Селище Сніжне. Кінець держави. Частина друга (фото)
Інфраструктура шахти наказала довго жити разом із самим підприємством.
Будівлі ще цілі, очевидно завдяки орендарю. Зазвичай же після ліквідації шахт всякі їдальні та спортзали зносилися з лиця землі через кілька років.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Селище Сніжне. Кінець держави (фото)
Клуб теж закритий
Замість кіно тепер ясновидці. Втім, не потрібно бути медіумом, щоб передбачити долю цього місця ...
Дивлячись на убогі, кострубаті будинки і сараї, я перебирав в умі міфи про високий рівень життя радянських шахтарів, популярні і досі. Одного погляду на навколишні споруди було досить, щоб зрозуміти - розкоші тут ніколи не водилося. Всі ці абияк побудовані халабуди були від початку непотребом. І 20, і 40 років тому. Радянські фавели мало змінилися за десятиліття.
Розкоші тут ніколи не водилося. Всі ці абияк побудовані халабуди були від початку непотребом.
Офіційна пропаганда СРСР стверджувала, що райони трущоб бувають лише в капіталістичних країнах, на зразок Бразилії чи ПАР. Насправді ж при соціалізмі трущоби росли нітрохи не менше. Від хатин жебраків африканців і бразильців радянські хатини відрізнялися тільки більшою капітальністю - зобов'язував клімат.
Типове житло шахтарських селищ - одноповерховий барак, на зразок того, що видно на задньому плані. Не зважаючи на величезну за радянськими мірками зарплату в 500-600 рублів, шахтарі не мали комфортних умов для життя. Толку від грошей фактично не було.
Пройшовши по лабіринту нетрів, ми нарешті дійшли до самого краю селища, до якого підступав ліс. Лісу на околиці Сніжного зриті копанками вздовж і впоперек - під ними залягає вугілля. "Дірки" тут всюди. Між деревами прокладені свіжі дороги для вантажівок. Перехрестя в лісі для цих місць - звичайна деталь.
Вирішуємо піти по одній з таких лісових доріг і, зрозуміло, потрапляємо на копанку. Вона обгороджена суцільним парканом, але це не обов'язковий захід обережності. У більшості випадків у лісі обходяться без огорож. Все відбувається цілком відкрито. Ні влада, ні правоохоронці не реагують. Розкрадання надр відбувається так, ніби держави не існує зовсім, і кожен просто копає вугілля, де йому заманеться.
Розкрадання надр відбувається так, ніби держави не існує зовсім, і кожен просто копає вугілля, де йому заманеться.
Трапляється і безліч вироблених, покинутих "дірок". Коли копанка вичерпує свій ресурс попросту йдуть копати нову.
Трохи походивши по лісі, нарешті, досягаємо тих вулиць, де нелегальні вуглекопи видобувають вугілля прямо під житловими будинками. На вулиці Кемеровської стоїть джип, з якого околицею розноситься сумна мелодія. Грає пісня Михаїла Круга "Йде етап".
"Он идет в такую тьму,
В Соликамскую тюрьму,
"Белый лебедь" часто сном
Кошмарным вижу.
Суки правят беспредел,
Не один я посидел
Думал о тебе, лишь тем и выжил."
Навколо руїни покинутих людських жител. Сюрреалізм досягає свого піку.
Опинившись на потрібних вулицях, звертаємося до зустрічних людей. Говоримо, що журналісти. Навколо нас відразу ж збирається натовп людей. Вони ведуть нас показувати копанку на вулиці Шушенській, викопану прямо через паркан від житлових садиб. Копанка розробляє пласти тієї самої закритої шахти "Північна". Мешканці сусідніх вулиць - колишні працівники шахти. Вони знають, що вугілля залягає прямо під їхніми дворами. Якщо його будуть видобувати, їхні житла зруйнуються від просідання грунту.
До місця видобутку підвели лінію електропередачі, що свідчить про домовленості з міською електромережею.
Раніше на місці копанки розташовувалася будівля, що належить шахті "Північна", але недавно її руїни, за словами місцевих жителів, захопив бандит Рафік, відомий як власник копанок і "прийомок" - нелегальних пунктів скупки металобрухту. Навколо руїн тут же з'явилася висока металева огорожа, до місця видобутку підвели лінію електропередачі, що свідчить про домовленості з міською електромережею.
На цьому фото праворуч видно електроопору і дроти.
Деякий час ми ходимо навколо паркану і заглядаємо всередину, але за парканом нікого немає.
- Спочатку ми хотіли домовитися - розповіла одна з живуть по сусідству жінок - коли бандити приїхали, я підійшла до них і кажу: "хлопчики, вам не дозволять тут копати". Тоді один з них сказав мені: "жіночко, вам жити не набридло? А то ми вночі дві пляшечки суміші бомбанемо - і нормально! ". Ну тут я, звичайно, рот закрила.
Один з них сказав мені: "жіночко, вам жити не набридло? А то ми вночі дві пляшечки суміші бомбанемо - і нормально! ". Ну тут я, звичайно, рот закрила.
