Три міфи, які підтримують економічну кризу
Влітку 2007 року сталася здавалося б пересічна подія. Тоні Блер пішов з поста прем'єр-міністра в кінці червня, і його наступник Гордон Браун насолоджувався своїм прем’єрським медовим місяцем. Це був звичайний рік, без Кубка світу з футболу чи Олімпійських ігор.
Потім, 9 серпня, прийшла звістка про надмірну активність центральних банків на фінансових ринках. The Guardian розповідав про те, що мільярди фунтів вливалися у фінансову систему, щоб заспокоїти нерви на тлі побоювань фінансової кризи. Приводом для паніки стало рішення BNP Paribas заблокувати зняття коштів з трьох хедж-фондів через те, що банкіри називали повним випаровуванням ліквідності. Прес-секретар банку описав цей крок як тимчасове, технічне рішення.
Технічне? Тимчасове? Впродовж шести тижнів стало очевидним, що криза серпня 2007 року не була короткостроковою проблемою, адже інвестори вишиковувалися у триденні черги до відділень Northern Rock, що знаменувало перше масове вилучення коштів з рахунків провідного британського банку, починаючи з середини XIX століття. Через п'ять років після цього світова економіка продовжує оговтуватися від глибокої травми, викликаної зарозумілістю банкірів.
Банки влаштовували великі авантюри з дорогоцінними запасами невеликого капіталу в своїх резервах, і їхні розрахунки не справдилися
Тоді, щоправда, мало хто сподівався, що 9 серпня 2007 виявиться такою важливою віхою в історії фінансів. The Guardian розмістив цю історію на 29 сторінці, тому що, як видавалося, не було підстав вважати, що ця подія якось відрізнялася від попередніх коливань на ринках. Минуло кілька днів перш ніж ми з'ясували, з чим маємо справу, тому що "господарі всесвіту" розмовляють своєю езотеричною мовою. Розмови про іпотечні цінні папери, кредитні дефолтні свопи і позабіржові деривативи відповідали тому, як ченці у XII столітті писали Біблії на середньовічній латині для селян, які говорили лише англійською.
Позбавившись жаргону, тепер нам достатньо чітко видно, що трапилося. Банки влаштовували великі авантюри з дорогоцінними запасами невеликого капіталу в своїх резервах, і їхні розрахунки не справдилися. Фізичні особи брали запозичення на рівні, який можна було підтримувати лише в тому випадку, якби їх фінансові частки і вартість їх нерухомості продовжувала зростати з кожним роком. Уряди передбачали, що бум їх податкових надходжень триватиме постійно і збільшували державні витрати.
У серпні 2007 року повітря почало утікати з цієї гігантської бульбашки. Це відбулося в три етапи. Фінансовий сектор був першим, який відчув ці наслідки, тому що в той час було очевидним, що майже кожний банк був по горло в інвестиціях, прив'язаних до американського ринку житла, і ніхто насправді не знав, скільки грошей кожна установа повинна буде втратити. Фінансова система зазнає провалу, якщо банки відмовляються кредитувати один одного, як це відбулося в серпні 2007 року.
Фото: images.businessweek.com
Минуло більше року, як розгорівся другий етап кризи. В цей період стався ряд подій: фінансова криза поглибилася, вартість нерухомості і ціни на акції впали, а інфляційний тиск посилився після різкого стрибка цін на паливо. Коли Lehman Brothers збанкрутував у вересні 2008 року, світова економіка була на краю прірви, а найближчі шість місяців побачили найбільший спад економіки з часів Великої депресії.
Уряди стримали це сповзання економіки в стилі 1930-х років за рахунок своїх узгоджених дій, але у процесі порятунку зруйнували свої власні фінанси. Порятунок банків був дорогою справою, особливо з урахуванням набагато більш низьких рівнів виробництва, що зменшило податкові надходження. Банки відчули, що у них занадто багато боргів. Споживачі відчули теж, що у них занадто багато боргів.
