RSS
СТАТТІ

Як допомогти подолати сімейні кризи: досвід американського психотерапевта Крістіни Хемптон

Психотерапевт Крістіна Хемптон вже понад 10 років допомагає дітям, підліткам та їхнім батькам долати психічні труднощі, складні життєві обставини та сімейні кризи
Освіту психолога-консультанта у сфері психічного здоров’я та спеціаліста з арт-терапії вона здобула в Університеті Леслі у штаті Массачусетс (США). Відтоді частину професійного життя Крістіна працювала "терапевтом на дому" (in-home therapist), супроводжуючи кризові сім’ї. Це практика, котра не є поширеною в Україні, втім широко застосовується у США під час допомоги вразливим групам населення, котрі переживають високий рівень загрози життю. Крістіна Хемптон поділилася власним досвідом психотерапевтичної роботи зі студентами та викладачами УКУ.
Як допомогти подолати сімейні кризи: досвід американського психотерапевта Крістіни Хемптон Крістіна Хемптон. Фото: соцмережі

Сімейний психотерапевт повинен бути готовим до різних завдань

Психотерапевта, який допомагає кризовим сім’ям, можна порівняти з жонглером, котрий повинен бути готовим до різних завдань, а не лише надавати спеціалізовану допомогу.

Більшість кризових сімей є настільки переобтяженими стресами, що відвідування психолога для них виглядає ще одним додатковим клопотом. Вони часто запізнюються, не приходять або припиняють лікування в силу певних життєвих обставин. Зазвичай у найбільш кризових сім’ях позитивні зрушення то з’являються, то зникають і так до того часу, поки ці люди знову не потраплять в поле зору соціальних служб. Якщо хтось з родини має середній або високий рівень загрози життю, то він може отримувати психологічну допомогу на дому (in-home psychotherapy). Вона є доступною 24 години 7 днів на тиждень. 

Одночасно в допомогу родині може бути залучена різна кількість фахівців залежно від кризового випадку. Серед них може бути психотерапевт, котрий працює з дитиною та цілою сім’єю на дому, ментор, котрий допомагає організувати дозвілля дитини, психотерапевти, котрих дитина, батьки відвідують в клініці, за потреби психіатр.

Як психотерапевт, котрий працює на дому, Крістіна одночасно допомагала 6-8 сім’ям. Кейс-менеджер організовує зустрічі між різними фахівцями в середньому лише один раз на 1,5-2 місяці.

Більшість сімей, з котрими доводилося працювати Крістіні, мають травматичний досвід, пов’язаний з бідністю, скривдженням, розлученням, втратами, узалежненнями та психічними розладами одного або кількох членів родини. Такий досвід сильно змінює світосприйняття та має негативний вплив на всю родину.

Сімейний психотерапевт повинен бути спеціалістом у роботі як з великими (big T), так і малими (little t) психічними травмами.

«Важливо пояснити, що це нормально переживати певні психологічні симптоми через негативний досвід»

Крістіна працювала в притулку для членів сімей, котрі зазнали домашнього насилля. Типово мова йшла про матерів з дітьми, котрі вирішували звернутися за допомогою після фізичного або сексуального скривдження. «Психологічна робота з цими людьми типово починається з просвіти – дітям та дорослим важливо пояснити, що це нормально почувати те, що вони почувають через пережитий досвід. Треба пояснити, якими можуть бути симптоми травми та особливості психологічної допомоги. Також важливо переконатися, що мати в стані подбати як за свої потреби, так і безпеку та комфорт власних дітей», – розповідає Крістіна. 

Після пережитого як у дорослих, так і дітей можуть бути проблеми із засинанням, виринати в пам’яті неприємні спогади. Тому часто їх треба навчати додатковим стратегіям, як справлятися з цими симптомами.

Не треба починати з пригадування та опрацювання травматичного досвіду. Це стане можливим лише тоді, коли сім’я зможе відмежуватися від кривдника, налагодити стабільний побут та відновити відчуття базової безпеки.

Одна з перших речей, на яку треба звернути увагу – це особливості стосунків прив’язаності між мамою та дітьми. Наскільки вони відчувають близькість один до одного, наскільки часто діти звертаються за допомогою, порадою, розрадою матері (іншого опікуна).

Якщо прив’язаність є достатньо слабкою, психотерапевт створює цілий план втручань, націлений на те, щоб родина почала проводити більше часу разом, виконувати спільні справи, більше цікавитися життям один одного.

Американські психотерапевти поєднують у роботі різні методи

В американській психотерапевтичній освіті навчають використовувати техніки та підходи різних психологічних шкіл – когнітивно-поведінкові, екзистенційні, клієнт-центровані, психодинамічні підходи у роботі з людьми. За словами Крістіни, у США більшість терапевтів ідентифікують себе як еклектики.

У власній практиці Крістіні доводилося здійснювати багато психологічної просвіти, втім їй також дуже імпонує філософія клієнт-центрованої психотерапії, в котрій йдеться про важливість не осудливого, безумовного прийняття клієнта, його думок та переживань. 

