ми просто хочемо повернутися додому і працювати на себе. Без ментів, попів, парламентсько-кулуарних зомбі, без цих совкових їбальників та інших приємностей такого штибу.
Ну не знаю, чи то буде комедія, чи трагедія, чи драма-феєрія, але треба йти і просто засвідчити власну масову присутність в себе вдома, в своєму місті, на своїх вулицях, у своїй Європі.
Данкен за прослухен.
Джерело:semesyuk.livejournal.com
