Мушу зізнатися, я очікував отримати "багато критики" у відповідь на публікації про "синдром Мобуту", але все ж таки іронічно читати специфічні реакції на перші дві частини цієї серії. Особливо тих, хто впадає у відверту паніку.
Мовляв, "о Боже, це означає повну поразку України".
Ой, та годі вам. Заспокойтеся, будь ласка.
Ні, хлопці та дівчата: ніхто цього не говорив (навіть якби сказав, то сказав би це чітко).
Ні: нинішня ситуація у вищому українському цивільному і військовому керівництві не означає поразки України. Вона "лише" означає те, що ми вже можемо спостерігати вздовж лінії фронту: що Україна не може виграти цю війну, що ЗСУ не можуть навіть утримати свою лінію фронту, і що ПСУ продовжують дозволяти росіянам вбивати українських цивільних майже за власним бажанням, а також знищувати її економіку та власність.
І це знову повертає нас до того, про що я говорив тут: перемоги і поразки.
Те, що росія не може виграти цю війну, було очевидно ще на початку березня 2022 року. Але тепер очевидно, що Україна також не може її виграти. Принаймні, якщо вона не реформує своє політичне ведення цієї війни і стиль командування збройними силами.
Чому?
Тому що нинішнє гасло ЗСУ і ПСУ: "Дайте нам зброю і боєприпаси, ми знаємо, що робимо" – це вправа в самообмані. З огляду на те, що я пояснив у попередніх статтях, не можу не задатися питанням: звідки "вони" (такі люди, як Сирський та/або Олещук, та/або їхні помічники/фаворити) думають, що "знають", як "правильно" використовувати зброю і боєприпаси, надані Заходом, якщо вони відмовляються слухати "погані новини" і систематично перешкоджають критичній, об'єктивній оцінці як власної діяльності, так і діяльності своїх підлеглих, а отже, і наслідків своїх дій, так і дій служб, якими вони керують?
Інша іронічна реакція стосувалася практики ПСУ дико перебільшувати власні успіхи у боротьбі з російськими літаками, гелікоптерами, ракетами та ударними безпілотними літальними апаратами.
Така поведінка – "нічого нового"? "Всі так роблять", скажете ви?
Ну, звичайно. Дійсно, я можу негайно запропонувати вам десятки відповідних прикладів – і це не лише з Демократичної Республіки Конго, Ірану чи Іраку. Як щодо Ізраїлю, який наразі є чудовим прикладом, оскільки протягом 80 років ми спостерігаємо, як Захід ігнорує результати своїх власних дій, а вже вісім місяців спостерігаємо результати того, як ізраїльське політичне керівництво свідомо і систематично ігнорує попередження власних служб безпеки і збройних сил? Або США, де політичні, військові та безпекові керівники протягом 20 років систематично брехали про Афганістан та Ірак?
Будь ласка, не соромтеся продовжувати ігнорувати очевидне. Як було сказано: я не проти.
Тільки, будь ласка, майте на увазі, що коли надмірні претензії і самообман заходять занадто далеко, то трагедії, подібні до тієї, що сталася 8 липня, просто неминучі. Вони є єдиним логічним результатом. Вони повинні статися.
До речі, якщо це питання не є важливим, не соромтеся пояснити мені, як так сталося, що днями НАТО вирішило створити з Україною "Об'єднаний центр аналізу та підготовки" (JATEC), відповідальний (цитата) "за визначення та застосування уроків війни росії проти України та підвищення оперативної сумісності України з НАТО"..?
Нічого не можу із собою вдіяти: я читаю це як "НАТО визнає, що як керівництво ЗСУ, так і ПСУ не надто серйозно ставляться до вивчення власних уроків цього конфлікту, і що на додачу до цього численні власні експерти Альянсу ведуться на українські казки, тим самим роблячи абсолютно неправильні висновки з цієї війни" (що було очевидно вже більше року, між тим – лише виходячи зі змісту десятків публікацій згаданого експерта з НАТО).
...Мабуть, я видаю бажане за дійсне...
Нарешті, мені подобаються такі "дорослі" реакції, як: "Ахахаха, ти сказав "повітряні кулі", а я під "кулями" розумію "цицьки", або такі, як: "Ти уявляєш, скільки буде важити сітка, підвішена до загороджувальної кулі?"
