Мій німецький колега, з яким ми часто обговорюємо питання українсько-німецьких стосунків, європейської інтеграції України та розвитку ситуації у Європі, нещодавно написав листа, у якому висловлював стурбованість з приводу намірів окремих політичних кіл Заходу визнати майбутні парламентські вибори в Україні нечесними та нелегітимними, а також запровадити проти українських посадовців санкції.
"Що би не робили, як би чесно не проводили вибори, все одно є група політиків, які вже заготували відповідні резолюції і намагатимуться дати їм хід за результатами парламентських виборів в Україні", - резюмував мій візаві.
Те, що подібний сценарій не просто можливий, а й відпрацьовується як основний, у приватних розмовах підтверджують і представники української влади. Тобто, цей сценарій навряд чи застане зненацька владу.
Інша річ, що опозиція – за цим сценарієм – має виконати допоміжну функцію. Разом з деякими недержавними структурами та рядом дослідницьких центрів.
Можна говорити, що зараз розігруватиметься карта, подібна до тієї, яку розіграли у 2004 році – використовуючи внутрішні проблеми і суперечності в українському суспільстві, невдоволення владою тощо, шляхом апеляції до нечесності виборчого процесу та до порушення демократичних принципів, - провести в Україні зміну владної команди.
Є інтереси брюссельської та берлінської бюрократії, зацікавленої у тому, аби тримати Україну на короткому ланцюгу
Режисери цієї гри перебувають за межами України. За законами конспірології можна підозрювати наявність якоїсь глобальної всесвітньої змови проти України. Насправді ж все значно простіше.
Є інтереси брюссельської та берлінської бюрократії, зацікавленої у тому, аби тримати Україну на короткому ланцюгу, не даючи конкретних обіцянок щодо інтеграційного майбутнього; є інтереси Європейської народної партії, асоційованим членом якої є партія "Батьківщина", а ряд значних лідерів ЄНП тривалий час банально і нелегально годуються з рук функціонерів БЮТ (мова йде не тільки і не стільки про гроші); є інтереси Росії на території України, інтереси "Газпрому" та його лобі в Німеччині та Європарламенті, інтереси Путіна, який не переварює Януковича.
Всі ці інтереси сходяться в одній точці – ситуацію в Україні потрібно дестабілізувати, штучно посилюючи і підтримуючи українську опозицію. При цьому російський фактор відіграє роль фінансового донора, європейський фактор – ретранслятора потрібних мессиджів. У глобальному світі навіть найбільш глобальна змова – за участю держав та урядів – насправді є ні чим іншим, як справою рук однієї-двох транснаціональних корпорацій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Європарламент не буде застосовувати санкції до України
Отже, погляньте, хто найчастіше виступає з критикою України та її нинішнього керівництва. Пальму першості утримує депутат Європарламенту Ельмар Брок – один із стовпів ХДС та ЄНП, голова комітету у закордонних справах Європарламенту.
Брок – це учитель і наставник Ангели Меркель, один із "сірих кардиналів" у її оточенні і один із розробників стратегії пошуку миру між Німеччиною та Росією. Свого часу абсолютно непримітний функціонер ХДС зробив ставку на молоду і амбітну Ангелу Меркель і допоміг їй втілити кілька інтриг – зокрема й відому інтригу з усунення з політичної арени колишнього канцлера ФРН Гельмута Коля.
Сам Коль про Брока говорив доволі зневажливо: "Його біографія може складатися з трьох пунктів: народився, одружився, став депутатом".
Ельмар Брок. Фото: deutschlandecho.org
Коль недооцінив можливостей Брока. Ельмар Брок неодноразово ставав героєм скандалів, пов'язаних із грішми. Так його звинувачували у несплаті податків з лобістської діяльності, а минулого року у російських ЗМІ з'явилася інформація про те, що Брок брав гроші (називалися суми у 300 тисяч євро на рік) за лобіювання інтересів Тимошенко та її політичної сили. Звинувачення залишилися без спростування.