Також у США невід’ємною частиною будь-якої психотерапевтиної роботи незалежно від напрямку терапії є складання достатньо детального плану психологічної допомоги.

Як оцінити ефективність психологічної допомоги?

Добрим показником є зменшення кількості та інтенсивності проблемної поведінки або досягнення цілей терапії, спільно визначених з клієнтом. Наприклад, сім’я може поставити собі за мету мати кращі стосунки один з одним, або батьки хочуть навчитися проводити більше часу з дітьми, або мати хотіла би, щоб її донька-підліток більше їй довіряла. Відтак, показником ефективності психологічної допомоги стане зростання частоти та кількості відповідного досвіду. І навпаки, коли мова йде про небажану поведінку. Наприклад, якщо родина переживає проблеми самоушкоджуючої поведінки підлітка – то показником ефективності стане зменшення частоти та кількості самопорізів.

Як справлятися із самоушкоджуючою поведінкою підлітків?

Є різні причини, чому діти та підлітки завдають собі шкоди. Частина дітей в такий спосіб бажають розслабитися, інші – відоволіктися від неприємних думок. Часом фізичний біль стає замінником психічного болю. Іноді в такий спосіб діти себе карають. 

Тому для початку важливо поговорити з дитиною і зрозуміти, чому це відбувається. Яку саме потребу вона задовольняє через саморуйнівні дії?

У роботі з дітьми, схильними до самоушкодження, Крістіна часто використовує картки самоспостереження (diary cards). В такий спосіб вона заохочує дитину вчитися спостерігати за власним станом, наскільки сильно вона відчуває потребу в самоушкодженні, коли саме це відбувається найчастіше, що вона тоді робить. Які інші способи емоційної регуляції вона застосовує? Наскільки це допомагає або, навпаки, погіршує стан. Можливо, міг би допомогти відоволіктися дзвінок другу, прогулянка чи заняття улюбленою справою.

Якось Крістіні довелося працювати з дівчиною 19 років, в котрої був діагностований пограничний особистісний розлад. Вона типово ушкоджувала себе тричі на день. При цьому спочатку виникала тривога, після чого слідувала дисоціація і самоушкодження. Під час терапії вдалося її навчити краще помічати та керувати тривожним станом, кількість самопорізів зменшилася. Зокрема, за 6 місяців лікування самоушкодження вдалося зменшити з 3 разів на день до 1-2 на місяць.

Що робити, якщо підліток має схильність до суїциду?

Якщо вже відомо про схильність підлітка до суїцидальних думок чи поведінки, від першої зустрічі з ним важливо скласти план того, як подбати про власну безпеку (safety plan).

У момент кризи терапевта зазвичай немає поруч, втім як дитина, так і дорослі попереджені про те, що в разі загрози життю дитини, вони повинні одразу телефонувати у поліцію. Наступний дзвінок повинен бути за медичною допомогою (crisis response team). Типово поліція реагує на такі виклики миттєво і до дитини приїжджає, як правило, поліцейський, котрий спеціалізується на роботі з дітьми з психічними розладами та суїцидальними намірами.

Працюючи психотерапевтом з сім’ями з високим рівнем загрози життю, Крістіні доводилося перетинатися зі спеціалістами з інших служб: працівниками суду, правоохоронцями та психіатрами. Окрім психотерапевта, всі ці люди типово є залученими у допомогу підлітку з намірами до самогубства. У США різні державні системи тісно співпрацюють між собою, і це дозволяє відчувати достатньо підтримки у роботі, особливо, коли мова йде про такі складні випадки, як схильність до самогубсва. Також кожна соціальна служба або центр, який надає відповідну психотерапевтичну допомогу, має систему супервізорів. Як правило, це люди з великим практичним досвідом, готові проконсультувати та допомогти за необхідності.

Більша частина психологічної роботи з підлітком та його сім’єю відбувається в період між кризами. Як дитину, так і її батьків важливо навчити помічати зміни у тілесних відчуттях, настрої та повецінці дитини, котрі є передвісниками суїдадальних намірів. Батьків також вчать цікавитися та запитувати у дитини про її самопочуття. Не типова поведінка, підвищена дратівливість, пригнічнений настрій, ізоляція – можуть бути сигналами про те, що вже саме час звернутися за професійною допомогою.

Чи варто реагувати, якщо дитина власними погрозами просто привертає до себе увагу?

Якщо дитина у такий спосіб привертає до себе увагу, варто задуматися, чого саме вона не отримує в стосунках з близькими людьми? Чи є можливість в інший спосіб допомогти їй отримати турботу дорослих? Разом з цим до крайньої точки кипіння типово доходять діти, котрі мають вкрай мало механізмів подолання життєвих стресів. Таким чином іншим напрямком роботи з тим підлітком є випрацювання у нього навичок стресостійкості. Однак у ВСІХ випадках дорослі повинні сприймати погрози дитини зашкодити собі цілком серйозно та діяти відповідним чином.

 

Підготувала Ірина Наумець та Анастасія Широка

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

06 04 2017 17:28
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