Війна індіанців і американців: кому належить місце різанини Вундед-Ні?
Майже відразу після того, як сталося масове вбивство в 1890 році на території Wounded Knee, розпочалася битва за те, щоб визначити, що насправді там відбулося у той похмурий грудневий день.
Впродовж багатьох десятиліть після цієї події офіційна позиція Вашингтона полягала в тому, що дії 7 з’єднання кавалеристів були героїчними.
Білий дім і його союзники в Південній Дакоті вклали багато політичного капіталу в захоплення індіанської землі для уряду США, а потім використали армію для придушення опору корінних американців.
Те, що відбулося в Wounded Knee пропагували як остаточне припинення так званих "індіанських війн", остаточну перемогу уряду США.
Адміністрація президента Бенджаміна Харрісона високо оцінила військову тактику, яку застосували кавалеристи 7-го з’єднання та нагородила Медалями Пошани 20 його солдатів.
Поховання загиблих під час різанини. Фото: sdpeacejustice.wordpress.com
The New York Times розповідала дещо іншу історію. За словами видання, уряд "грабував у мирні часи, морив голодом і змушував брати в руки зброю, а потім винищував корінних американців".
Щонайменше 300 беззбройних чоловіків, жінок і дітей були вбиті у Wounded Knee. Офіційні звіти деяких представників уряду, які критикували різанину корінного населення, були просто приховані.
Для нащадків індіанців сіу, що продовжують жити у резервації Пайн-Рідж, і які пам'ятають з перших рук розповіді про злодіяння, новина про те, що одна із основних пам’яток їх нещасної історії може бути продана не у власність племені, сприймається як шок.
Місце поховання в наші дні. Фото: bbc.co.uk
Продається 40 акрів землі, яка є частиною історичного місця. Власник дав племені час до 1 травня, щоб вони зібрали необхідну суму у $ 3,9 (2,5 мільйона фунтів стерлінгів).
Якщо вони цього не зроблять, то власник земельної ділянки Джеймс Чивчиньські каже, що він буде змушений прийняти одну з декількох пропозицій, які він вже отримав від комерційних покупців, які хочуть отримати прибуток з ділянки, перетворивши її на туристичну пам'ятку.
Багато індіанців племені лакота-сіу кажуть, що це жадібний акт шантажу, адже ця земля на вільному ринку коштує менше, ніж $ 10 тис.
Однак, власник стверджує, що експерт з уряду порадив йому почати з ціни в $ 100 тис за акр, зважаючи на історичне значення цієї землі.
Власник землі Джеймс Чивчиньські. Фото: 4winds.info
Чивчинські, який володіє землею, починаючи з кінця 1960-х років, каже, що його дратує те, що плем'я не прийняло його попередні пропозиції про продаж, і заявляє про їх нерішучість протягом багатьох років. Тепер він готовий рухатися до кінця.
"Вони хочуть, щоб я віддав їм землю. Або що я повинен продати її за розумну ціну", - розповідає він на ганку свого будинку в Рапід-Сіті.
Стоячи на пустельній, засніженій вершині пагорба, де у братській могилі поховані жертви цих подій, член племені Натан Блайдмен каже, що "відчуває неспокій" своїх предків.
Він, як і більшість інших живих нащадків жертв масового вбивства, вважає, що будь-яка розбудова землі – це дуже неправильно.
Проте, протягом лише короткого часу перебування в резервації Пайн Рідж, я починаю зрозуміти, що з приводу цього питання існують певні пристрасні розбіжності.
Брендон Екоффі, член племені, а також головний редактор видання Native Sun News, говорить від імені молодого покоління, яке вважає, що жорстка сентиментальність у цьому питанні є помилкою.
Він вважає, що плем’я Оглала-сіу у Пайн-Рідж повинно скористатися можливістю купити землю, а потім отримувати дохід від залучення туристів у Вундед-Ні. На даний момент ця територія навіть не є офіційно визнаною державною пам’яткою.
Індіанська резервація Пайн-Рідж. Фото: tumblr.com
Створення меморіалу або музею могло б залучити людей і створити тут робочі місця. Якщо плем’я не має грошей, щоб купити землю, тоді слід прийняти допомогу із зовнішніх джерел, додає він.
"Є декілька випадків у світі, де на історичному місці люди створили музеї. І це справедливо по відношенню до людей, які там поховані", - сказав він.
"Не намагатися отримати прибуток з нашої історії – це робить погану послугу нашій спільноті і нашим предкам, а я відчуваю, що вони хотіли б, щоб ми жили трохи краще, ніж зараз".
Але не тільки ці трагічні вбивства 1890 року надають історичного значення цій землі в бідному закутку Південної Дакоти, яка була колись частиною території, що належала великому народу сіу.
У 1973 році кілька сотень місцевих жителів разом з радикальними активістами Руху американських індіанців (AIM) зайняли вулиці сусіднього села Wounded Knee на знак протесту проти зловживань уряду.
Протести призвели до насильницького протистояння з федеральними агентами, яке тривало 71 день.
Облога протестувальників спровокувала протести корінних американців по всьому континенту, але залишила глибокі шрами у місцевій громаді, навіть в окремих родинах, і викликала насильство з обох сторін.
Один із засновників AIM Клайд Белькур, який не є представником лакота-сіу, говорить зі штаб-квартири організації у Міннеаполісі, що практичні проблеми повинні вийти на перше місце.
Індіанці з резервації Пайн-Рідж. Фото: billmoyers.com
Племінному уряду доводиться думати про убогі житлові умови, страшні відсотки наркоманії та самогубств, у нього немає можливості витрачати ресурси на земельну ділянку, незалежно від її історії?
Багато місцевих жителів дивуються, чому земля досі не належить племені - цю точку зору в статті у Нью-Йорк Таймс розвинув молодий лідер племені сіу Джозеф Брінз Пленті.
Колишній вождь племені сіу з-над річки Шайєнн вважає, що президент США Барак Обама міг би видати урядовий наказ, що проголошує цю землю національним пам'ятником.
Колишній будівельник Леон Грасс є одним із старійшин, він живе поруч із Wounded Knee Creek. Він намагається проштовхувати судовий позов обох своїх бабусь, яким десятиліття тому належала частина земельної ділянки, про яку йдеться.
Грасс втрачає свій оптимізм, якщо його запитати, коли біль з далекого ХІХ століття залишить нарешті цей глибоко поранений народ.
"Ще потрібен якийсь час. Це передається від одного покоління до іншого", каже він.
Але часу до початку продажу землі залишається все менше, тому досі незрозуміло, чи зможуть вони передати своїм наступним поколінням цю землю.
Оригінал: ВВС
Переклад: iPress.ua
