"З історією порушення путіним договорів і пригноблення окупованих українців, Зеленський був би несповна розуму, якби довіряв кремлю. І Україна виграє стратегічну війну за Крим", – пише ірландський журналіст Пол Ніланд з Києва на сторінках Byline Times.
Оскільки ми знову вступаємо в період, коли лунають заклики до України сісти за стіл переговорів і знайти якийсь компроміс з росією, президент України Володимир Зеленський нещодавно виступив з непрезидентською, але абсолютно правильною реплікою в північноамериканському телеінтерв'ю. "Ми не готові віддати наші свободи цьому йо…ному терористу путіну", – сказав він, лаконічно відобразивши те, що стоїть на кону.
"Президент Зеленський має рацію, як щодо того, що ставкою є свобода, так і в тому, як він описує свого російського колегу: путін – клятий терорист", – пояснює західним читачам Пол Ніланд.
Але на його думку, є набагато більше причин, чому Україна не вестиме переговори з росією, щоб покласти край двадцяти кривавим місяцям бойових дій. Найважливіша з них, мабуть, полягає в тому, що Україна воює не лише останніх двадцять місяців – війна між росією та Україною триває вже близько десяти років, а попередні домовленості щодо припинення кровопролиття на Донбасі та повернення українського суверенітету в ці регіони були демонстративно порушені москвою. Відповідно, Україна не вірить, що росія дотримається своєї частини домовленостей у будь-якій новій "мирній" угоді.
Натомість, нагадує журналіст, як всі побачили з провалом Мінських домовленостей щодо стримування російської агресії в Україні, росія скористається будь-якою паузою в бойових діях як можливістю, щоб переозброїтися, перегрупуватися і повернутися для нового нападу.
"Повномасштабне вторгнення росії в Україну було розпочато з територій, які вона окупувала з 2014 року, з Донбасу та Криму, а також зі самої російської федерації. Якщо росія залишить за собою землі, які вона зараз окупує в Україні, а тепер це включає також частини південних областей Запорізької та Херсонської, то вона отримає ще більший плацдарм для майбутньої війни, спрямованої на знищення більшої частини України", – зазначає автор.
путін повторює Гітлера. Історія порушення росією договорів та анексія Криму
Перш ніж повернутися до суті висловлювань президента Зеленського, автор перелічує деякі інші міждержавні договори, які росія також порушує: Біловезькі угоди, які стали результатом переговорів, що формально завершили існування Радянського Союзу, містили взаємні запевнення про визнання держав у кордонах, які становили їхнє тодішнє існування як радянських республік.
Існує також Будапештський меморандум, за яким Україна відмовилася від третього за величиною ядерного арсеналу у світі за подальші обіцянки не вчиняти актів агресії проти країни. росія також порушує Гельсінський заключний акт та Статут ООН. Цей перелік не є вичерпним, і все ж у 2023 році дехто наївно вірить, що росія тепер може дотриматися свого слова. Україна, з поважних причин, не вірить.
"Повертаючись до цитати Зеленського, найважливішим словом там була не лайка щодо путіна, а слово "свобода", – вважає Пол Ніланд.
"По-перше, головним бажанням росії, про яке чітко говорять її власні пропагандисти та їхня послідовна геноцидна риторика, є знищення української держави разом із тим, що ідентифікує українців, як-от їхня мова та культура. Не дивно, що українці так відважно борються, враховуючи, що на кону стоїть екзистенціальне питання", – зауважує журналіст.
"По-друге, ставкою є свобода кожної людини, яка залишилася під російською окупацією. І це зачіпає життя буквально мільйонів людей. В окупованій росією Україні, як і в самій росії, немає свободи. росія – це тиранічна мафіозна клептократія. У Криму, який перебуває під контролем росії з 2014 року, будь-яка незгода з окупацією призводить до суворого покарання не тільки до заслання в сибірський ГУЛАГ, але й до смерті", – підкреслює автор.
На окупованих з 2022 року територіях України, нагадує західним читачам Пол Ніланд, всі бачили докази масових викрадень, допитів, поширених катувань, зґвалтувань і страт без суду і слідства. Змиритися з такою подальшою долею цих людей – це що завгодно, але тільки не "мир". Жоден український лідер не міг би відмовитися від своїх громадян, знаючи, що це загрожує їхньому життю. Тому Україна буде боротися, а не йти на "компроміс" з тими, хто утримує своїх громадян як в'язнів у їхніх власних домівках, на їхній рідній землі.