Далі йде Міхаель Галлер, колега Брока по ЄНП, який також звинувачувався у отриманні фінансування від БЮТ. Далі – депутати Європарламенту Ребекка Хармс (на батьківщині її – представницю руху Зелених) звинувачували у лобіюванні питання закриття всіх німецьких атомних станцій, що зіграло на руку "Газпрому", оскільки збільшило поставки російського газу до Німеччини).
Далі – чешка Зузанна Ройтова, англієць Чарльз Теннок (який відверто називає себе другом Тимошенко і її сім'ї). Нарешті – Вільфредо Мартенс, голова ЄНП та колишній прем'єр-міністр Бельгії (звісно, як керівник потужної партії він не може стояти осторонь корпоративних інтересів, коли мова заходить про "честь сім'ї" і про асоційованих членів партії).
Графічно можна зобразити систему інформаційних стосунків та сфер інтересів наступним чином:
Система інформаційних стосунків та сфер інтересів
Посередник у стосунках між українською опозицією та "Газпромом" наразі прослідковується доволі туманно. Зрозуміло, що це – особа, яка є оператором функцій, інтересів та коштів російської транснаціональної корпорації в Україні і яка має контакти з опозиційним середовищем. Чимало аналітиків сходяться на думці, що цим оператором є Віктор Медведчук, хоча за відсутності доказів стверджувати це напевне не беремося.
Отже, головні замовники та оцінювачі дій української опозиції перебувають за кордоном. Роздування істерії щодо справи Тимошенко, заклик до санкцій проти України та її керівництва, негативні, часто відверто брехливі публікації про Україну в західних ЗМІ, кампанії з дискредитації України у світі, заклики бойкотувати Євро-2012 та міжнародні саміти за участю лідерів України – все це носить цілком спланований характер і триває у часі як класична PR-акція з відповідною атрибутованістю.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЄНП обговорила можливі санкції щодо України
Голоси інших західних політиків, які не підтримують санкції щодо України, тонуть у інформаційних потоках або підлягають обструкції. Скажімо, депутата Александра Мірського вже оголосили агентом Партії регіонів. Виступ співдоповідачів ПАРЄ Майліса Реппа та Маріетт Пурба-Лінден, які закликали не прив'язувати справу Тимошенко до питання чесних виборів в Україні, засвистали та висміяли у соціальних мережах.
Ребекка Хармс. Фото: breakfastpaper.de
Позицію одного з лідерів ХДС, депутата Бундестагу Карла-Георга Вельмана, щодо недоцільності надмірного акцентування уваги на справі Тимошенко при розвитку німецько-українських стосунків, проігнорували. Українські ЗМІ опозиційного характеру навіть обійшли мовчанкою інформацію про приїзд в Україну нобелівського лауреата та живої легенди американської політики Генрі Кіссінджера!
Скажімо, впливова "Українська правда" жодного разу за три дні перебування Кіссінджера в Україні не згадала про цей факт. Натомість третьорядні політики, які намагаються потрапити у Качанівку та дають абсолютно беззмістовні коментарі (як, скажімо, Ребекка Хармс, заяви якої спростовували потім ледве не всі керівники Євросоюзу), стають справжніми ньюсмейкерами опозиційних видань.
Українська опозиція лише використовує "авторитетну міжнародну думку" для підтвердження власної правоти і готується до політичної осені, пам'ятаючи про гасло "Меча та орала" - "Заграница нам поможет!". Хоча насправді не "заграниця" має допомогти українській опозиції, а опозиція – "заграниці".
І тут перед опозицією постають кілька проблем:
По-перше, відсутність електоральної підтримки з боку населення.
По-друге, відсутність чіткої та зрозумілої програми.
По-третє, серйозна конкуренція всередині опозиційного табору.
По-четверте, фактор Тимошенко.
Почнемо з останнього. Тимошенко вигідна опозиції доти, доки вона перебуває у в'язниці. Сьогодні вона є символом, прапором, знаменом опозиційних сил. Опозиція апелює до мучеництва Тимошенко і постійно говорить про політичні переслідування з боку авторитарного і навіть тоталітарного режиму Януковича.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прохідною частиною списку опозиція вважає 60 місць
Доки Тимошенко перебуває у в'язниці, вона перебуває поза серйозною критикою з боку загалу – її жаліють, їй співчувають. На цьому фоні росте рейтинг опозиції – окрім Тимошенко в опозиційному таборі немає харизматичних лідерів, за якими готовий іти народ.
