"Війна – це не спортивна подія, і окупація росією Бахмута, яку вона з великими зусиллями завершила цього тижня, не є еквівалентом тачдауну (спосіб найбільшого набору очків в американському футболі – iPress)", – пише Холман Дженкінс у колонці для Wall Street Journal.
Він вважає, що, напевно, найкращий спосіб зрозуміти битву за Бахмут – це згадати приблизно п'ятий тиждень вторгнення путіна в Україну. Це момент, коли його війська відмовилися від спроб захопити столицю Київ, тим самим відмовившись від мети, яка повинна була виправдати його авантюру в першу чергу.
Коли закінчилася битва за Київ, зауважує Дженкінс, почалася битва за москву, а саме – намагання замаскувати або пояснити поразку і пережити її. Звідси, на думку комуніста Wall Street Journal, випливає битва за Бахмут: очільник "Вагнера" Євгєній Прігожин, вочевидь, вирішив, що спосіб підвищити свій престиж – це оголосити про намір взяти місто, щоб продемонструвати нібито успіх своєї групи на тлі невдач російських військових.
"Він зрозумів, що коли настане час перевороту, у поразці України звинувачуватимуть корупцію, некомпетентність і зраду певних військових лідерів. Бахмут – приз, який не має військової цінності, став для нього способом утвердитися серед тих, хто має право вказувати на винних, а не чекати, поки на них вкажуть", – йдеться у публікації.
Як зазначає Дженкінс, війна затягнулася, але вже зараз неминучість поразки пронизує російське телебачення, навіть якщо це слово не вживається. Очікувана поразка пронизує коментарі "помазаників" військових блогерів, які отримали дозвіл або самі дозволили собі критикувати дії армії.
На його думку, у світі, де росіяни вірять у перемогу, Прігожину не дозволили поводитися так, як він поводиться, і не в його інтересах було б так довго просторікувати про зради Генерального штабу, вимагати їхніх голів, показувати купи вагнерівських тіл і звинувачувати в цьому військове відомство.
Серед такої поведінки, автор згадує й інформацію Washington Post із посиланням на витік з американської розвідки про те, що Прігожин пропонував ГУР України угоду, – здача Бахмута в обмін на інформацію про позиції російських військ. На думку колумніста, ця історія цілком правдоподібна, як і те, що російські військові зверталися до українців з порадою знищити війська "Вагнера".
"Битва, яка зараз важлива для російських еліт, це битва за москву. Хто виживе зі своїми привілеями та імунітетом? Кого "вилікують" на ліхтарному стовпі або розстріляють з кулемета проїжджаючі повз мотоциклісти на московському світлофорі?" – запитує Дженкінс.
На його думку, Прігожин, ймовірно, може розраховувати на те, що правдивість чи неправдивість витоку інформації з Washington Post не має жодного значення для путіна, який зробив занадто багато для того, щоб надати йому повноваження і захистити його, щоб ватажка вагнерівців можна було назвати зрадником російських інтересів. Витік розвідданих має бути провокацією Заходу, змовою проти Прігожина з боку російського військового істеблішменту або, цілком можливо, і тим, і іншим разом.
Нічого з цього не відбувалося б, переконаний Дженкінс, і не було б помітно для нас, якби правлячі еліти росії не відмовилися від перемоги у війні. За його словами, путінський режим став схожим на подружжя, яке кинуло пристойність на вітер і влаштувало бійку в ресторані до нокдауну.
Автор, що навмисно помітні і веселі просторікування в Twitter Дмітрія Мєдвєдєва, які хоч і можна пояснити пиятикою, але його ексгібіціонізм також вбачається у світлі загального консенсусу еліти, яка дійшла згоди, що війна була катастрофою, і що настає час для пошуку винних.
Єдиний можливий успіх – це той, який мався на увазі на початку: покірна Україна, яка дозволяє втягнути себе назад у лоно "руського міра" з мінімальними військовими витратами. НАТО поставлено перед доконаним фактом. Захід змушений прийняти росію як силу, з якою треба консультуватися і яку треба задобрювати.
Можливо, розмірковує колумніст WSJ, путін спочатку помилявся щодо ймовірності успіху, але тепер, навряд чи він сильно помиляється щодо безповоротності поразки. На думку Дженкінса, це хороша новина. Погана новина полягає в тому, що, за іронією долі, він потрапив у ще більш фатальну для себе ситуацію. Війна розвивається так, що дозволяє Україні і НАТО створити загрозу для контролю росії над її символічним і стратегічним імперським володінням – Кримом.
Дженкінс вважає, що у путіна є низка варіантів: від прагнення до припинення вогню і надії на те, що його армія, яка зазнає жорстокого поводження, втримає оборону, до погроз і, можливо, застосування ядерної зброї. Вибоїста дорога може ще не скоро закінчитися. Однак цілком можливо, що сухопутні війська російської армії більше ніколи серйозно не підуть у наступ у цій війні.
Джерело: Wall Street Journal
