Невимовне питання висіло в повітрі, коли автор приєднався до тисяч литовців у засніженому Вільнюсі минулого тижня, щоб привітати президента Зеленського на початку його турне країнами Балтії. "Чи буде Литва наступною?" – ставить питання Едвард Лукас у колонці для The Times.
"Контраст між радісно прикрашеними, мирними вулицями литовської столиці та зруйнованими містами, до яких повернеться українська делегація, був разючим. Тяжке становище України гостро відчувається в країнах Балтії, які пережили агресію росії", – пише автор.
Він зазначає, що вихідними три мільйони литовців вшанували річницю радянської кривавої бійні 1991 року, найжорстокішого епізоду боротьби за відновлення незалежності. Між Вільнюсом і кордоном з білоруссю, найближчим військовим союзником росії, лежить лише 32 км слабо захищеної пагорбкуватої сільської місцевості.
"Литва зробила найбільший внесок у військову допомогу Україні на душу населення, ніж будь-яка інша країна. Під час візиту Зеленського вона пообіцяла зробити ще більше. Але ця надзвичайна щедрість і солідарність не може компенсувати нерішучість у Берліні, скупість у Парижі та холоднокровність у Вашингтоні", – констатує Едвард Лукас.
Він риторично запитує, що станеться, якщо в Україні закінчаться солдати, боєприпаси, засоби протиповітряної оборони, зброя і гроші? "За оцінками військової розвідки, росія з її військовою економікою, що працює на повну потужність, буде готова знову воювати вже за два роки. Країни НАТО можуть стати привабливою мішенню для наступного витка агресії кремля. Насправді, вони і є спокусливою", – зауважує аналітик.
На папері, зазначає Едвард Лукас, Литва, як і її сусіди Латвія та Естонія, перебуває під гарантіями колективної безпеки могутнього Альянсу. Але поки що основна ставка робиться на ротаційні сили стримування: британці в Естонії, канадці в Латвії, американці скрізь.
"Посилена німецька бригада буде постійно дислокована на новій базі в Литві; ведеться будівництво розкішного (за місцевими мірками) житла, дитячого садка та інших об'єктів, необхідних для гостей. Але що станеться, якщо ці сили будуть атаковані і росіяни пройдуть?" – запитує автор.
На конференції з питань безпеки, яку Лукас відвідав у Вільнюсі, дискусії були протверезливими. Регіональні плани оборони все ще розробляються; вони потребують грошей і політичної волі. Наразі логістика не налагоджена, запаси мізерні, сил не вистачає.
За його словами, незручна правда полягає в тому, що НАТО значною мірою залежить від США. Проте урок України – в тому, що адміністрація Байдена більше переймається ядерною ескалацією, ніж протистоянням чи стримуванням кремля. А адміністрація Трампа буде ще менш надійною.
"Повномасштабний збройний напад росії на країну НАТО, ймовірно, спровокує застосування статті 5 Договору про колективну оборону Альянсу і серйозну військову відповідь. Але більш ймовірно і більш тривожно, що кремль спробує зробити щось нижче цього порогу. Захід вже дозволив російським провокаціям нарізати на шматки своє стримування", – пише експерт.
"Вбивства. Вторгнення в повітряний простір. Саботаж. Прольоти над територією НАТО або навіть приземлення ракет – все це в останні роки залишалося безкарним. Втома від України має схожий ефект. Виснажуючи увагу до України, путін також підриває довіру до Заходу", – наголошує Едвард Лукас.
Він пропонує уявити, наприклад, що наступного року росія збиває літак, атакує об'єкти критичної інфраструктури (знову) або здійснює невеликий транскордонний рейд (можливо, використовуючи білоруських маріонеток). Президент Трамп прокидається посеред ночі, але сердито каже своїм радникам, що європейці повинні вирішувати свої власні проблеми, і знову засинає.
Через кілька годин Північноатлантична рада, вищий керівний орган НАТО, збирається на засідання, щоб розглянути реакцію Альянсу, і лише для того, щоб почути заяву постійного представника США про те, що вони не отримували жодних інструкцій з Вашингтона. Це за лічені хвилини означало б кінець НАТО, а отже, набагато більший приз для путіна, ніж напад на Молдову, Казахстан, Грузію чи якусь іншу, здавалося б, більш вразливу ціль.
"За лаштунками країни Північної Європи намагаються заповнити цю прогалину. Одним із варіантів є Об'єднані експедиційні сили (ОЕС), військовий проєкт десяти країн на чолі з Великою Британією. До нього входять три країни Балтії, п'ять країн Північної Європи і Нідерланди, сукупний ВВП і оборонний бюджет яких більший, ніж у росії", – стверджує аналітик.
"Стаття 5 дозволяє окремим країнам діяти за власною ініціативою у відповідь на збройний напад. Але відкрита розробка таких так званих "мінілатеральних" механізмів ризикує підірвати обіцянку НАТО "всі за одного, один за всіх". А ці нові домовленості ще не готові. Стримування й оборона вимагають планів, навчань, запасів боєприпасів і відточеного, швидкого прийняття політичних рішень. Наразі все це значною мірою відсутнє. Польща, безумовний військовий важковаговик регіону, не є членом Об'єднаних експедиційних сил", – нагадує Едвард Лукас.
Він зазначає, що литовці наполегливо працюють над зміцненням своєї оборони. Військові витрати становлять майже 3% ВВП. Наближається загальний призов до армії. Литва набрала кілька важливих балів у Вашингтоні, зосередженому на Китаї, завдяки сміливій політиці щодо Тайваню, яка включає політичні обміни на високому рівні і відкриття "тайванської" місії у Вільнюсі.
Це викликало шалену реакцію з боку влади материкового Китаю, яка хоче, щоб до Тайваню ставилися як до дипломатичного ізгоя під ярликом "Тайбей". Але серед союзників подібний крок з відкриттям "тайванської місії" зробили лише чехи. Європейська солідарність перед обличчям гніву Пекіна була, м'яко кажучи, розрізненою.
"Ніхто у Вільнюсі та сусідніх столицях не панікує. Життя в тіні росії загартовує нерви, а не розхитує їх. Десятиліттями попередження країн Балтії про імперіалістичну агресію зі сходу залишалися непочутими. Тепер вони відчувають себе захищеними, але все ще вразливими. Парадокс полягає в тому, що висвітлення їхнього безпекового становища може також погіршити його", – завершує колонку Едвард Лукас.
Джерело: The Times