Проте ситуація моментально зміниться, якщо Тимошенко вийде на волю. Яценюк і Турчинов, відчувши себе господарями ситуації, навряд чи захочуть ділитися впливами на опозиційний табір з Юлією Тимошенко.
Тимошенко у в'язниці – це відкрита дорога до лідерства у опозиції для Арсенія Яценюка
У Яценюка – свої президентські амбіції, і він навряд чи захоче поступатися ними Тимошенко. Турчинов, який все життя був на других ролях, нарешті зміг вийти на перші ролі і виступити вже не як "тінь залізної леді", а як самодостатній політичний гравець. Зрештою, він має змогу сьогодні поквитатися з численними фаворитами Леді Ю., яких у БЮТ було чимало і головними чеснотами яких було вміння лестити Тимошенко.
Ці фаворити відтирали Турчинова, розповсюджували чутки про його депресію після програшу на виборах мера Києва і взагалі про "осінь патріарха". Тепер він – завдяки союзу з Яценюком – на коні: йому вдалося позбутися Королевської з її доволі потужною групою, йому вдалося нівелювати впливи Кожем'якіна.
Ну чим не боротьба Сталіна з лівим та правим ухилами в партії? Проводячи аналогії з Йосипом Вісаріоновичем, можемо нагадати фразу з відомої полеміки Сталіна з Крупською: "Спать с вождем – не значит понимать вождя". Напевне, саме під таким гаслом має пройти чистка партійних лав, закамуфльована під формування списку партії на вибори.
Об'єднана опозиція. Фото: byut.com.ua
Тимошенко для сьогоднішньої опозиції більш вигідна саме у в'язниці. Довкола неї можна влаштовувати перформенси, вистави, гучні заяви щодо "побиття" чи "обливання зеленкою" тощо. Уявіть, що завтра опозицію позбавлять такого майданчика, а Тимошенко на кожній зустрічі будуть запитувати: а де конкретика? Що конкретно ви пропонуєте? І які помилки зі своїх попередніх походів у владу усвідомили? Що на це відповісти?
Тимошенко у в'язниці – це відкрита дорога до лідерства у опозиції для Арсенія Яценюка. Сюжет простий: з'їзд партії висуває першим номером у списку Юлію Тимошенко, другим – Яценюка. Центрвиборчком реєструє список і звертається за роз'ясненням до суду: чи може Тимошенко йти на чолі списку? Відповідь очевидна і характерна для будь-якої держави: звісно, не може. Автоматично лідером списку стає Яценюк. Пропозиції Юлії Тимошенко щодо необхідності піти на переговори з Віталієм Кличком для уникнення розпорошеності опозиційних сил і для того, аби саме Кличко очолив список були проігноровані.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Об’єднана опозиція назвала перші прізвища можливих майбутніх нардепів
Зрештою, Яценюк розуміє: у нього немає іншого шансу довести своє право на лідерство в опозиційному таборі. Вся його біографія досі – це суцільне колекціонування посад без будь-яких серйозних вчинків, які би запам'яталися громадськості. На кожній високій посаді він перебував рівно стільки, скільки потрібно, аби не запам'ятатися на ній чимось суттєвим.
За ним немає електорально вагомих подвигів, до яких можна апелювати. Кучма витягнув Україну з кризи 90-х, Ющенко врятував країну від дефолту у 1998 році, Янукович забезпечив стійке зростання ВВП у 2003 – 2004 роках, Тимошенко рятувала країну від кризи 2008 і від грипу. Все це давало можливості політикам звертатися до виборців за підтримкою.
Рушієм процесу "арабської весни" були доволі специфічні "соціальні мережі" - базар і мечеть, які діяли за фінансової та збройної підтримки Заходу (США і ЄС)
З чим може вийти Яценюк? Вічно перспективним бути не можна. Навіть Ілля Муромець лежав на печі 33 роки, а потім почав здійснювати подвиги. Яценюкові – 37 років.
