Які є проблеми правової культури в Україні, як можна підвищити рівень правосвідомості українців і якою має бути якісна юридична освіта у розмові з кандидатом юридичних наук, завідувачем кафедри теорії права та прав людини УКУ, керівником Магістерської програми з прав людини Оксаною Головко-Гавришевою.
Мірилом верховенства права є поняття справедливості. Але те, що може бути справедливим для однієї людини, може бути несправедливим для іншої. Якими категоріями її означити?
Окреслити поняття справедливості – одне з найскладніших завдань. Загалом її можна розглядати у правовідносинах вертикального і горизонтального порядку. Норми права творяться для того, щоб грамотно збалансовувати конфлікти інтересів всередині суспільства. Коли ми означуємо справедливо чи несправедливо – показовою є сфера захисту прав людини. Дотримання прав людини – це та чітка межа, яку гарантує держава у демократичному суспільстві. Це відносини вертикального порядку. Зміст прав і обов’язків визначається нормами писаного права і з іншого боку практикою захисту цих прав. Коли виникають конфлікти інтересів – тоді порушуються права. У горизонтальній площині правовідносин для кожної людини особиста межа своїх прав і свобод – це теж права і свободи інших людей. Усі взаємозалежні і взаємопов’язані. Ці межі встановлює суспільство. Якщо їх встановити штучно, то це буде суспільство тоталітарного характеру з однаковими правилами поведінки для кожного.
А який із способів творення норми права дає найбільший простір для балансування?
Є кілька способів творення норм права. Зокрема, ми звикли до законодавчого процесу, коли парламент творить норми права, яких дотримуватиметься суспільство і держава. Але є країни, де норми права творяться у судах. Це система прецедентів. Також норми права творяться через практику – так звані звичаї і узвичаєння, які пізніше стають правовими нормами. Найбільше цей процес унаочнюється там, де незначною є роль писаного права.
У правотворчому процесі задіяні державні органи влади – законодавча або судова гілка влади. Творення норм права через практику узвичаєнь виростає із самого суспільства і відображає рівень його правосвідомості.
У правовій культурі найчастіше виникають дві проблеми – на рівні творення норм права і на рівні практики виконання. Що вища правосвідомість суспільства, то менше в ньому таких проблем. Відтак, на мою думку, безпосереднє залучення людини у процес творення норм права сприятиме формуванню збалансованого правового поля усередині країни як на рівні правотворчості, так і правозастосування.
Багато говоримо про радянську спадщину, яка залишила свій відбиток у культурі, релігії, суспільно-політичному житті, а також у розумінні свобод і прав. Радянська система законів більше вказувала на «табу», аніж на свободи людини. Така система більш залякувала, аніж захищала.
У Радянському Союзі правова система фактично переймала на себе відповідальність кожної людини за творення норм права. У цій системі усе чітко прописали. В одному з досліджень з правового регулювання соціальної політики ми описували наявні моделі соціальної політики і соціального захисту у європейському контексті і радянському. У Радянському Союзі людина знала про всі наступні кроки свого майбутнього професійного життя. Відповідальність полягала лише в тому, щоб дотримуватися порядку, який пропонувала держава.
Натомість європейські суспільства йшли іншим шляхом. Вони зосередилися на тому, що мати права і обов’язки означає бути відповідальним за особисте життя. У твоїх діях як громадянина країни криється моральна або правова відповідальність. В українському суспільстві ще недостатньо усвідомлюють взаємозв’язок між дією і її наслідками. Є дії, які регулюються нормами права, а є дії, які регулюються нормами моралі. У громадянському суспільстві існує також поняття соціальної відповідальності. Правова свідомість визначається також розумінням своєї відповідальності в правотворчому процесі. Досить складно дати однозначну відповідь, яким чином збалансувати суспільні і індивідуальні інтереси, але одним із ефективних інструментів їхнього узгодження є запровадження належних освітніх програм, які піднімуть рівень правової свідомості в українському суспільстві.
Людина є відповідальною тоді, коли вона є вільною…
Звісно. Людина усвідомлюватиме межі своєї відповідальності, коли буде співтворцем певного правила поведінки. У сфері комерційних відносин договори укладаються на основі балансу інтересів сторін. Їх ефективніше виконують тоді, коли обидві сторони творять певну норму договору. У контексті права співпричетність також означає певну міру відповідальності. Відтак, рівень правосвідомості зростатиме, коли кожен член суспільства буде усвідомлювати свою роль у процесі формування правил поведінки на рівні окремої громади, району чи області. Кожен має замислюватися над тим, які рішення приймаються на рівні місцевої громади і які правила затверджуються. Це те, що впливатиме на рівень правосвідомості в країні.
Прагнення до свободи і бажання брати на себе відповідальність, здатність до самоорганізації та самоуправління – це все ознаки громадянського суспільства. Революція гідності стала початком його творення в Україні. Але все ж свободою можна і зловживати. Як можна убезпечитися від зловживань?
Держава має гарантувати свободу для кожного. Однак коли свободою зловживають, вона може її і обмежити. Для цього вона має десятиліттями усталені механізми – право і закон. Саме вони визначають межі свободи. Завдання громадянського суспільства – визначити, чи такі обмеження є розумними і доцільними, а також усталити чіткі правові межі допустимої і можливої поведінки кожного індивіда у правових нормах і практиці їхнього застосування.
