Врятовані життя лікарні імені Мечнікова: історії бійців, які вижили і хочуть повернутись на передову

Боєць 93-ї механізованої бригади Олександр Христиченко розповідає, що пішов служити ще до Майдану, підписав контракт і аж через два місяці почався Майдан. 5 з половиною місяців він стояв на кордоні Луганської області, а після 10 днів відпустки, увійшов до складу батальйону контрактників, яких відправляли в Донецьк.

Поранення боєць отримав при виході його колони з Іловайська.

"Розстріляли, як в тирі…Нас виводили, дали зелений коридор, я сидів в БМП і чув, як по моїй машині б'є. Коли почали розстрілювати, я вистрибнув з машини і застрибнув на "Урал" і вже потім було пряме потрапляння в "Урал", - пригадує Олександр.

Лікар розповідає, що бійця привезли на третій день після поранення. Осколок пройшов навиліт, пошкодивши крупну судину, внаслідок чого відмовили центри, що відповідають за мовлення та зір.

Фахівцям дніпропетровської лікарні імені Мечникова вдалося повністю відновити йому і мову, і зір, а титанова пластина закрила майже половину черепа.

"Коли він на третій день побачив світло, ми зрозуміли, що зір почне повертатись", - розповідають лікарі.

Зараз йому поставили титанову пластину, яка повністю замінює дефект черепа. Хлопець зізнається, що найбільше хоче, щоб зараз в Україні був спокій.

ЧИТАЙТЕ: Людина не створена для війни - мені хочеться творити, а не руйнувати: історія бійця 3-го батальйону тероборони Львівщини

Ще один пацієнт дніпропетровських лікарів - боєць батальйону "Скіф" Олександр Тимошенко. Під Маріуполем він отримав більше сорока осколкових поранень.

Лікарі кажуть, що хлопець мав пошкоджені руки і проникаюче поранення черевної порожнини, а травма ніг за стандартами НАТО передбачала ампутацію.

Проте медикам вдалося не лише врятувати йому життя, а і зберегти ноги. Після одужання Олександр хоче повернутися назад на фронт.

Боєць каже, що не пам'ятає, як саме його поранили, а пригадує вже, як його вертольотом доставляли в лікарню.

"Я завжди хотів бути військовим, але по життю не вийшло. А коли почали набирати в батальйон "Скіф", я пішов, хоча дружина й була проти. А мама дізналась взагалі через три місяці", - згадує чоловік.

Лікарям вдалося не лише врятувати йому життя, а і зберегти ноги. Попри серйозні травми та тривалий період на реабілітації Олександр все одно хоче повернутись на фронт і, каже, що таких, як він дуже багато.

"Це вже не антитерористична операція - це просто війна", - підсумував він.