Також ірландський журналіст риторично закидає тим, хто закликає до збереження лінії розмежування зараз: чи закликали б вони до того ж у жовтні 2022 року, коли б побачили як жителі Херсону в листопаді зі сльозами радості і квітами масово вітали визволення свого міста українськими Збройними силами.
Так само заморожування лінії зіткнення на більш ранньому етапі, до чого тоді закликали шукачі "компромісу", призвело б до того, що 12 тисяч км2 Харківської області залишилися б під російською окупацією. Операція з виведення російських військ з цієї території у вересні торік звільнила не лише землю, а й мешканців 500 населених пунктів. Навряд чи хтось зможе знайти докази того, що ці харків'яни просили росіян повернутися.
Пол Ніланд прагне розглянути з читачами одне з найважливіших псевдовиправдань, яке люди часто використовують для цієї війни. путін повторює міф, як це робив Адольф Гітлер у 1930-х роках, про те, що це історично російські землі, і що люди, які там живуть, автоматично є його підданими через спільну мову. В інтерв'ю на CNN із Крістіан Аманпур колишній президент США Барак Обама навіть сказав те саме, коли запитали про його реакцію на вторгнення до Криму.
Окрім того, що багато людей в Україні справді розмовляють російською мовою, вони завжди могли робити вибір. Автор запитує, чи існують якісь докази того, що російськомовність або етнічне російське походження населення, яке проживає в Україні, призводить до бажання, щоб ним керувала росія? І відповідає: ні, не існує. Не існує жодних доказів, стверджує журналіст, які б підтверджували цей наратив про те, що російськомовні хочуть бути російськими громадянами.
росія ще не померла, але вона шкутильгає. Вирішальні перемоги в Криму
"І останнє: Україна не повинна йти на компроміси", – твердо переконаний Пол Ніланд. За його словами, ця війна, як і всі війни, жорстока і кривава, брудна і дорога. Але до вищезгаданих перемог у Херсоні та Харківщині, першим великим переломним моментом у цій фазі війни була перемога в битві за Київ, а останньою подією стратегічного значення на користь України стала поразка росії в її спроможності контролювати Чорне море.
Кінцевою метою цієї війни є припинення того, що почалося 2014 року, а здобуття переваги в Чорному морі, яке фактично оточує Крим, на думку журналіста, є життєво важливим елементом для досягнення цієї мети.
"Хоча це мало хто усвідомлює, адже спостерігачі, як правило, зосереджувалися на сухопутних битвах, Україна методично розробила і здійснила низку атак, які змінили баланс сил у вирішальному регіоні цієї війни – Криму та навколо нього", - зауважує ірландський журналіст.
Першим етапом плану з припинення російського домінування в Чорному морі (а разом із ним і спроб заморити голодом африканські країни, які залежать від української сільськогосподарської продукції) стала зухвала висадка українського десанту на півострів 24 серпня, яка тоді здавалася приємним моральним стимулом до Дня Незалежності. Насправді, пише Пол Ніланд, цей рейд мав засліпити російську оборону, знищивши можливості радіолокаційного спостереження. Це, в свою чергу, призвело до операції українського спецназу, який повернув контроль над кількома нафтогазовими платформами в західній частині Чорного моря, які також використовувалися у військових цілях. Завдяки цьому росія втратила можливість нав'язувати свою волю в цій частині регіону, а Україна усунула загрозу голоду в інших регіонах, отримавши можливість відновити експорт зерна без укладення угоди з росією.
Журналіст нагадує читачам та скептикам допомоги, що відтоді Україна продовжує атакувати російські військові об'єкти на окупованому півострові, зокрема, завдаючи ударів по порту і штабу Чорноморського флоту в Севастополі, а також завдавши нещодавнього удару по іншому кримському порту – цього разу на східному краю півострова в Керчі.
"росія ще не померла, але вона шкутильгає", – констатує автор. І наголошує, що за умови надання Україні достатньої військової допомоги, як з точки зору дальності, так і кількості наданих боєприпасів, вона може продовжувати атакувати ключові російські військові об'єкти в Криму, а також лінії постачання на півдні материкової України, які забезпечують функціонування їхньої військової машини.
"За наявності належних інструментів, протягом цієї зими Україна може продовжувати послаблювати російську військову машину, так само, як навесні, коли на озброєння українських ВПС надійдуть F-16", – завершує статтю Пол Ніланд.
Про автора: Пол Ніланд є засновником гарячої лінії з попередження самогубств "Лайфлайн Україна".
Джерело: Byline Times