Здається, багато людей ніколи не чули про щось, що називається "гелій". Як і про повітряні кулі – у певному сенсі також відомі як "всенаправлені дирижаблі", що використовуються як підйомні крани в будівельній галузі, навіть менші з яких можуть піднімати 60 тисяч кг... (що приблизно в 5-10 разів дешевше, ніж літаки, здатні піднімати подібні вантажі)... або "дирижаблі", що використовуються для спостережень Ізраїлем або росією вже протягом десятиліть...
Все це – нісенітниця і богохульство! Всі знають, що сталося з Гінденбургом... 86 років тому... лише вчора...
...і що з цицьками набагато цікавіше і смішніше, особливо у порівнянні з фізичними законами (наприклад, з газами, легшими за повітря). Єдиний можливий логічний висновок – повітряні кульки взагалі нічого корисного підняти не можуть...
...що з якоїсь незрозумілої причини (мабуть, це той самий горезвісний свербіж у моєму мізинці) сильно нагадує мені про "смертельні загрози електрики" з далекого ХІХ століття: які, очевидно, були такими ж небезпечними і такими ж масовими вбивствами, як "вибухи" і "горіння" сонячних батарей в наші дні...
Ну що ж... тепер давайте подивимося, що сталося 8 липня.
Як завжди у разі системної неспроможності керівництва і командування, такі речі не трапляються раптово. Насправді вони розвиваються протягом тижнів і місяців. Єдине, що є "раптовим", – це коли воно виливається у великий провал. Тим часом "тривожних сигналів" завжди вдосталь: їх просто систематично ігнорують, що не дивно, коли і політики, і вище командування нав'язують систему відмови слухати погані новини, а громадськість тішать "хорошими новинами". Коли вони запроваджують систему покарання (див. "розслідування") кожного, хто скаржиться.
Додайте до цього повну некомпетентність багатьох західних урядів, що призвела до того, що вони не тільки не змогли збільшити поставки ЗРК в Україну, але й фактично припинили їх, а також не змогли вчасно наростити виробництво ЗРК до необхідних обсягів...
Хіба не шикарний мікс, а?
Та ні, неважливо. Це просто моє звичайне (марксистське?) марення про політику...
Тепер, щоб зрозуміти, що сталося далі, треба розібратися в інтегрованій системі протиповітряної оборони (ІСПО) ПСУ. Це непросто, адже, на відміну від лінії фронту на землі, в повітрі її немає. Або є, але вони невидимі.
Справа ось у чому (і це стосується всієї України, а не "лише" північного сходу та сходу, як показано на мапах нижче): існує величезна різниця між територією, "контрольованою радіолокаційною мережею ПСУ", яка виглядає приблизно так:
...і територією, яку фактично обороняють підрозділи ППО ПСУ та ЗСУ, яка виглядає приблизно так:
Чому існує така різка різниця? Тому що більшість радарів, якими керує ППО, мають максимальну дальність виявлення близько 300 км. Натомість основна маса ЗРК має дальність 30-40 км. Лише Patriot, С-300 та IRIS-Т мають дещо кращі показники в цьому відношенні. Ба більше, більшість таких "важких/найкращих" ЗРК розгорнуті для захисту великих міст і економічних центрів. Приблизно з лютого цього року їхня присутність ближче до лінії фронту переважно є "мінімальною" та/або "тимчасовою" за своєю природою.
У ПС не вистачає ракет навіть для захисту найважливіших об'єктів інфраструктури в тилу. Більше того, як ми бачили з відеоматеріалів, оприлюднених Міноборони в москві за останні 2-3 місяці, важчі українські ЗРК не витримують тривалого перебування в певних районах ближче до лінії фронту.
Нарешті, не менш важливим є те, що бойове виснаження після двох років війни високої інтенсивності є таким, що у ПСУ залишилося достатньо ЗРК лише для створення так званої "перекриваючої" протиповітряної оборони – зон, в межах яких вона розгортає кілька різних типів ЗРК, кожен з яких відповідає за оборону від різних типів загроз – у двох областях: Київській та Одеській.
Яка несподіванка, еге ж...
- Протягом тижнів, а потім і місяців (принаймні із січня цього року) росіяни буквально "свердлять дірки" в інтегрованій системі протиповітряної оборони (ІСПО) України.
