Між оборонною промисловістю і військовим потенціалом Туреччини і європейським континентом, який терміново потребує військ і озброєнь, може відбутися історичне єднання.
Зіткнувшись із можливо екзистенціальним викликом безпеці, Європа повинна швидко ставити питання і знаходити негайні рішення. Це може бути не всім до смаку, зважаючи на історію неспокійних відносин, але континент має очевидне рішення, яке дивиться йому в обличчя – Туреччина.
Туреччина має найбільші сухопутні сили НАТО в Європі – майже 400 000 військовослужбовців, а з урахуванням резервістів – удвічі більше. Вона має понад 2 000 основних бойових танків, майже половину танків європейських членів Альянсу, а її військово-морські сили мають вирішальний контроль і важелі впливу на судноплавні шляхи Чорного моря.
В умовах, коли Європа намагається зібрати сили заспокоєння для України чисельністю, можливо, 20-30 тисяч осіб, лише Туреччина має можливість створити щось ефективне, принаймні у короткостроковій перспективі.
Є деякі позитивні ознаки. Укорінені європейські підозри щодо Туреччини були відкинуті, коли міністра закордонних справ Хакана Фідана запросили взяти участь у безпековому саміті щодо України 2 березня в Ланкастер-хаусі у Лондоні.
Але саме у сфері оборонної промисловості Анкара може досягти ще більших успіхів. Зараз Європа відкрито заявляє, що вона повинна збільшити власне військово-промислове виробництво, але визнає, що для того, щоб це принесло плоди, знадобиться кілька років.
Німеччина і ЄС 5-6 березня оголосили про величезні фінансові пакети на підтримку виробництва озброєнь. Континент із запізненням, але чітко усвідомлює, що можливий відхід США від оборони континенту залишає величезні прогалини в обороноздатності.
Перспектива поганого миру, нав'язаного США і росією, змусила європейські держави розглянути можливість розміщення європейських сил заспокоєння в Україні, а також створення більшої незалежності та, відповідно, меншої залежності від Сполучених Штатів. Хоча Туреччина певною мірою грала на боці обох сторін під час війни, повна перемога росії дозволила б кремлю відновити свої квазіімперські зусилля з домінування в Чорному морі та на Південному Кавказі й знищити Україну, де Туреччина має значні інтереси. Уряд Реджепа Таїпа Ердогана не вітав би нічого з цього.
З огляду на стимули, які може надати Європа, Туреччина мала б усі підстави для співпраці, тим більше, що сьогодні вона має оборонні можливості, яких Європа не матиме до завтра.
Туреччина може запропонувати швидкі рішення. Вона має величезний і ефективний виробничий сектор з реальними сильними сторонами в оборонному виробництві. Вона здатна виробляти танки, бойові машини піхоти і боєприпаси, зокрема 155-міліметрові артилерійські снаряди, у великих масштабах.
Країна також володіє передовими й все більш життєво важливими військовими технологіями – зокрема найкращими у світі можливостями в галузі безпілотників, яких бракує європейському оборонно-промисловому комплексу. Ці можливості були продемонстровані в перші дні конфлікту в Україні, коли турецькі БПЛА Bayraktar довели свою смертельну ефективність у битві за Київ, допомагаючи стримувати колони російських танків.
Що Туреччина хоче отримати натомість? Вона прагне співпраці й, зокрема, обміну технологіями, що могло б принести користь обом сторонам. Це гарантувало б спільне благо з точки зору посилення безпеки на всьому континенті.
Останніми днями ми побачили чіткі докази готовності до співпраці з обох сторін. Турецька компанія Baykar, виробник безпілотників, 6 березня оголосила про знакову угоду з європейським оборонним гігантом Leonardo щодо майбутнього спільного виробництва з метою освоєння європейського ринку військових БПЛА вартістю 100 мільярдів доларів. Це сталося після нещодавньої інвестиції Baykar в італійську аерокосмічну компанію Piaggio з Генуї.
Сподіваємось, що це стане чітким сигналом для інших європейських оборонних компаній звернутись до турецьких партнерів, які прагнуть співпраці. Вони можуть запропонувати допомогу з фінансуванням і доступом до ринків.
Європа може значно полегшити доступ до ринків, якщо швидко перейде до модернізації Митного союзу між ЄС і Туреччиною, тоді як Велика Британія повинна наслідувати цей приклад, уклавши двосторонню торговельну угоду після Брекзиту.
Країна є опорою європейської безпеки завдяки своєму 70-річному членству в НАТО. Незважаючи на суперечки щодо міграції, надання притулку курдським опозиційним групам і, як наслідок, членство Швеції в Альянсі, зараз надзвичайно складні часи, і це гарний момент для того, щоб рухатися далі.
Туреччина залишається критично важливим партнером і союзником для Європи, і співпраця з нею є абсолютно необхідною, якщо ми хочемо пережити шторм, спричинений нашими спільними дилемами та спільними загрозами.
Джерело: CEPA
