Чи хтось або щось може зупинити Путіна?
Головною справою є повернення до близького американсько-європейського співробітництва. Відчутна, в цей момент є конкуренція між Сполученими штатами, які вдаються до класичних методів відлякування і Ангелою Меркель та Франсуа Олландом, які в типовий спосіб для Західної Європи пробують потиху домовитись, що є дуже небезпечним для Польщі. Стрижнем польської закордонної політики має бути охорона трансатлантичної єдності. У момент коли сигнали з Вашингтону та з Берліну і Парижу є цілком різні, повинні ще більш турбуватися про мир у нашому регіоні Європи.
Порошенко також говорить, що хотів би, щоб у переговорах з Росією брав участь Європейський союз і США. Схожу посаду займали зрештою деякі польські політики.
Добре, що Варшава дистанціюється від місії канцлера Німеччини і президента Франції. Це можна було відчути у суботньому зверненні віце-прем'єра Томаша Сімоняка. Зрештою німецька преса пише про те, що Меркель наблизилась до політики капітуляції. Польща не повинна до цього приєднуватись, а ті, хто це зробить, будуть згодом мати клопоти з тим, як їх оцінить історія.
Те, що сьогодні видно у діях Меркель і Олланда – це повторення політики Чемберлена. Польща ніколи не повинна до того прикладати руки. Польща повинна показувати, що ми маємо НАТО і маємо певні європейські установи, які мають бути заангажовані у вирішення цього конфлікту. Дивлячись на те, що сьогодні робиться в Європі, буде надзвичайно важко збудувати єдність навколо цих справ, особливо після того, як побачимо позицію європейських лідерів щодо Греції після виборів. У цій особливій ситуації Польща повинна зважати на східну політику Німеччини і Франції особливо там, де Берлін і Париж намагаються виступати від імені всієї спільноти.
Меркель і Олланд досягли чогось?
Сам факт, що їхня місія відбулась у такій таємниці вже викликає занепокоєння. Парадокс цієї ситуації ще й у тому, що 5 лютого в Криму відкрито пам’ятник, який увіковічнив засідання так званої Великої Трійки. Московська трійка, де за столом сиділи Меркель, Олланд і Путін, була пародією ялтинського засідання. Я думаю, що повторення історії викликає велику огиду. Очевидно, що їхні розмови стосувались не лише України. Ці розмови мають набагато ширшу тематику. Вони стосуються безпеки у центральній і східній Європі, правил гри у цьому регіоні і його майбутнього.
Чи встановлення такого порядку про який ви кажете можливий без участі США? У розмовах в Ялті 1945 року брав участь президент США Франклін Рузвельт.
Я кажу про деякий механізм, а не про те, що сьогодні відбувається точно те, що 70 років тому. Цей механізм полягає у тому, що знаходиться спільного ворога. І при цьому всі інші справи стають менш важливі. У 1945 році спільним ворогом була фашистська Німеччина, сьогодні – це ісламська держава. Путін домігся свого – йому вдалося розділити Євросоюз і усунути США від ключових справ. Якщо порівнювати те, що відбувається сьогодні з Ялтинською конференцією, то не для того, що кожна деталь є такою ж самою. Хочу звернути увагу на певні механізми, які є дуже подібними: дається голові російської імперії право на вирішення питання про долі народів в якійсь частині світу і європейці мусять вибрати: або стабільність, або повага для власних цінностей.
ЧИТАЙТЕ: Останнє американське попередження
Особливо важливими були слова Ангели Меркель про те, що жодні рішення, які стосуються певної держави не будуть прийняті за спинами політиків з цих держав. Це означає, що канцлер Німеччини розраховує на те, що в відбудеться політичний переворот. Це повинно викликати глибоке занепокоєння, бо свідчить про те, що канцлер ігнорує волю українського народу, який в результаті демократичних виборів обрав сьогоднішню владу. На щастя все вказує на те, що керівництво України не погоджується із далекосяжними поступками щодо Росії.
Українці не готові до капітуляції?
Я навіть не можу уявити собі ситуації, коли хто-небудь припустить, що українці легко капітулюють. Про цей народ можна говорити різні речі, але точно не можна закинути їм, що вони недостатньо хоробрі. Примус українських лідерів погодитися на далекосяжні територіальні поступки мав би закінчитись падінням політичної еліти у Києві, бо люди б на це не погодились.
Ви кажете про двоголосся щодо України. США щораз голосніше говорять про потребу надіслати зброю в Україну. Натомість Франція і Німеччина рішуче говорять "ні", польські міністри оборони та закордонних справ не виключають такого варіанту. Чи реальним є сценарій, в якому частина держав НАТО заангажується в конфлікт на сході України?
Якщо ми відмовляємо Україні у праві купувати зброю, то це найбільш нікчемне рішення, яке можна собі уявити. Тому що це заперечення права на самооборону. Українці нікого не просили про військову інтервенцію. Українці хотіли купити зброю на що мають повне право, хотіли скористатися правом, з якого користуються росіяни. Якщо сьогодні якийсь політик говорить, що на це не погоджується, то він пропагує надзвичайно нікчемну політику.
Фото: EPA
Про це говорять і Меркель, і Олланд.
Треба пам’ятати, що на Україну не поширюється жодне ембарго. Вона має право купувати зброю. Хоча я вважаю, що сьогодні це вже запізно. Ключовий момент, коли українці могли себе оборонити був у липні минулого року. Сьогодні вже немає таких простих рецептів. Україна дуже виснажена війною.
ЧИТАЙТЕ: Конфлікт на Донбасі треба заморожувати на своїх умовах
Який ви бачите сценарій на найближчі тижні?
Путін стабілізує цей конфлікт на якийсь час. На його погляд все виглядає так: цей тип ведення війни йому добре оплачується. Він перевірив єдність Заходу, перевірив реакцію США, перевірив поведінку українського суспільства. І лише те останнє могло його здивувати. Тому зараз він буде намагатися зберегти методи дії. Це полягатиме у тому, що кожні декілька місяців він відновлюватиме цей конфлікт, боротиметься з ним і набиратиме політичні бали. Так робитиметься до моменту, коли конфлікт цілком унеможливить ведення на Україні будь-яких реформ. Якщо він цього досягне, то буде тиснути на Україну для зміни уряду, буде соціальна нестабільність і Путін зможе сказати, що Україна не відбулася як держава. Тоді він матиме відкриту дорогу до інтервенції вже без участі військ, але спрямовану на зміну уряду в Києві.
Ціною за мир буде те, що Україну віддадуть у зону впливу Росії?
Це робиться вже сьогодні. Усі пропозиції, які лежать на столі і є предметом дискусій між Західною Європою і Путіним зводяться до політики з Ялти.
Джерело: "Польське радіо"
Переклад: iPress.ua
