Похмілля-3: нові-старі герої, небезпека та жорстокість
Назва картини відверто вводить в оману: цього разу ніякого похмілля з амнезією не буде. Можливо, тому, що друга серія вийшла надто схожою на першу. Або ж тому, що Філліпс вирішив піти трохи іншим шляхом, щоб гідно завершити трилогію.
У центрі сюжету тепер однозначно знаходиться Алан у кумедному, як завжди, виконанні Галіфіанакіса. Він не лише видає більшість жартів, а й проходить шлях від егоцентричного інфантилізму до вміння приймати дорослі рішення і навіть жертвувати заради інших. Філ Купер та Стю Хелмс цього разу відійшли на другий план: фільму вони потрібні лише для того, щоб допомагати другу вибиратися з анекдотичних, а часом і швидше небезпечних, ніж смішних, ситуацій. Натомість значно розширилася роль обдовбаного по вуха китайського гангстера Чау: Кен Джеонг став, фактично, другим головним героєм після Галіфіанакіса, у нього є власна сюжетна лінія, хоча кращою особистістю він протягом картини не стає точно. Натомість є невичерпним джерелом для божевільного комізму на екрані, незважаючи на підступність і жорстокість персонажа.
Головним опонентом героїв цього разу виступає мафіозі у виконанні Гудмена, якого згадували ще у першому “Похміллі”. Взагалі, у стрічці з’являється чимало персонажів першої частини трилогії, оскільки герої знову потрапляють до Лас-Вегасу, і згадується безліч подій двох попередніх серій. З-поміж нових персонажів не можна не згадати Мелісу Маккарті. Навіть якщо це останнє “Похмілля”, хотілося б знову побачити її у дуеті з Галіфіанакісом – вдвох у них виходить дуже весело.
Гумору нижче поясу стало трохи менше, хоча зовсім він не зник. Є смішні жарти, є не дуже. Що дивує, так це неприхована жорстокість авторів фільму, особливо стосовно тварин: показувати це кіно дітям не слід, особливо через сцену з жирафою.
Підсумок: непогане завершення трилогії, яке не дотягує до рівня першої частини, але не поступається другій. Фанати комедій “без гальм” мають бути задоволені.
Оригінал: kinoblog.com