- Процес, про який йдеться, може виглядати інакше, але його суть така ж, як і те, що українці робили (і продовжують робити) з російською протиповітряною обороною окупованого Криму, як описано торік у матеріалі тут: "Святі, громи і блискавки, частина 4".
Брутально кажучи, вплив на радіолокаційну мережу ППО був (і, ймовірно, досі є) приблизно таким:
Як росіянам це вдалося?
- По-перше, і про це вже неодноразово повідомлялося, вони збільшили висоту, на якій працюють їхні розвідувальні БПЛА (насамперед Zala), до 2000-3000 метрів.
- Це призвело до того, що більшість українських засобів боротьби з БПЛА перетворилися на марне сміття: жоден із наявних кулеметів (калібрів 7,92, 12,7 і 14,5) і легких зенітних установок (23 мм) не може досягти такої висоти.
- Українці спробували протидіяти ПЗРК, оскільки вони мають більшу дальність дії, ніж легка артилерія; вони збили кілька російських БПЛА – і тут, яка несподіванка, закінчилися ПЗРК.
- Тоді вони почали стріляти навіть із важких ЗРК по розвідувальних БПЛА – і тут у них теж закінчилися боєприпаси.
- Зрештою, ПСУ вдалися до того, що навчально-бойові літаки Як-52 почали літати на "протидії БПЛА-бойовому патрулюванню". З певним успіхом, без сумніву, але цього було далеко не достатньо. Самотужки виявити і відстежити всі безпілотники, які росіяни регулярно запускають так глибоко над Україною, проблематично, не кажучи вже про те, щоб збивати їх – чи то вогнем з кулеметів, чи то перекиданням за допомогою крил Як-52...
- росіяни опинилися в змозі розгортати свої розвідувальні БПЛА на відстані 50, 70, 100, 150 і навіть 200 км за лінією українського фронту майже за власним бажанням.
- Маючи розвідувальні БПЛА, здатні вільно діяти так глибоко за лінією фронту, вони почали атакувати українські засоби ППО – переважно балістичними ракетами "Іскандер-М". Один за одним були виведені з ладу радари Р-18, С-300 та інше обладнання.
- ППО відреагувала передбачувано: вона продовжила розгортати Р-18, С-300 та інше обладнання, щоб "закрити прогалину" – тільки для того, щоб вони були підбиті, знову і знову.
- ...і тоді росіяни почали прокладати свої балістичні і крилаті ракети через прогалини, що утворилися, приблизно так (зауважте: це не означає, що росіяни використовують "саме" ці маршрути; тим більше "щоразу"):
А ПСУ продовжували робити вигляд, що все чудово, і тішити громадськість своїми перебільшеними заявами про кількість збитих російських ракет і ударних безпілотників.
Загалом, ефективність української системи протиповітряної оборони постійно знижувалася. І ситуація не покращилася навіть після того, як Захід, нарешті, відреагував і поставив Україні 5-й ЗРК PAC-2, а минулого місяця – ще один IRIS-T тощо.
Тут слід мати на увазі наступне: не те, щоб у ПСУ не вистачало кваліфікованих командирів ЗРК. Навпаки, їх там досить багато. Особливо хлопців, які керують "Буками" та "Осами-АКМ", та ще й з досвідом, як, наприклад, в районі Ізюма у квітні-червні 2022 року. Однак:
а) в командній системі, де їхні скарги та/або прохання про допомогу або ігноруються, або вони стають об'єктами "розслідувань на предмет некомпетентності", коли вони або скаржаться, або не можуть виконувати свою роботу, бо не отримують необхідної підтримки, немає жодного способу покращити їхню роботу; і..,
б) кількість таких ("найкращих") командирів обмежена, і більшість із них, тим часом, були призначені командувати частинами, які вже мають на озброєнні ЗРК західного виробництва (наприклад, Patriot, IRIS-T, NASAMS, MIM-23 HAWK тощо) і які почали відчувати дефіцит боєприпасів; в той час як
в) ті, хто все ще експлуатує старі системи... ну, вибачте: не такі хороші, як деякі інші...
