російські підмурки самодержавства. Чи самодурства
У російській історії військова перемога часто зміцнювала самодержавство, акцентують Енн Епплбом та Джеффрі Голдберг у провідній статті свіжого випуску The Atlantic. Так, завоювання Потьомкіна посилили Катерину ІІ. Перемога Сталіна над Гітлером – зміцнила його власний режим. І навпаки, наголошують автори, військові невдачі часто надихали на політичні зміни. Поразка росії від Німеччини у Першій світовій війні допомогла розпочати російську революцію. Поразки росії в Афганістані у 1980-х роках допомогли запустити реформи часів Горбачова, які, в свою чергу, призвели до розпаду Радянського Союзу. Нагадаємо також, що поразка росії у Кримській війні сприяла скасуванню кріпацтва в цій відсталій "імперії".
Прочитати першу частину статті: Контрнаступ. Він визначить майбутнє демократичного світу – The Atalntic
Поразка російського флоту під час російсько-японської війни менш відома, але вона мала такі ж наслідки. Під час Цусімської битви 1905 року японці знищили більшу частину російського флоту і взяли в полон двох адміралів. На той час росія була більшою і багатшою країною, ніж Японія, і могла б продовжувати боротьбу. Але шок і сором від поразки були надто сильними. Хоча цар Микола II не втратив владу, народне невдоволення війною допомогло розпалити невдалу революцію 1905 року і змусило його провести політичні реформи, включаючи створення першого в росії парламенту і першої конституції, нагадують Енн Епплбом та Джеффрі Голдберг.
Звісно, українцям потрібен подібний військовий успіх, який мав би достатньо символічної сили, щоб примусити росію до змін. Це може не означати революцію чи навіть зміну керівництва. Зеленський вважає, що Захід витрачає занадто багато часу, думаючи про путіна, турбуючись про те, що у нього в голові. Кулеба каже, що майбутнє росії невідоме, тому немає сенсу розмірковувати про те, яким воно могло б або повинно бути. "Здатність найкращих аналітиків передбачити майбутнє за цих обставин сильно переоцінена", – сказав він, спілкуючись із Енн Епплбом та Джеффрі Голдбергом. "Чи розвалиться вона? Чи відбудеться зміна режиму? Чи буде режим змушений зосередитися на своїх внутрішніх проблемах, а це означає, що потенціал для зовнішньої агресивної політики зменшиться?" – риторично запитав він.
Натомість, на думку авторів The Atlantic, в росії мають зробити висновок, що війна – це помилка, і росія повинна визнати Україну як незалежну. російська еліта мусить пережити внутрішній зсув, подібний до того як британська еліта змінила свої уявлення про Ірландію, а Франція – про Алжир. Коли це станеться в росії, війна буде закінчена. Не призупинена, не відкладена ані на місяць, ані на рік.
Ніхто не знає, вважають Енн Епплбом та Джеффрі Голдберг, як і коли відбудуться ці зміни – наступного тижня чи в наступному десятилітті. Але українці сподіваються, що їм вдасться створити умови, в яких можуть відбутися політичні потрясіння і поворотні події. Можливо, сучасним еквівалентом битви при Цусімі стане ще одна російська військово-морська катастрофа або ж відвоювання Маріуполя, повне знищення якого російськими військами в березні минулого року встановило новий післявоєнний стандарт жорстокості та жаху в Європі.
Крим – це найпотужніший символ. Киримли втретє постраждали від російської імперії
Але, на думку авторів, найпотужнішим символом є Крим. Анексія Криму у 1783 році надихнула путіна на любов до Потьомкіна. Окупація та анексія півострова самим путіним у 2014 році омолодила його президентство. Гасло "Крим наш" поширилося по всій росії у сплеску імперіалістичних емоцій і радянської ностальгії, відтворене на плакатах і футболках, надихнувши на створення безлічі мемів. Цього року путін відзначив річницю анексії, відвідавши півострів, де в супроводі місцевих чиновників ходив по дитячому центру та школі мистецтв.
Крим став символом і для українців. Вторгнення 2014 року ознаменувало початок російської війни проти України. Подальша анексія попередила українців, що міжнародна правова система не захистить їх. Історія кримських татар, мусульманського народу, який становив більшість населення півострова до прибуття Потьомкіна, перегукується з історією решти країни: татари були об'єктами репресій, залякувань та етнічних чисток як за царського, так і за радянського правління. У 1944 році Сталін депортував їх усіх, близько 200 000 осіб, до Центральної Азії. Вони повернулися лише після 1989 року.