Напевно, справедливість досягається тоді, коли закон букви не розходиться із законом совісті. Важливо, хто ухвалює закони і з якою мотивацією. Якщо закон працює проти людей, то це може бути ознакою корумпованої держави. Що має змінитися у державі чи світогляді, щоб ці два види законів запрацювали гармонійно?
Стратегічно осмислити, що є метою правового регулювання, викликом для самої держави. Добрий закон має забезпечити необхідний баланс інтересів всередині держави. У системі права ми маємо загальні закони і спеціальні, які ще за часів римського права визначають механізми застосування правової норми у кожному суспільстві. Водночас у суспільстві повинно бути сформоване переконання, що право є надійним, стабільним і справедливим регулятором суспільних відносин, норми якого шанують та виконують усі учасники суспільного життя.
Суспільство не довіряє судовій і законодавчій гілці влади. Коли немає довіри – немає належного виконання. Що може відновити довіру, чому закон не викликає поваги?
Дійсно, українське суспільство критикує діяльність законодавчої та судової гілки влади. На практиці ми маємо велику проблему, як забезпечити ефективність законодавчого регулювання в країні і якість законів, і як забезпечити справедливість у контексті судової реформи, адже українці мало переконані у справедливості суду. Засади справедливого судового процесу витікають ще з римського права. По-перше, ніхто не може бути суддею у своїй справі. Не повинно бути конфлікту інтересів у процесі правосуддя. По-друге, не повинно бути тиску на представників судової гілки влади. Якби в Україні створили таку судову систему, наше суспільство відновило б довіру до суду і права.
З точки зору авторитарної держави досить просто примусити поважати закон. З точки зору демократичної держави важливо забезпечити прозорість прийняття рішень на всіх рівнях і щаблях, а також належне виконання ухвалених рішень.
У творі Платона «Держава» управлінцями могли стати філософи, які володіли такими якостями як чесність, справедливість, а також об’єктивним знанням. По суті, це люди, які розуміли право і встановлювали закони. На вашу думку, якими якостями мають володіти посадовці із законодавчої гілки влади?
Вони повинні мати величезну здатність до самоосвіти. Пройти законодавчі процедури і стати народним обранцем – це ще не все. У парламенті дуже багато людей різних професій і з різним досвідом. Щоб ухвалювати рішення, треба постійно вчитися, освоювати нові сфери, а також усвідомлювати суспільну відповідальність за ухвалені рішення.
В Україні стрімко змінюються закони, а чи встигає правова освіта осягнути всі ці зміни, щоб забезпечити якісну підготовку фахівців?
Доречно буде згадати слова американського юриста і громадського діяча Богдана Вітвицького, який описав завдання університетів з юридичною освітою. Важливо сфокусувати увагу не на автоматичному відтворенні знань про основи правового регулювання, а на тому, як мислять юристи. Закони постійно змінюються, з’являються нові. На перших курсах студенти освоюють тільки ази, вивчають теорію. Це також важливо, але набагато важливіше зрозуміти логіку прийняття юридичних рішень.
Чи не краще запровадити профільну освіту в сфері права, адже це дозволить сфокусуватися на одному з юридичних напрямків? На який із них варто звернути найбільшу увагу?
Профільна правова освіта допомагає студенту сфокусувати увагу на конкретній юридичній сфері. Це полегшує вибір юридичних професій у майбутньому. Однак ще більше важливо зосередити увагу на навиках практичної роботи. Саме навики практичної роботи і професійного спілкування потрібні юристу в повсякденному житті. Наявність таких практично орієнтованих курсів – безумовна перевага будь-якої програми з права.
У чому полягає унікальність Магістерської програми з прав людини в УКУ?
Унікальність цієї програми полягає у першу чергу в тім, що вона засадничо спрямована на формування нового покоління правників, здатних у всіх сферах професійного життя застосовувати і дотримуватися стандартів захисту прав людини і розуміти цінність прав людини для розвитку правової системи і правової культури в Україні. Ця навчальна програма професійно зорієнтована на сферу захисту прав людини на усіх рівнях: національному, регіональному і міжнародному рівнях. Усі курси програми враховують практику і досвід застосування Європейської конвенції з прав людини в Україні, адже події останніх років чітко засвідчили потребу в захисті прав людини в українському суспільстві і нестачу кваліфікованих спеціалістів у цій сфері.
Наші студії стануть внеском у просування прав людини у нашій державі, зокрема щодо дотримання прав найбільш соціально вразливих груп. Крім того, підготовка спеціалістів у сфері захисту прав людини шляхом запуску такої програми стане ще одним вагомим внеском у розвиток правової свідомості та розбудову громадянського суспільства. Також перевагою програми є її фокусування на формуванні навиків практичної роботи у юридичному середовищі, зокрема soft skills, legal writing, communication skills. До викладання у програмі передбачається також залучення іноземних викладачів, оскільки тематика захисту прав людини має міжнародний контекст і Міжнародно-правові стандарти захисту прав людини є визначальними. Розуміння тих стандартів у сучасному світі і тенденції розвитку правового регулювання у глобальному контексті допоможе зрозуміти і спрогнозувати напрямки розвитку правого регулювання захисту прав людини в Україні.