Жодного подвигу за плечима немає. У вундеркіндів є одна особливість: вони дорослішають і стають нікому не цікавими. Ув'язнення Тимошенко і використання її політичного (і не лише політичного) капіталу – єдиний шанс Яценюка на електоральний успіх.
Для цього не потрібно вигадувати програму і гасла. Достатньо вийти на площу, проскандувати "ТИ – МО – ШЕН – КО!!!", сказати пару гарних фраз про нелюдів, які тримають совість нації в ув'язненні, про переслідування опозиції, пообіцяти підняти пенсії втричі, а зарплати вдвічі – і все, результат на виборах забезпечено. Все це – не боротьба програм чи ідей. Якраз ідей у опозиційному середовищі бракує. Це – боротьба якихось новочасних Гвельфів і Гіббелінів – розтягнуте у часі протистояння прибічників і ворогів Папи, з особистісною, а не суспільною мотивацією.
З цієї субстанції, яка голосно називає себе "українською опозицією" (опозиція передбачає не просте протиставлення владі, а й концептуальне, засадниче, яке не спостерігається – і не треба говорити, що лінія розколу проходить між демократією і авторитаризмом, бо це відверта брехня, оскільки більшість опозиціонерів поняття зеленого не мають, що таке демократія і навіщо вона потрібна суспільству), може бути зліплено щось нове, якусь силу, яка претендуватиме на владу в країні, а фактично – на отримання мандату від сторонніх сил на управління країною.
"Арабська весна" минулого року вже показала, як це робиться в Тунісі, Єгипті, Лівії, останнім часом – у Сирії. Це вже потім виникала легенда про всесильні соціальні мережі, які провокували народ на демократичні перетворення і боротьбу з корумпованими режимами. Насправді в цих країнах рушієм процесу були доволі специфічні "соціальні мережі" - базар і мечеть, які діяли за фінансової та збройної підтримки Заходу (США і ЄС).
Завдання фейсбуку було одне – облагородити антиурядові акції, надати їм нового шарму та поширити в свідомості обивателів думку про нове слово в політичних технологіях. Спецслужби просто допомогли Цукербергу у рекламі його дітища, використавши його як ширму для справжніх подій.
Ті, хто прийшли потім – після Бен Алі, Мубарака, Каддафі – невже вони принесли щастя своїм народам? Невже Ірак після Хусейна став кращим, ніж до? Я вже не кажу про експерименти з Афганістаном. Вибачте, але якщо українська демократія має насаджуватися за єгипетською методикою – я проти такої демократії.
Краще вже жити в нинішньому суспільстві, яке дехто вважає авторитарним. Якщо те, що відбувається у Лівії – це свобода, то я проти такої свободи. Хай вже краще власний Каддафі, ніж Яценюк із Турчиновим на чолі якогось "перехідного військово-революційного командування". Революція – це завжди страшно. Революція від Яценюка – це не тільки страшно. Це – противно.
Те, що сьогодні "об'єднана опозиція" виставляє по більшості округів відверто непрохідних кандидатів-мажоритарників – показово: опозиція не налаштована на перемогу на виборах. Їй потрібен гучний програш, який мав би стати каталізатором антиурядових виступів. Соціологи вже сьогодні стверджують: у опозиції мало шансів перемогти владу. За пропорційною системою шанси у них майже рівні, хоча не опозиція, а влада задає фарватер, змушуючи реагувати на подразники і не даючи опозиції самостійно формувати повістку денну.
Яценюк - номер 1 поки Тимошенко ув'язнена. Фото: ЕРА
Отже, тактична перевага на боці влади. У мажоритарних округах підбір кандидатів від опозиції просто жалюгідний. Саме тому сценарій наступної поведінки опозиції виглядає приблизно таким чином:
Етап перший: укладання угод з громадськими організаціями про спільну діяльність і спільну боротьбу з режимом (читай: приховану підтримку опозиції з боку громадських організацій і кількох соціологічних структур на виборах), проведення переговорів з закордонними спостерігачами щодо особливо пильного контролю за виборами – особливо за діями влади.
