Президент Франції Еммануель Макрон під час свого візиту до Китаю продемонстрував байдужість до долі Тайваню і звинуватив США у нагнітанні напруженості. Його ляпсус вдарить бумерангом.
Слова Макрона мали особливий зиск, на який ніхто не очікував і не прагнув: жоден європейський лідер тепер не зможе висловити байдужість до Тайваню або уявити собі третій шлях між Америкою і Китаєм. Як і у випадку з марним заграванням французького президента перед вторгненням з росією владіміра путіна, він створив враження прихильності до застарілої стратегічної концепції, але цього разу щодо КНР.
Здається, Макрон часто віддає перевагу "великим державам" над іншими країнами. Він жодного разу не відвідував Київ до повномасштабного вторгнення росії, окрім одного візиту незадовго до 24 лютого (цей візит став першим візитом президента Франції в Україну за 24 роки – iPress). Зараз його звинувачують у тому, що він, схоже, цінує Китайську Народну Республіку більше, ніж Тайвань – восьму найдемократичнішу країну світу, за версією журналу The Economist. Його імпліцитна концепція ієрархії між країнами пояснює, чому він не приділив належної уваги попереднім застереженням щодо путінської росії з боку країн Центральної та Східної Європи і багатьох експертів у себе вдома.
Французький президент поділяє ідею про те, що країни важливіші за режими. У випадку з росією це призвело до того, що він відмовився розглядати загрози безпеці, пов'язані з ревізіоністською і деструктивною ідеологією путіна. Змалювавши себе як захисника свободи у промові на Генеральній Асамблеї ООН у 2017 році і підкресливши, що права людини є універсальними, а не культурними, у 2018-му, він мало що зробив для захисту цих цінностей від диктаторів.
Макрон вдає, що уявляє, ніби можна пограти з диктатурами одна проти одної. На початку свого першого терміну він залучив путінську росію, щоб протистояти Китаю і не дати кремлю потрапити до лап Пекіна. Тепер він вважає, що можна просуватися вперед із КНР щодо його так званого мирного плану для України, який не має жодного шансу на успіх. Україні не потрібен посередник. Їй потрібні лише союзники, які допоможуть перемогти злочинне вторгнення росії.
Китай має власні причини підтримувати путіна. Зміна режиму змусить Сі Цзіньпіна побоюватися демократичного зараження. Китайський контроль над росією і Центральною Азією буде найлегшим, якщо рф очолить диктаторський режим. Вільна росія, якій допомагають демократії, буде важкою здобиччю. Нарешті, Пекіну потрібен режим путіна для формування спеціального альянсу ревізіоністських держав з метою підриву норм міжнародного права і фундаментальних свобод.
Заяви французького президента загрожують небезпечними наслідками.
По-перше, як зазначив декан Коледжу міжнародних досліджень та безпеки Центру Маршалла Ендрю Міхта, вони підживлюють антиєвропейські настрої в Конгресі США, що може підірвати прихильність Вашингтона до України. Підкреслюючи нібито "невдячність" французького президента, антиєвропейськи налаштовані конгресмени прагнуть надати винятковий пріоритет Азії.
Американський розворот від Європи небезпечний. Європейська безпека має вирішальне значення для національних інтересів США, оскільки росія і Китай разом становлять глобальну загрозу демократії. Не дивно, що російські та китайські пропагандистські ЗМІ з великим задоволенням висвітлювали заяви Макрона, намагаючись вбити клин між Європою та Сполученими Штатами, а також між самими європейськими країнами.
По-друге, хоча заяви французького президента справедливо спрямовані на підтвердження необхідності зміцнення європейської оборони, попередня невизначеність щодо росії і нинішня щодо Китаю можуть послабити довгострокові зусилля Європи у сфері безпеки. Деякі партнери ЄС, зокрема Польща, схоже, піддаються спокусі базувати європейську оборону виключно на зв'язках зі США.
І все ж, словесні ляпи французького президента, як це не парадоксально, надають Європі можливість зміцнити трансатлантичний альянс, не підриваючи при цьому рішучу європейську прихильність до своєї оборони.
Зараз континент може і повинен однозначно заявити, що демократичний характер держави визначає наше розуміння міжнародних відносин. Це стосується як України і Молдови, так і Тайваню. Острів виглядає сьогодні як єдиний демократичний Китай. Його інститути вільні; політична зміна можлива; його суспільство сучасне і віддане людським свободам; він нарешті боровся з темними сторінками своєї історії, зокрема, зі зловживаннями, вчиненими режимом Чан Кайші, чого не зробили ані комуністичний Китай, ані росія. Якщо ми дозволимо демократії зникнути – це стане сильним аргументом для диктаторських режимів про непослідовність і безхребетність демократії.
Тайвань також має стратегічне значення. Близько половини світового контейнерного флоту проходить через Тайванську протоку. Острів відіграє незамінну роль у постачанні напівпровідників: він виробляє 59% світового ринку, проти 12% для США і 10% для Європи. Якщо Європа прагне обмежити свою залежність від Китаю, то Тайвань є важливим активом.
Вже помітні позитивні ознаки. Франція спробувала заспокоїти своїх союзників, відправивши фрегат для патрулювання Тайванської протоки під час останніх китайських військових навчань. Ілюзії щодо прагнення Європи до стратегічної автономії – насправді багатозначного поняття – в цьому питанні були розвіяні. Президент Франції та його радники після поїздки до КНР були змушені заявити, що не може бути політики рівновіддаленості між росією і Китаєм і що вони, як і раніше, виступають за збереження статус-кво щодо Тайваню.
Незважаючи на те, що Європу і США розділяють значні розбіжності в питаннях торгівлі (зокрема, Закон про зниження інфляції) або навіть у деяких питаннях зовнішньої політики (друга війна у Перській затоці в 2003 році), Європа усвідомлює, що трансатлантичні зв'язки залишаються важливими перед обличчям екзистенціальних загроз безпеці. Поняття створення "балансуючої сили", яке часто використовує французький президент, не має жодного відношення до протидії таким загрозам. Наша спільна воля забезпечити перемогу України і повну поразку росії є випробуванням, за яким спостерігатимуть наші союзники в Азії.
Джерело: CEPA
