Спочатку це з'явилося як своєрідне "доповнення" до мого останнього "оновлення". Потім воно розросталося і розросталося... поки я не вирішив опублікувати його як окремий матеріал...
Останні кілька тижнів у соціальних мережах почали з'являтися повідомлення та оцінки, згідно з якими збройні сили росії (всрф) значно вдосконалили свій так званий "розвідувально-ударний ланцюг" – принаймні на тактичному рівні.
росіяни знайшли спосіб різко скоротити час від виявлення цілі (зазвичай за допомогою БПЛА) до фактичного ураження цієї цілі і це на відстані від 20 до 50 км за лінією фронту... Щось на кшталт цього (з'явилося в польських соціальних мережах):
Ліва частина цієї діаграми показує попередню ситуацію, коли росіяни навряд чи могли націлитися на щось далі, ніж за 20 км за лінією фронту; права частина пояснює поточну ситуацію...
Ну, я той самий допитливий SOB... (ні, я не збираюся пояснювати цю абревіатуру в цьому місці)... і ви знаєте, що зі сверблячкою в моєму мізинці, і моїми питаннями... і тому я пішов перевірити офіційні релізи з Києва, плюс те, що можна знайти в українських і російських соціальних мережах (як цивільних, так і військових) про російські повітряні удари по цілях, скажімо, "більш ніж за 20 км за лінією фронту" – і це за останні чотири тижні.
...і я створив перелік у хронологічному порядку, потім перевірив усе за допомогою карти тощо... і тоді дещо почало "складатися", а дещо – розвалюватися...
Але дозвольте мені пояснити це крок за кроком.
25 лютого: росіяни завдали удару по РСЗВ РМ-70 "Вампір" біля Горіхового (50 км на північ від Вугледара і 60 км на захід від Авдіївки), ймовірно, "Ланцетом"; в іншому випадку, ВКС (Повітряно-космічні сили росії) провели більшу частину дня, завдаючи ударів за допомогою УМПК по Уманському, Яснобродівці та Наталівці (Авдіївський напрямок, усі за 10-15 км за лінією фронту).
26 лютого: росіяни завдали удару по Миколаївці з БМ-27 або БМ-30, а також влучили в одну пускову установку NASAMS, приблизно за 50 км за лінією фронту; в іншому всрф повторили те, що відбулося напередодні. Тільки цілі були дещо іншими: Очеретине, Новопокровське, Нетайлове та Первомайське (Авдіївський напрямок, усі за 5-10 км від лінії фронту).
27 лютого: росіяни обстріляли Покровськ (невідомо, з БМ-27, БМ-30 чи С-300), пошкодивши місцевий університет, школу та 14 приватних будинків (Авдіївський напрямок, 50 км за лінією фронту).
28 лютого: росіяни знову обстріляли Покровськ з БМ-27 або БМ-30, а також Олексіївку (40 км на південь від Покровська); ВКС проводили УМПК бомбардування в районі Курахового в 15-20 км за лінією фронту.
1 березня: росіяни підбили українську вантажівку MAN KAT1 десь на північ від Олексіївки (30 км на захід від Мар'їнки), але основна частина їхніх зусиль – це удари за допомогою УМПК по Новоолександрівці, Архангельському, Очеретиному та кількох інших населених пунктах на північний захід від Авдіївки, за 5-10 км від лінії фронту.
3 березня: росіяни розгорнули С-300 для нанесення ударів по Покровську, а також по Миколаївці та Мирнограду на північний схід від нього. Крім того, в цей день по Кураховому, розташованому за 30 км від лінії фронту, було завдано потужного удару бомбами УМПК.
5 березня: росіяни знову вдарили з С-300 по Покровську, а також по Новогродівці (30 км за лінією фронту) з УМПК.
6 березня: росіяни завдали удару по Покровську з С-300; удари бомбами УМПК знову обмежилися районами безпосередньо за лінією фронту на північ і захід від Авдіївки.
7 березня: росіяни завдали удару по Покровську з... точно не знаю, але, ймовірно, з С-300. ВКС продовжували наносити удари з бомбами УМПК в районі Очеретиного.
8 березня: росіяни обстріляли Володимирівку, Мирноград і Новогродівку (30-50 км за лінією фронту) з С-300, можливо, з БМ-27 та/або БМ-30. Удари з РСЗВ залишалися "обмеженими" ділянкою між Новоолександрівкою-Очеретиним-Новопокровським-Прогресом (15-20 км на північний захід від Авдіївки).