Етап другий: нагнітання ситуації і поширення інформації про підготовку до масових фальсифікацій з боку влади. Для цього використовуватимуться засоби масової інформації, через які вкидатиметься інфа про друк надмірної кількості бюлетенів, про тотальну боротьбу з опозицією, про підкуп виборців, "незалежні" громадські організації постійно збиратимуть прес-конференції та інформуватимуть громадськість – особливо на Заході – про переслідування чесних кандидатів тощо. Інформації буде ДУЖЕ багато – інформаційне поле має бути негативно заряджене, а громадська думка має бути підготовленою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Три джерела і три складові української опозиції
Етап третій: в день голосування буде повторено "Обухівський сценарій" на більшості виборчих дільниць, де балотуватимуться опозиціонери. Нагадаю про Обухів і про те, що там відбулося. У квітні 2012 року в Обухові відбувалися дострокові вибори мера. Кандидат від опозиції практично не мав жодних шансів. Кандидат від влади перемагав, що називається, "у одні ворота".
Під час підрахунку голосів виникла суперечка між владою та опозицією. У результаті суперечки представник Партії регіонів, депутат Петро Мельник, взяв на руки депутатку від опозиції, Ірину Геращенко, і намагався винести її з приміщення. Здали нерви, що називається. Згодом вже нікого не цікавило, чесно чи нечесно переміг представник ПР. Всі згадували про брутальну поведінку регіоналів на виборчій дільниці. Це було топ-темою подальшого обговорення.
Приблизно та ж ситуація прогнозується на більшості дільниць, де програватиме опозиція. Опозиціонерам будуть потрібні гучні провокації представників ПР, щоби забезпечити "картинку" і мати змогу апелювати до громадськості: бачте, вибори нечесні! До опозиції підключаться кілька громадських організацій, які мають легітимізувати своєю позицією думку опозиціонерів.
Опозиції буде потрібна провокація для "картинки". Фото: ukrpartinform.com.ua
Справедливості ради варто зазначити, що частина мажоритарників, які потратять не один мільйон на виборчу кампанію, відчуваючи хиткість позицій (особливо коли змагатимуться представник Партії регіонів і "незалежний" бізнесмен з великими фінансовими можливостями), можуть йти на відверті дурниці: виганяти спостерігачів з дільниць, вкидати бюлетені тощо. Іноді опозиція просто провокуватиме їх на такі дії.
Далі – висновки закордонних спостерігачів – їх передбачити не важко. І на завершення – прес-конференція кількох соціологічних служб: а) екзит-поли показали інші результати, ніж ми бачимо; б) розрив між голосами за опозицію за партійними списками і за конкретних мажоритарників – надто великий; в) ми підтверджуємо, що вибори пройшли нечесно.
"Картина маслом", як казав герой відомого серіалу.
Далі – четвертий етап. Починають говорити закордонні політики. Їх думка – наступна: ах, вони не лише не допустили Тимошенко і Луценка до участі у виборах! Вони ці вибори фальсифікували!!! Запровадити негайно санкції проти українських чиновників! Підтримати волелюбний український народ у його прагненні до свободи!
Найближчим часом можна очікувати кампанії, спрямованої на дискредитацію Кличка і Королевської як "провладних проектів"
Ось тут і має спрацювати позиція європейських політиків, які розпочнуть тиск на Україну. Ймовірний результат: або Янукович заявить про вступ до Митного Союзу на принизливих умовах, або нинішня команда під загрозою економічних та політичних санкцій зійде з політичної арени. Поступившись місцем тимчасовому перехідному уряду, який оголосить Партію регіонів поза законом і проведе вибори без ПР, без Януковича, без Азарова.
Хоча боюся, що і без Тимошенко. Вона в цій ситуації є просто зайвою – з точки зору лідерів нинішньої опозиції.
Вас влаштовує такий сценарій? Мене, чесно кажучи, ні.
Зрозуміло, що в такій ситуації одне з головних завдань для прихильників "об'єднаної опозиції" - не допустити перетворення на серйозне політичне явище своїх конкурентів – Віталія Кличка і Наталі Королевської. Якщо на політичній арені буде залишатися лише одна політична сила, яку можна назвати "реальною опозицією", то простіше буде визнати вибори нечесними.
