Злам баз даних виборчої комісії Великої Британії демонструє, що у сучасному взаємопов'язаному світі війна може мати місце як у підриві віри в інститути країни, так і в підриві політичних процесів чи у будь-чому іншому, пише Марк Галеотті у колонці, що вийшла у Spectator.
За його твердженням, виборча комісія визнала, що "ворожі суб'єкти" проникли в їхні системи в серпні 2021 року в результаті "складної кібератаки", яка була виявлена лише в жовтні 2022-го. За ці 14 місяців хакери отримали доступ до даних (більшість з яких є у відкритому доступі) приблизно 40 мільйонів виборців, а також до системи електронної пошти комісії.
Автор задається питанням, чи були росіяни причетні до зламу бази виборчої комісії. За його словами, служби безпеки знайшли докази, що пов'язують цей випадок з москвою, але за відсутності більш конкретної інформації важко сказати, як це оцінювати. Проблема в тому, зауважує Галеотті, що росіяни знову стали універсальним жупелом, і всі вже чули, як колишні шпигуни вишикувалися в чергу, щоб вказати на них пальцем.
Витонченість атаки, а також відсутність будь-яких доказів того, що злам був монетизований, на думку Галеотті, дозволяє сказати, що це були не просто злочинці, які прагнули вигоди, а державні суб'єкти. "Це не обов'язково означає, що йдеться про росіян, і сер Річард Дірлав, колишній голова МІ-6, сказав, що "поставив би китайців на друге місце через те, що вони надають великого значення довгостроковому збору даних, пов'язаних з їхніми стратегічними інтересами". (Іран також проводив цілеспрямовані атаки на вибори в минулому)", – пише автор.
Поза тим Марк Галеотті бачить вагомі підстави підозрювати, що за цим зламом стоять росіяни. Адже вони мають досвід проведення складних і довготривалих хакерських операцій проти західної адміністративної та політичної інфраструктури, а також спроб вплинути на вибори і підірвати віру в демократичні інститути. Досі залишається відкритим питання про те, чи намагалися вони конкретно домогтися обрання Дональда Трампа в 2016 році, а не підірвати те, що вважали неминучим президентством Гілларі Клінтон, не кажучи вже про те, який ефект насправді мали. Однак незаперечним є той факт, що вони зламували, зливали і поширювали дезінформацію, роблячи свій внесок у розпалювання токсичної партійної політики, яка і сьогодні розриває політичну систему США.
Експерт нагадує всі випадки, коли росіян звинувачували у втручанні у вибори. Так, їх звинувачують у витоку документів про торговельні переговори зі США в рамках кампанії з втручання у загальні вибори 2019 року. Париж і Берлін звинуватили москву у спробі втрутитися в їхні вибори у 2017-му. Не дивно, що сер Девід Оманд, ексголова британського Центру урядового зв'язку, сказав Радіо 4, що вони були "першими в його списку підозрюваних", а колишній голова МІ-6 сер Річард Дірлав погодився, що "росія була б на першому місці у списку підозрюваних із точністю до милі".
Але з якою метою? Частково, на думку Галеотті, це може бути просто опортунізм. російська розвідувальна спільнота є такою ж горизонтально-конкурентною, як і будь-який інший елемент путінської держави. Служба зовнішньої розвідки (СВР), Федеральна служба безпеки (ФСБ) і військова розвідка (технічно ГУ, хоча все ще широко відома під старою абревіатурою ГРУ) мають свої власні незалежні хакерські команди. Вони діють у канібальському конкурентному середовищі, де зацікавлені в тому, щоб перевершити своїх суперників в очах путіна не менше, ніж у просуванні справи батьківщини.
Автор зауважує, що один колишній російський шпигун зі Служби зовнішньої розвідки якось зізнався йому, що "МІ-6, ЦРУ та інші – це супротивники, а ворог – ФСБ". За його словами, якби він коли-небудь придумав щось, що змусило б їх виглядати погано, це б забезпечило йому медаль. Отже, якщо одна команда натрапила на вразливість у захисті Виборчої комісії, вона могла використати її просто для досягнення своїх цілей і забезпечення свого відомства боєприпасами у вічній боротьбі з конкурентами: дивіться, ми проникли в саме серце британської політичної системи (неважливо, чи можна було б щось зробити із цим доступом).
Однак, вважає Галеотті, якщо говорити серйозно, то мета могла полягати в тому, щоб підірвати довіру до виборчого процесу. Є припущення, що в систему було впроваджено програмне забезпечення з вимогою викупу. Зазвичай його використовують для того, щоб змусити компанії або приватних осіб заплатити за відновлення доступу до своїх даних, що також могло бути використано для підриву роботи системи. З огляду на те, що в Британії продовжують використовувати паперові бюлетені, можливості для серйозних фальсифікацій на виборах обмежені. Однак, якби виборча комісія не мала доступу до власних списків виборців перед голосуванням, це могло б викликати скандал, докори і підозри, неспівмірні з реальними зловживаннями.
Оскільки сучасна західна демократія переживає певну кризу, можливості для ворожих акторів – ким би вони не були – зірвати і підірвати вільні й чесні вибори стають все більш широкими. Виборча комісія заявила, що десятимісячна затримка з оголошенням про порушення була зроблена для того, щоб дати час для покращення безпеки. Марк Галеотті сподівається, що це так і є.
Джерело: Spectator