9 березня: росіяни зловили колону постачання 138-ї зенітно-ракетної бригади, яка занадто довго стояла на дорозі на південний схід від Сергіївки, за 70 км за лінією фронту. При цьому маса їхніх ударів бомбами УМПК та РСЗВ залишалася обмеженою 5-10 км за лінією фронту.
...І так тривало протягом останніх двох тижнів...
10 березня: по Святогорівці (70 км від лінії фронту) та Мирнограду знову вдарили С-300.
15 березня: Мирноград обстріляли з С-300, а також двома ракетами повітряного базування "Гром".
16 березня: по Мирнограду було випущено "три ракети" (тип не вказано). Постраждало також Вишневе (40 км за лінією фронту).
17 березня: Селидове потрапило під обстріл двох бомб малого діаметру УМПБ-Д30СМ.
19 березня: по Селидовому знову вдарили – цього разу щонайменше однією ЗРК С-300.
21 березня: Новогродівка (30 км за лінією фронту) обстріляна двома УМПБ-Д30СМ.
22 березня: Селидове обстріляли з невідомого озброєння (ймовірно, БМ-27 або БМ-30).
23 березня: одна зі східних околиць Мирнограда була обстріляна з невідомого озброєння.
...увесь цей час ВКС продовжували мінувати місця в 5-10 км за лінією фронту, або насипати по позиціям ЗСУ вздовж лінії фронту.
Тепер, будь ласка, зверніть увагу, тому що це дозволяє зробити цілий ряд висновків:
1) Якщо не брати до уваги нічні удари балістичних і крилатих ракет, а також "Шахедів"... всі ці місця ураження, що знаходяться на відстані понад 20 км за лінією фронту, знаходяться на заході Донецької області. Жодного на сході Харківщини. Жодного на півдні Запоріжжя. Жодного на Херсонщині. Навпаки: територія, де можна відстежувати масовість російських дій на відстані понад 20 км за лінією фронту, фактично "географічно обмежена" – це ділянка фронту на захід від Авдіївки і на північ від Вугледара. Це територія, де росіянам найлегше в цьому конфлікті (через близькість до їхніх авіабаз, місцевої залізничної мережі, а отже близькість до їхніх складів постачання тощо).
Щось на кшталт цього:
2) ..., що підтверджує висновки, зроблені тут кілька днів тому: думай по-російськи.
3) Середня дальність, з якої винищувачі-бомбардувальники ВКС застосовують свої планерні бомби УМПК, становить близько 60 км. Останнім часом з'являються повідомлення про зростаючу кількість викидів з відстані 70 км. Враховуючи, що більшість із них вражають цілі або вздовж лінії фронту, або на відстані 5-20 км за нею, можна зробити висновок, що росіяни випускають основну масу своїх УМПК на відстані 45-65 км (тобто на схід або південь) від лінії фронту (як зазначалося вище, авіаційна зброя рідко використовується проти цілей, розташованих на відстані понад 20 км за лінією фронту: виняток становлять дві ракети "Гром", запущені по Мирнограду 15 березня, а також Курахове і Новогродівка, по яких були влучні удари бомбами УМПК 3 і 5 березня).
Чому?
Тому що росіяни шукають варіанти, коли їхні Су-24 і Су-34 випускають бомби УМПК поза зоною досяжності українських ЗРК, або в межах 5-10 км всередині цієї зони – так, аби їхні літаки могли випустити і потім швидко розвернутися, щоб уникнути можливого ворожого вогню.
Зверніть увагу на "позицію" (тобто "крен"), на яку розвертається цей Су-34 після випуску УМПК: це зроблено не для того, щоб штурман/бомбардувальник міг тримати бомби в полі зору своєї камери, а для маневру ухилення, під час якого літак знижується по спіралі.
4) Це дозволяє зробити висновок, що основна маса українських "важких" ЗРК (див.: NASAM, IRIS-T, можливо, кілька "Буків") розгорнута на відстані 20-60 км позаду (на захід або північ) від лінії фронту...