До середини 2009 року більшість урядів також відчули, що у них занадто багато боргів. Ситуація стала дуже неприємною. Центральні банки намагалися допомогти, роблячи кредити дешевими і доступними. Вони зменшували процентні ставки і використовували нетрадиційні методи - такі як покупка облігацій в обмін на грошові кошти - для того, щоб збільшити грошову масу. Була надія, що це буде стимулювати відновлення приватного сектору, і у цей спосіб забезпечить перепочинок, під час якого уряди могли б відновити свої фінанси.
Спроба вирішити кризу ще більшими кредитами, як і очікувалося, виявилася невдалою. Це трохи схоже на випадок з автомобілістом, який відчайдушно качає повітря в шину, яка зазнала невеликого проколу: це допомагає деякий час, але в підсумку – шина всеодно спускає.
Ліберальне регулювання роботи ділового City посприяло становленню культури "все дозволено". Фото: dealarrow.blogspot.com
Деякі країни справувалися краще, ніж інші. Австралія була однією з небагатьох країн, які уникнули рецесії, тому що країна мала добру систему регулювання роботи банків, а також є постачальником сировини до Китаю.
Великобританія, навпаки, більше підпадала під кризу, ніж більшість країн. Ліберальне регулювання роботи ділового City посприяло становленню культури "все дозволено", вилучення коштів через зростання цін на житло підкріпило споживчі витрати, інфляційний тиск був сильніший, ніж деінде. Рівень активності в економіці був на 15% нижчий від того, який мав би бути, якби зростання тривало хоча б на рівні 2% на рік після того, як виробництво досягнуло свого піку на початку 2008 року.
Для світової економіки справи можуть погіршитися, перш ніж вони будуть покращуватися. Влітку 2012 року були помітні ознаки загального спаду світової економіки з відповідними наслідками щодо проблем суверенних боргів у Європі, які відчуваються в Північній Америці та Азії. Єврозона рухається у напрямку подвійної рецесії. США зростають значно повільніше, ніж раніше після попередніх спадів, в той час як економіка Китаю відчуває вплив політики, яку запровадили, щоб приборкати інфляційні наслідки фінансовго стимулювання економіки, запровадженого в 2008 -2009 роках.
Стара модель мала фінансові недоліки, адже працювала з високими рівнями боргів
Важко віднайти реальне порівняння подій останніх п'яти років і половини десятиліття після краху Уолл-стріт у жовтні 1929 року. У 1930-х чверть американської робочої сили була без роботи, а промислове виробництво впало на 50%. Кращою історичною паралеллю може бути велика депресія XIX століття, уповільнення темпів зростання і дефляційний тиск, який тривав з 1873 по 1896 роки.
Причина, чому криза тривала так давно, зводиться до трьох міфів. Англо-саксонський міф: великі фінанси є силою добра, а не ренти та корупції. Німецький міф: ви можете вирішити проблему дефіциту попиту через затягування поясів і зростання експорту. Проте, правильна політика повинна включати в себе жорстке регулювання роботи банків, міжнародне співробітництво для того, щоб країни-кредитори могли збільшити внутрішній попит, щоб допомогти країнам-боржникам, а також помірні темпи скорочення дефіциту, який мав би визначатися темпами зростання, а не довільними цілями.
Шанси, що це трапиться - невеликі. Тому що є і третій міф - що не було жодної великої проблеми зі світовою економікою у 2007 році. Проте, стара модель мала фінансові недоліки, адже працювала з високими рівнями боргів. Соціальні недоліки в тому, що успіхи зростання розділили між собою представники невеликої еліти та екологічні недоліки в тому, що все, що мало значення - все більш високі рівні зростання. Рухатися далі можна лише тоді, коли ми визнаємо, що назад у пляшку джин не увійде.
Оригінал: The Guardian
Переклад: iPress.ua