Навпаки: вони роблять ті самі помилки, що й люди, які командують окремими новоствореними бригадами ЗСУ. Їм бракує знань про те, де і як правильно розгортати свої підрозділи, як маскувати позиції, і особливо – як часто передислоковувати свої підрозділи. І навіть якщо їм не бракує цих знань, вони регулярно відміняються командирами, які "знають краще"... Потім додайте проблеми зі зв'язком (чи то через географічні відстані, адже поле бою таке величезне; чи то через російські перешкоди, чи то через те, що росіяни перехоплюють і читають повідомлення...), і різні тактичні обмеження, а також різні тактичні обмеження їхнього обладнання (так, навіть обладнання західного виробництва має свої межі), і ви отримаєте картину.
В підсумку:
- в ніч з 7 на 8 липня росіяни "потягли за ніс" ПС України: відправили цілу низку літаків з Х-101 для входу в повітряний простір України з північного сходу;
- поки українці були зайняті пошуками в цьому напрямку, росіяни відправили ще один потік Х-101 (приблизно) через пролом в українській системі ППО в районі Полтави;
- і оскільки ніхто в ПСУ не знайшов рішення, як закрити цю прогалину, Х-101 підійшли до Києва непоміченими.
Очевидно, що це мій висновок/оцінка. Тобто, це не те, що я почув з конкретного джерела. Однак, цей висновок напрошується сам собою, тому що ПСУ відреагували у звичній для себе манері – повідомленням "все гаразд", а рано-вранці 8 липня – через кілька годин після того, як Х-101 розгромили дві лікарні тільки в районі Києва (плюс завод "Артем") – з гордістю повідомили, що "11 (з 13) крилатих ракет Х-101" були "збиті".
Що, за винятком того, що вони пропустили цілий потік з десятка Х-101, було чистісінькою брехнею. Це очевидно вже з одного цього відео:
...показує "приліт" щонайменше шести, можливо, до восьми Х-101. Додайте ту, що влучила в лікарню "Охматдит", плюс щонайменше одну (чи то Х-101, чи то щось інше), яка зруйнувала корпус медцентру... не треба рахувати ще дві-три, які впали тільки навколо Києва: це щонайменше вісім, можливо, десять ракет. Безумовно, набагато більше, ніж за офіційними даними ПСУ, було випущено росіянами, а потім пройшло через систему протиповітряної оборони.
Який висновок можна зробити з усього цього?
Сумно це говорити.... принаймні нічого приємного... але: судячи з повідомлень про те, скільки офіцерів середньої ланки ЗСУ зруйнували свої кар'єри, а скільки приватних осіб потрапили в серйозні неприємності з владою, намагаючись змусити Генштаб і Міністерство оборони в Києві серйозно підтримати виробництво безпілотників (а потім масово збільшити його)... здається, Захід міг би поставити 50 батарей Patriot та IRIS-T для ЗСУ, і цього все одно було б недостатньо. Через командні практики на найвищому рівні, і як це було проілюстровано 8 липня, коли росіяни успішно проникли в найбільш захищену ділянку українського неба.
І, будь ласка, зауважте ще одну річ: НАТО може легко поставити додаткове ЗРК-обладнання. Дивіться: радари, джерела живлення, пускові установки.... Але у нього є величезна проблема з постачанням додаткових ракет.
Тому що вони не збільшили їх виробництво вчасно. Принаймні не вчасно, щоб виробляти набагато більше ракет вже зараз: вони збирається зробити це... у 2027 році або пізніше...
...А це означає, що наступний епізод у цій драмі вже запрограмований: якщо ПСУ докорінно не реформують себе (і не лише систему командування, але й спосіб мислення щодо сучасних передових технологій), то матимуть не лише серйозну проблему з командуванням, але й "багато зенітно-ракетних комплексів західного виробництва", на які не вистачатиме ракет.
Це приблизно те, що мені спадає на думку на цю тему "прямо зараз". Я не виключаю, що рано чи пізно з'являться додаткові деталі. На жаль, і як вчить мене не лише мій власний життєвий досвід, але й, судячи з того, що я "чую" у ваших особистих повідомленнях та електронних листах, ваш досвід вчить вас того ж самого, "синдром Мобуту" не обмежується українським вищим політичним і військовим керівництвом.
Насправді він домінує і в західних економіках. Особливо у так званому "приватному секторі".
Отже, позбутися хоча б більшої частини цього, навіть якщо це буде лише на певний час, українцям буде нелегко.
Однак це не означає, що вони не повинні намагатися: це єдиний шлях вперед.