Після 2014 року багато киримли знову втекли з півострова; понад 100 з тих, хто залишився, є політичними в'язнями. Відновлення їхніх прав та їхньої культури – одна з улюблених тем Зеленського, вказують Енн Епплбом та Джеффрі Голдберг. У квітні цього року він вшанував їх, влаштувавши іфтар – вечірню трапезу в Рамадан, на якій були присутні кримськотатарські політичні лідери. Постійна представниця президента в Криму татарка Таміла Ташева, описує кримських татар як "частину української політичної нації".
Автори підкреслюють, що значення Криму є також стратегічним. За останні дев'ять років путінський режим перетворив Крим з курортної зони на щось схоже на російський авіаносець, прикріплений до дна України, поцяткований окопами та укріпленнями. На півострові розташовані в'язниці для полонених українців, і він слугує перевалочним пунктом для транспортування вкраденого українського зерна. Голова окупаційної адміністрації Сєргєй Аксьонов назвав Крим "передовим форпостом" для окупації півдня України.
Відродження українського Криму. Неможливе можливо – доводять події лютого 2022 року
Оскільки Крим перетворюється на фортецю, українці говорять про "військово-політичне" звільнення півострова, а не про суто військовий контрнаступ, помітили Енн Епплбом та Джеффрі Голдберг. Після того, як ЗСУ відріжуть автомобільні, залізничні та водні шляхи до Криму і націлять безпілотники на військову інфраструктуру, можна припустити, що багато російських жителів, особливо недавніх іммігрантів, переконаються, що їм буде краще жити в іншому місці. За повідомленнями, деякі вже втекли після вибуху на мосту через Керченську протоку, який з'єднує Крим з росією, та інших вибухів на півострові. "Крим ми візьмемо без бою", – сказав Резніков, спілкуючись із The Atlantic.
Видання інформує, що детальні плани деокупації Криму вже існують. Ташева разом з юристами, освітянами та іншими експертами працює над "Стратегією відновлення Криму", яка передбачає зелений, чистий півострів, "сучасний європейський курорт". Були створені робочі групи для розгляду долі майна, втраченого або придбаного з 2014 року, українців, які співпрацювали, і росіян, які не втекли. Необхідно буде реформувати школи, відновити незалежні засоби масової інформації та українську політичну систему.
Ташева відкидає будь-яку ідею про те, що росія і Україна можуть розділити півострів: "Не може бути спільного контролю з боку Давида і Голіафа", – сказала вона Енн Епплбом та Джеффрі Голдбергу. Що стосується Криму, то різниця між двома цивілізаціями разюча. Для росії Крим є і завжди буде військовою базою. Для України "Крим – це місце розмаїття, наш міст до глобального Півдня". Ташева хоче покращити дорожнє сполучення з Європою, відновити зруйновані татарські пам'ятники та відродити використання української і татарської мов на півострові. Плани з відновлення довкілля, зменшення використання викопного палива та відродження культурних фестивалів були розроблені, роздруковані та перекладені англійською мовою. Якби вони були реалізовані, то скасували б не лише путінську анексію Криму в 2014 році, але й анексію Потьомкіна в 1783 році.
"Чи є це фантазією?" – запитують Енн Епплбом та Джеффрі Голдберг. І відповідають: "Можливо. Але в лютому 2022 року успішна оборона Києва теж виглядала для багатьох фантастикою. Майстерні дронів, артилерія на передовій, розробники програмного забезпечення в Києві – тоді це було поза межами чиєїсь уяви. Тому, щоб передбачити, що може статися в Україні через рік, потрібно мати візію, щоб створити світ, якого наразі не існує, і визнати, що фантазії іноді стають реальністю".
Наступний крок за США і Заходом. Але вони до нього не готові
Але цікаво, що думають владні еліти в США з цього приводу. Чи поділяють американці таке бачення? Це правда, що Сполучені Штати підтримали Україну, яка не є традиційним американським союзником, і підтримали на рівні, який також колись був немислимим, порівнянним лише з програмою ленд-лізу часів Другої світової війни. США надали Україні розвіддані та зброю, подбали про українських біженців, наклали жорсткі санкції на росію. Попри тисячу прогнозів про протилежне, європейці не замерзли до смерті минулої зими, коли були змушені шукати альтернативи російському газу. Третя світова війна не спалахнула. Але протягом наступних кількох місяців, коли українці зроблять все можливе, щоб виграти війну, демократичний світ повинен буде вирішити, чи допомагати їм у цьому, підкреслюють Енн Епплбом та Джеффрі Голдберг. "Суверенітет, безпека і справедливість – хіба американці не повинні хотіти, щоб війна закінчилася саме так?" – запитують вони.
Автори The Atlantic знають, що так би сказав будь-який високопосадовець в адміністрації Байдена, будь-який європейський міністр закордонних справ, якби його запитали під запис. Але, зазначають вони, у приватних розмовах відповіді менш однозначні. Підтримки, яку США досі надавали Україні, було достатньо, щоб допомогти її армії стримувати росію; достатньо, щоб відвоювати Херсон і деякі території в Харківській області. Але, підкреслюють Енн Епплбом та Джеффрі Голдберг, Америка досі не надала Україні винищувачів чи найсучасніших ракет дальнього радіусу дії.
Автори мають сумніви, що всі у Вашингтоні, Брюсселі чи Парижі вважають можливим або бажаним повернути всю територію України, втрачену з лютого 2022 року, не кажучи вже про території, захоплені 2014-го. У квітні в американських урядових документах, що просочилися в мережу, містилася похмура оцінка українських можливостей і прогнозувалося, що ані росія, ані Україна не зможуть досягти чогось більшого, ніж "незначні" територіальні здобутки, внаслідок "недостатньої кількості військ і поставок". Це може бути пророцтво, що самоздійснюється: якщо Україні не нададуть достатнього постачання, то вона і матиме ці недостатні поставки. Один західний чиновник нещодавно сказав авторам, що перспектива повернення Криму Україні настільки далека, що його країна не має жодних планів на випадок непередбачених обставин. Енн Епплбом та Джеффрі Голдберг наголошують: якщо Захід не планує перемогу – її буде важко досягти.
Вирішальний контрнаступ для цілого покоління. Україна дає шанс для світу, шанс для США
Очевидно, розмірковують автори, дехто задається питанням не про те, чи може контрнаступ бути успішним, а про те, чи повинен він бути успішним. Хоча страх, що путін застосує ядерну зброю для захисту Криму, ще на поверхні, але Захід попередив, що відповідь на це матиме "катастрофічні наслідки" для росії. Ось чому стримування є таким важливим. Бажання зберегти статус-кво і страх перед тим, що може послідувати за путіним, настільки ж сильні. Президент Франції Еммануель Макрон відкрито заявив, що росію треба перемогти, але не "розчавити", нагадують автори публікації.
Проте, на думку Енн Епплбом та Джеффрі Голдберга, навіть найгірший наступник, якого можна собі уявити, навіть найкривавіший генерал або найзапекліший пропагандист, відразу ж буде кращим за путіна, тому що він буде слабшим за нього. Він швидко стане центром інтенсивної боротьби за владу. У нього не буде грандіозних мрій про своє місце в історії. Він не буде одержимий Потьомкіним. Він не нестиме відповідальності за початок цієї війни, і йому буде легше її закінчити.
У західних столицях стривоженість наслідками російської поразки означає, на думку авторів The Atlantic, що занадто мало часу приділяється роздумам про наслідки української перемоги. Зрештою, українці не єдині, хто сподівається, що їхній успіх може підтримати і закріпити цивілізаційні зміни. росія у тому вигляді, в якому вона зараз існує, є джерелом нестабільності не лише для України, але й для усього світу: російські найманці підтримують диктатури в Африці; російські хакери зривають політичні дебати та вибори в усьому демократичному світі; інвестиції російських компаній утримують диктаторів при владі в мінську, Каракасі, Тегерані. Перемога України негайно надихнула б тих, хто бореться за права людини та верховенство права, де б вони не були, переконані Енн Епплбом та Джеффрі Голдберг. У нещодавній розмові у Вашингтоні білоруський активіст розповів їм про плани своєї організації щодо реактивації білоруського опозиційного руху. Поки що він працює таємно, у підпіллі. "Всі чекають контрнаступу", – сказав він.
І він має рацію, впевнені Енн Епплбом та Джеффрі Голдберг. Українці чекають на контрнаступ. Європейці, Схід і Захід чекають на контрнаступ. Центральноазійці чекають на контрнаступ. Білоруси, венесуельці, іранці та інші народи по всьому світу, чиї диктатури підтримуються росіянами – всі вони теж чекають на контрнаступ. Цієї весни, цього літа, цієї осені Україна має шанс змінити геополітику на покоління. Так само, як і Сполучені Штати.
Джерело: The Atlantic