Розповідь місцевої жительки на відео:
Жителі давно скаржаться у всі інстанції. І в міській, і в селищній раді про їх ситуацію знають вже не перший місяць, однак жодної реакції досі немає. Глава селища Північне Вікторія Шутова підтвердила людям, що обгороджена ділянка землі селище нікому в оренду не передавало, а значить, земля самовільно захоплена. Ось тільки паркан чомусь ніхто зносити не поспішає, правоохоронці ніби не помічають самоуправства, а електромережа навіть подає рейдерам електрику.
Місцева влада та правоохоронці валять відповідальність один на одного. Про копанки знає прокуратура, СБУ, міліція, міськрада, мер Сніжного Доронін. В останнього навіть збирали нараду з приводу "дірки" Рафіка. Але реакції немає. Наявний повний колапс всіх гілок влади. Залишається у місцевих жителів надія лише на "четверту владу" - на пресу та розголос.
Місцева влада та правоохоронці валять відповідальність один на одного.
Прямо по сусідству з копанки Рафіка - ще одна, на краю Глухівського лісу. Разом з жителями селища йдемо прямо туди з включеною відеокамерою. На копанці застаємо робітника. На всі питання той відповідати відмовляється і ховає обличчя. Розмову з ним я фіксую на відео. Цей епізод - уривок з документального фільму про селище, який я скоро викладу в мережу.
Трагізм ситуації полягає в тому, що ліс належить не до Сніжного, а до сусіднього Тореза, але розробляють її власники пласти під Сніжним. Влада Сніжного відправляє людей скаржитися в Торез, в Торезі кивають на Сніжне, правоохоронці нічого не роблять, хоча в будь-якому випадку повинні реагувати на правопорушення. Як вже говорилося вище, ніякої держави тут немає, є самопроголошена бандитська республіка, або те, що в українській пресі іноді називають словом "паханат".
Ніякої держави тут немає, є самопроголошена бандитська республіка, або те, що в українській пресі іноді називають словом "паханат"
Такими дірками зритий весь Глухівський ліс. Тисячі тонн ніде не врахованого вугілля з них отримує донецький криміналітет, правоохоронці та чиновники. У бюджет від цієї діяльності не надходить ані копійки. Так Донбас "годує" Україну.
Міліцію на цю копанку вже одного разу викликали в листопаді 2011, і співробітники МВС навіть описали обладнання, яке виявили на поверхні, але далі, як уже здогадався проникливий читач, нічого не сталося. Вона таки працює!
Далі місцеві жителі ведуть нас дивитися вулицю Козлова, розташовану на самому краю селища. Під цією вулицею нелегали копали вугілля, і в результаті всі будинки на ній зруйнувалися від зсуву грунту. Мешканці змушені були переїхати хто куди.
Цікаво, що супроводжують нас тільки жінки пенсійного та передпенсійного віку. Вони ж раніше скаржилися на бандитів у всі інстанції. Мужики в селищі чи то вимерли, чи то виродилися. Від войовничих шахтарів, що у минулому наводили жах на властей, залишилися тільки дружини.
Від войовничих шахтарів, що у минулому наводили жах на властей, залишилися тільки дружини.
На вулиці Козлова нам показують будинок, прямо у дворі якого добували вугілля. Господар жив собі жив, та й не знав, що під ним вугільний пласт. А потім його будинок дістався вугільної мафії, яка викопала у дворі шахту. Зовні - звичайний будиночок.
А у дворі останки копанки
Від такого варварства цілій вулиці настав кирдик. Ніяких технологій нелегали не дотримувалися, і через кілька років такого видобутку, навколо шахт став просідати грунт, а деякі будинки покосилися і стали розвалюватися на частини. Обурені жителі зажадали від копачів відшкодування збитків, на що у відповідь їм порадили радіти тому, що ще живі і добровільно "уматувати" геть. У підсумку, ті, хто сміливіший і наполегливіший, отримали компенсації за свої будинки (20-30 тис. грн), інші змушені були шукати інші оселі або переїжджати до рідних. Проживали на маленькій далекій вуличці в основному люди похилого віку - залякані, забиті люди, які за роки життя в селищі засвоїли, що закони в їхній місцевості не працюють.
Ті, хто сміливіший і наполегливіший, отримали компенсації за свої будинки (20-30 тис. грн), інші змушені були шукати інші оселі або переїжджати до рідних
Вулиця Козлова повністю занедбана. Тут не залишилося житлових будинків. Поклади вугілля раптово виявилися для селища не благом, а великим лихом.
Добре помітні зрушення грунту на цій фотографії. Зверніть увагу на дерева зліва, вони нахилилися, так як вулиця фактично сповзла у яр.
Жителі Північного побоюються, що якщо місцева влада не зупинить вугільну мафію, то незабаром їхні вулиці, перетворяться на таку ж пустку через копанки Рафіка та інших подібних ділків. Втім, словосполучення "місцева влада" давно вже носить в Сніжному знущальний характер, адже якщо комусь і належить влада в цьому районі, то вже точно не офіційним народним обранцям і правоохоронцям, які живуть на податки громадян.
Читайте мою статтю про селище також на сайті Острів
Оригінал: frankensstein.livejournal.com