5) ...Із системами MIM-104 Patriot, ймовірно, на відстані 50-120 км від лінії фронту (оскільки їхні ракети мають відому дальність дії близько 160 км: отже, 50-120 км до лінії фронту = ефективна дальність дії 40-110 км за лінією фронту);
6) ...Це означає, що нещодавні російські операції з "придушення протиповітряної оборони противника" (ППО противника) були настільки успішними, що змусили українців тримати свої МІМ-104 "ближче до цих 120 км" від лінії фронту. І це пояснює, чому після низки заявлених успіхів у лютому, протягом останніх кількох тижнів ПСУ не заявляли про збиті додаткові російські винищувачі-бомбардувальники:
а) або українцям не вистачає ракет МІМ-104, або
б) вони були змушені усвідомити, що не можуть безпечно використовувати їх ближче до лінії фронту (принаймні протягом тривалого часу).
7) Так, звичайно, всрф вже майже два роки намагаються впровадити свою автоматизовану систему тактичного управління "Стрілець" у більш широке використання. Однак, у кращому випадку, група "Центр" врсф (і підрозділи ВСК, призначені для її підтримки) залежать не стільки від "Стрільця", скільки від щось на кшталт "успіхів у контрабанді своїх "Орланів" і подібних речей" (читай: розвідувальних БПЛА) та можливо, деяких груп спецназу на відстані 20-50 км за лінією фронту. І це "час від часу" (скажімо, "в середньому кожен другий день"). Що, власне, не дивно, адже лінії фронту ЗСУ на Авдіївсько-Шахтарському напрямку залишаються одними з найменш захищених від такого роду загроз (БПЛА та авіаударів ВКС).
8) Маса цілей, що знаходяться "глибоко" за лінією фронту, є мішенями для "Іскандерів", С-300 (ЗРК, що стріляють у "балістичному режимі", в якому вони, як відомо, є неточними), реактивних систем залпового вогню БМ-27 і БМ-30 (причому остання, як повідомляється, також випускає ці новітні бомби малого діаметру УМПБ-Д30СМ).
9) Жодна з цілей, атакованих росіянами за 20+ кілометрів за лінією фронту, не була "мобільною" або "рухомою". Навіть колона постачання 138-ї ОМСБр була "зафіксована на місці". Через проблеми зі зв'язком, що призвели до невизначеності, куди рухатися далі (тобто, які вогневі підрозділи поповнювати наступними), вона залишалася на одному місці протягом трьох годин.
Це може здатися "дріб'язковим" чинником, але він має величезне значення.
Сам по собі він приводить мене до наступного висновку: вибачте, з усією повагою до (я впевнений) добрих намірів – я не переконаний. Означає: ні, поки що немає жодних доказів того, що всрф суттєво покращує свій розвідувально-ударний ланцюг. В іншому випадку, подібні удари були б нанесені скрізь: принаймні у ВКС достатньо Су-24 і Су-34, щоб нанести набагато більше ударів планерними авіабомбами УМПК. Але цього не відбувається.
Я наважуся зробити висновок: більшість ударів БМ-27, БМ-30 і С-300, очевидно, наносяться "на основі HUMINT" (розшифровується як "агентурна розвідка", що в Україні означає: інформатори).
Щодо трьох пускових установок NASAMS, які були уражені за останні чотири тижні: майте на увазі, що там, де є одна така пускова установка, "обов'язково" має бути принаймні один із пов'язаних із нею РРДЛ-НІІ радарів управління вогнем. А такі радари утворюють випромінювання, тож можуть бути виявлені російськими засобами радіоелектронної розвідки (ELINT) (наприклад, Су-24МР, які регулярно розгортаються протягом останніх кількох тижнів, не кажучи вже про численні наземні станції). Лише після цього росіяни надсилають один або кілька БПЛА в район, про який йдеться, щоб точно визначити місце пускової установки.
...І навіть тоді, і хоча можна стверджувати, що "атаки такого роду відбуваються майже щодня", в цілому, і на даний момент, це "скоріше винятки, ніж правила".
Якби вони не були винятком, ми б бачили "чергову українську пускову установку NASAMS, або іншу частину 138-ї", або багато інших "цінних" позицій ЗСУ, штабів, складів тощо, в які влучали б по кілька разів щодня. По всій лінії фронту.
А якщо ні? Ну, тоді ми б не побачили нічого подібного, адже Україна дуже добре вміє приховувати свої втрати: тоді росіяни били б по українцях дуже сильно, ми б цього не побачили, але ЗСУ не змогли б утримати лінію фронту.