Саме тому найближчим часом можна очікувати кампанії, спрямованої на дискредитацію Кличка і Королевської як "провладних проектів", поширення інформації про їх "штучність" та опортунізм. Тим більше, що сумарно Королевська і Кличко можуть набрати стільки ж голосів, скільки вся об'єднана опозиція (особливо враховуючи стрімкий ріст рейтингів УДАРу).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тимошенко розплакалася, коли дізналася про зраду Королевської
Спроби Яценюка закомутувати потенціал Кличка виключно на київський рівень, змусивши його йти на мерські вибори, провалилися. Тепер Опозиціонери починають кампанію дискредитації Кличка через його список кандидатів-мажоритарників.
Ситуація виглядає доволі цікавою. Спершу середовище "реальної опозиції" почало критикувати Дмитра Крейніна – підприємця і колишнього зятя Володимира Литвина (те, що Дмитро чотири роки не живе з Оленою Литвин, мало кого в опозиції цікавить – для них він і далі є зятем Литвина). Між іншим, претензій до бізнес-діяльності Крейніна не було представлено.
Опозиція призначає "чергових по Кличку". Фото: youfight.info
Далі Сергій Лещенко (журналіст "Української правди", тісно пов'язаний з кампанією "Чесно", яка, своєю чергою, не приховує симпатій до об'єднаної опозиції) робить "наїзд" на кандидата від Кличка Кирила Куликова, звинувачуючи його у співпраці з російськими бізнесменами з "лужніковської групи" та у виході з "Народної самооборони".
Насправді все набагато простіше: свого часу Куликов відверто розкритикував Лещенка за його матеріал про сина Віктора Ющенка Андрія, вважаючи, що журналісти не повинні відриватися на дітях політиків. Плюс до всього додайте версію про те, що один з фінансистів Арсенія Яценюка, депутат Микола Мартиненко, негласно підтримує по цьому ж округу громадську діячу Тетяну Монтян, яка потрібна забудовнику Мартиненку у майбутній Верховній Раді (цю версію досі не спростовано).
Всі паззли складаються в одну картинку: особиста образа Лещенка плюс інтереси лідерів об'єднаної опозиції, плюс майданчик, який надає кампанія "Чесно" для своєрідної розправи над тими, хто заважатиме на виборах.
Далі – Анатолій Гриценко вирішив "наїхати" на Івана Плачкова, колишнього міністра палива і енергетики у одному уряді з Гриценком (Гриценко, здається, не подавав у відставку на знак протесту проти дій його колег по уряду і навіть не виступав у січні 2006 року проти газового контракту, який підписував у Москві Плачков). Йому він закидає те, що той погодився очолити "Київенерго".
Складається враження, що об'єднана опозиція призначає "чергових по Кличку". Подібна ситуація вже була у Китаї, коли хунвейбіни часів "культурної революції" обирали собі жертв і за графіком влаштовували їм п'ятихвилинки ненависті. Історія повторюється?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Кличка зірочка загорілася, - Гриценко
Я би дуже не хотів, щоби історію України писали іноземні спеціалісти, запрошені тими чи іншими політиками – якими би благими намірами вони не прикривалися. Мені дуже шкода, що опозиція готується не до перемоги на виборах, а до поразки – поразки, як технології.
Поразки, яка має призвести – на їх переконання – до революції. Я дуже не хотів би, щоби проти України застосовувалися санкції – а саме це є головною метою опозиціонерів із "об'єднаної опозиції", бо інакше прийти до влади у них немає шансів.
Хоча… Як сказав один із владоможців дня сьогоднішнього, "яка опозиція? Вся опозиція сьогодні ходить коридорами Адміністрації Президента, густо червоніючи лише тоді, коли зустрічається фейс-ту-фейс одні з одними".
І саме тому українська опозиція нагадує мені єврейський піратський корабель з відомого анекдоту. Пам'ятаєте? Пливе по морю єврейський піратський корабель – повні вітрила, дві дюжини гармат, команда, озброєна до зубів. Вгорі на щоглі розвівається великий чорний "Веселий Роджер". А внизу – маленький білий прапорець – про всяк випадок…
