Стрімкого українського прориву, на який багато хто сподівався, так і не відбулося. Останніми тижнями висвітлення подій у ЗМІ стало більш похмурим на тлі фрагментарних журналістських повідомлень з фронту та розвідувальних оцінок західних аналітиків. Новини не були чудовими. Боротьба з росією виявилася кривавою і повільною – дуже важкою, пишуть генерал Девід Петреус та експерт Фредерік Каган у Washington Post.
Але спостерігачам варто було б стримати свій песимізм, радять автори. Війна не відбувається лінійно. Оборонці можуть довго триматися, а потім раптово провалитися, дозволяючи нападнику швидко здобути перемогу, перш ніж оборона закріпиться далі в тилу. Українці прагнуть досягти саме такого ефекту – і є підстави вважати, що їм це вдасться. Наступальний порив України ще далекий від завершення. Насправді, він все ще перебуває на початковій стадії – лише 10 тижнів з того, що, ймовірно, триватиме ще щонайменше чотири місяці.
Проникнути в глибину сучасної оборони, яку росіяни створили на півдні України, – складне завдання для будь-якої армії, – вважають професіонали, автори колонки. Американські військові робили це двічі на сучасній пам'яті, обидва рази проти Іраку. У 1991 році, після 39-денних ударів з повітря по іракських військах, коаліція на чолі зі США чисельністю 650 000 військовослужбовців проникла вглиб і обійшла іракську оборону з флангу, розгромивши іракську армію за 100 годин. 2003-го менші за чисельністю сили на чолі зі США знищили сильно деградовану іракську армію за кілька тижнів.
Україна не має жодної з тих переваг, які мали Сполучені Штати в цих операціях. В обох випадках, пов'язаних з Іраком, коаліційні сили мали перевагу в повітрі, тоді як українські літаки не можуть діяти над російськими лініями і не здатні перешкоджати російським літакам і гелікоптерам завдавати ударів по своїх власних військах, що наступають. Крім того, Україна отримала занадто мало бронебійних систем для прориву оборони.
росіяни, на думку Петреуса та Кагана, також воюють набагато краще, ніж іракці – і краще, ніж очікували багато аналітиків, враховуючи невиразні результати росії у війні до цього часу. російські війська підготували розгалужену оборону в глибині, що складається з широких, глибоких поясів майстерно закладених мін, протитанкових ровів та інших перешкод. Солдати, оснащені безпілотниками, ведуть потужний артилерійський вогонь проти будь-яких українських підрозділів, які намагаються прорватися. У більш широкому сенсі, російська армія перейшла до еластичної оборони, в якій її війська спочатку відступають, а потім контратакують, коли українські сили зазнають втрат і починають втомлюватися.
"Всі ці фактори роблять український контрнаступ надзвичайно важким. Але, як один із нас мав нагоду спостерігати під час важких перших місяців наступу в Іраку в 2007 році, важке не означає безнадійне", – пишуть Петреус та Каган.
Українські війська просуваються у двох ключових напрямках – у центральній частині Запорізької області поблизу Роботиного на шляху до Токмака і Мелітополя, а також у східній частині Запорізької області на південь від Великої Новосілки на лінії до Бердянська. Схоже, що українці проникли принаймні до переднього поясу російських мінно-вибухових загороджень в обох районах, і їхнє просування в районі Роботиного прискорюється. Вони також відвоювали значні території навколо Бахмута – єдиного міста, яке росія змогла захопити під час свого дорогого наступу минулої зими.
"Поступові успіхи України є частиною більш масштабних зусиль, які начальник штабу оборони Великої Британії адмірал Тоні Радакін назвав "морити голодом, розтягувати і наносити удари". Українські війська розтягують російську оборону, атакуючи в різних точках вздовж 600-мильного фронту. Вони захоплюють об'єкти на окупованій росією території, знищують артилерійські підрозділи, штаби і місця дислокації резервних сил, а також націлюються на ключові склади постачання і маршрути, щоб ускладнити росії утримання оборони. Простіше кажучи, Україна тисне на свого супротивника до тих пір, поки щось не зламається, і тоді вона підтягне свої резерви і завдасть удару", – йдеться у публікації.
російські фронтові сили, ймовірно, втомилися, якщо не виснажені. Деякі з них обороняються щонайменше з початку контрнаступу 4 червня, а багато з них перебувають на місці набагато довше. Ротація відсутня. Також незрозуміло, наскільки сильно заміновані або укомплектовані російські другорядні оборонні лінії, але є вагомі підстави сумніватися, що росіяни мають велику кількість висококваліфікованих солдатів, які їх утримують. Найважливіше те, що росія не має великих оперативних резервів. Це означає, що будь-яке українське проривання існуючих ліній буде важко швидко закрити.
Автори зазначають, що саме на це робить ставку Україна. Невеликий прорив може призвести до відносно раптових і швидких перемог. Якщо вони матеріалізуються, паніка серед російських військ може примножити можливості України зберегти свій імпульс.
Теорія прагнення перемоги не є гарантією успіху. росіяни чітко адаптувалися до реалій цієї фази війни, і хоча вони стикаються зі серйозними викликами, було б нерозумно списувати їх з рахунків.
Але так само нерозумно було б списувати з рахунків і цей "літній" контрнаступ – боротьбу, яка, ймовірно, продовжиться восени і взимку. Українці знають, що вони борються за своє виживання, і тотальна мобілізація всіх верств суспільства свідчить про їхню волю і рішучість.
"Західним спостерігачам важливо пам'ятати про цю загальну картину, стежачи за виснажливою боротьбою в Україні. А політикам не варто заламувати руки через те, що контрнаступ не приносить швидких перемог. Це буде довга війна, і нам потрібна перемога України", – наголошують автори.
"Україні потрібні засоби для нанесення високоточних ударів на великі відстані, такі як тактична ракетна система армії США (ATACMS). ЗСУ потрібні касетні боєприпаси для ракет, а не лише артилерійські снаряди. Їй потрібно більше боєприпасів для підтримки наступу. І вона потребує прискореної доставки літаків F-16. Правду кажучи, Україна потребувала цих можливостей ще кілька місяців тому", – підкреслюють експерти.
"Надання Сполученими Штатами понад 44 мільярдів доларів у вигляді зброї, боєприпасів і допомоги було надзвичайно вражаючим. Але ми повинні зробити більше, і ми повинні зробити це з більшим відчуттям терміновості. Час діяти вже настав", – завершують свою колонку Петреус та Каган.
Джерело: Washington Post
