RSS
ПОЛІТИКА СТАТТІ

Азербайджан і Вірменія на порозі війни: Путін відкриває новий фронт у Європі?

Раптова ескалація конфлікту, який часто, помилково, називають "замороженим", може спровокувати нову війну у Європі
Вірменія та Азербайджан звинувачують одне одного у застосуванні зброї та повномасштабних наступальних діях в зоні конфлікту. Активні військові дії розпочалися в ніч на суботу на кордоні Азербайджану і невизнаною республікою Нагірний Карабах.
Азербайджан і Вірменія на порозі війни: Путін відкриває новий фронт у Європі? Володимир Путін і Серж Саргсян. Фото: РИА Новости / Сергій Гунєєв

У небі кружляють вертольоти, винищувачі і безпілотники, їх прикриває артилерія, а в окопах як в часи світових війн перебуває близько 20 тисяч солдатів. Десь так можна охарактеризувати зараз те, що відбувається на кордоні Азербайджану та Вірменії. 

В ніч на суботу відбулась провокація. Вірменія звинуватила Азербайджан у застосуванні артилерії, бронетехніки та авіації. Міноборони країни повідомило, що вірменські ЗС перейшли в контрнаступ та збили азербайджанський вертоліт. Вірмени кажуть, що з обох сторін є загиблі.

Водночас, Азербайджан інформацію про збитий вертоліт назвав брехнею, натомість звинуватив Вірменію у "масованому обстрілі"

Обидві країни почали активно стягувати важку техніку до лінії зіткнення.


Фото: АР

"Ціна питання"

Кримський сценарій був написаний задовго до анексії Росією півострову. Виникає чітке "дежавю" щодо українсько-російської війни та конфлікту між Азербайджаном та Вірменією.

Дві сусідні країни перетворилися на ворогів в кінці 1980-их років через Нагірний Карабах, спірну територію, яка перед розвалом Радянського Союзу належала Азербайджану, але була населена переважно вірменами. Жителі Карабаху на "референдумі" заявили про проголошення незалежності цієї території і бажання приєднатися до Вірменії. 

В Баку обурились, і вже скоро азербайджанські війська відправились для придушення бунту, а також захисту азербайджанського населення, яке вірменські націоналісти почали громити, винищувати і репресувати. До слова, варто визнати, що азербайданці у відповідь також почали знущатись та громити вірменські общини у себе на батьківщині.

У свою чергу, Вірменія також втрутилася в конфлікт, і з 1992 року сторони розв'язали повноцінну, але неоголошену війну за цю територію.


Карта: 
carsa.rs

У 1994 році військове протистояння між країнами "затихло". До цього, держави майже чотири роки перебували в стані неоголошеної війни. В результаті конфлікту, повстанці (сепаратисти) Нагірного Карабаху зуміли відтіснити війська Азербайджану і проголосити фейкову "незалежність", хоча фактично ця область стала частиною Вірменії.

Мільйон переселенців по обидва боки покинули свої будинки в результаті конфлікту, який забрав життя (за різними оцінками) до 30 тисяч осіб за шість років війни.


Фото: rizvanhuseynov.com

У 2008 році президенти Росії, Азербайджану та Вірменії у Москві підписали декларацію, яка, по ідеї, повинна була б сприяти врегулюванню конфлікту між двома країнами. Але документи підписані за участі РФ призвели (призводять) лише до одного: відновлення бойових дій - лише з меншою інтенсивністю.

В результаті війни, Нагірний Карабах та сім інших азербайджанських регіонів "де-факто" перейшли під контроль Вірменії. 

Геополітичне значення Нагірно-Карабахської проблеми останніми роками зросло у зв'язку із відкриттям значних покладів вуглеводневого палива в Каспійському регіоні та проектами прокладання стратегічних транспортних магістралей, безпосередньо наближених до зони конфлікту. 

Хоча між країнами формально і збереглися дипломатичні відносини, сторони не визнавали результатів війни. 

Війна та мир

Тривога на кордоні між обома державами і маріонетковим "Нагірним Карабахом" (таким собі "прадідом" майбутніх "ДНР" і "ЛНР") ілюструє ескалацію військової потуги на лінії припинення вогню за останні 20 років. Збройні провокації в Нагірному Карабасі тривали протягом всього часу з початку так званого перемир'я. Ця зона вже стала однією із найбільш мілітаризованих у Європі.

Баку і Єреван в останні роки витрачали сотні мільйонів доларів на закупівлю новітніх важких озброєнь. Обидві країни готувались до дня, коли війна стане просто неминучою. Найчастіше "доброзичливим" постачальником зброї виявлялась саме Росія, яка, незважаючи на статус офіційного переговорника у вирішенні цього складного конфлікту, озброювала і спонукала до агресії обидві сторони. На словах і на ділі Кремль звичайно всіляко надає підтримку Вірменії.

Зі свого боку, активно підтримує Азербайджан Туреччина, що з року в рік проводить на Кавказі численні військові навчання.


Фото: azertag.az

Мабуть нікого не повинен дивувати той факт, що всього лише місяць тому Путін "позичив" Вірменії $200 мільйонів на зброю.

Такий собі "гуманітарний конвой". Кремль передав "повний букет" для війни: пускові установки реактивної системи залпового вогню "Смерч" і боєприпаси до неї, зенітні ракетні комплекси "Ігла-С", наземні комплекси виконавчої радіотехнічної розвідки "Автобаза-М", важкі вогнеметні системи ТОС-1А з транспортно-заряджаючими машинами, керовані ракети 9М113М, гранатомети РПГ-26, снайперські гвинтівки Драгунова, бронеавтомобілі "Тигр", інженерні засоби і засоби зв'язку.

Не слід також забувати, що у Вірменії знаходиться військова база Росії, яку час від часу Путін перевіряє на боєготовність.

Чим займається всі ці довгі роки група з мирного врегулювання конфлікту?

В українців останнім часом слово "Мінськ" асоціюється лише з негативними емоціями і зовсім не через столицю Білорусі. Так ось, вираз "Мінський процес" виник задовго до спроб врегулювати конфлікт на сході України і вторгнення російських військ в Крим та на Донбас. 

Мінська група, до якої входять російські, американські та французькі дипломати, з 2009 року фактично не змогла добитися ніякого прогресу, окрім того, що Азербайджан та Вірменія з часу перемир'я не починали повноцінної війни. Водночас, обидві сторони конфлікту постійно вдавалися до військової риторики та наполягали на силових рішеннях.

При цьому, міжнародна присутність в зоні припинення вогню така ж, як і в 1994 році: всього шість спостерігачів ОБСЄ на 160 км лінії конфлікту.

Вперше серйозна критика і репутація в адресу ОБСЄ, як організації з безпеки, почала лунати саме з приводу їх діяльності у розв’язанні цього конфлікту. Неспроможність, кволість, забюрократизованість та велике число росіян, залучених до складу місії, ніяк не домогли у вирішенні конфлікту, а лише сприяли його "тлінню".

Саргсян проти Алієва: "диктатори" бажають крові?

Ільхам Алієв (на передньому плані) та Серж Саргсян (на дальному). Фото: minval.az

Сьогодні успіх на війні може бути вигідним обом авторитарним президентам.

У Вірменії другий термін Саргсяна підходить до кінця, і він хоче зберегти свої позиції. На фоні відмови президента від асоційованого членства в ЄС і розворот на Росію, "комунальний майдан" у Єревані показав другу Путіна, що вірмени можуть і збунтуватися.

Тоді Саргсяну пощастило: йому вдалося втриматися в кріслі. Але становище його дуже крихке, і тому, під нашіптування з Кремля, нібито для "згуртування навколо себе нації", він знову готовий говорити, що Нагірний Карабах - частина Вірменії і його треба захистити.


Фото: twitter.com/MesAndranikyan

Азербайджан також переживає важкі часи. Ціни на нафту падають, і, ще донедавна нескромному Алієву доводиться економити на всьому підряд. Нещодавно, Азербайджан розкидався нафтодоларами направо і наліво. Однак, сьогодні державні доходи країни летять в тартарари, і забезпечувати високий рівень життя стає все складніше.

Спираючись на надприбутки протягом десятиліть, Алієв організував одну з найміцніших диктатур на території колишнього СРСР. Жителі Азербайджану були готові терпіти це, але тільки поки їхні доходи залишалися високими. І сьогодні Алієв знову заговорив про Карабах - мовляв, треба повернути споконвічні землі назад. 

Не варто забувати і про міцну дружбу Азербайджану та Туреччини, народи яких називають себе братами і одним цілим. На фоні "війни" Путіна і Ердогана в Сирії, Анкара може суттєво повпливати на своїх менш заможних братів і посприяти відновленню конфлікту із головним союзником Путіна.


Ільхам Алієв та Реджеп Таїп Ердоган. Фото: verelq.am

Путін знову роз'ятрює старі рани на карті Європи

Кремль хоче скористатися цим конфліктом, переслідуючи свої інтереси в регіоні. Вони як і 10 років тому спираються на "визнання". Росія постійно "лізе зі шкіри" лиш би знову довести усьому світу (насамперед США), що з нею потрібно домовлятись і вона також хоче встановлювати правила гри у світі.

Путін хоче, щоб з ним домовлялись на рівних щодо Сирії, України, Ірану, Арктики, тощо... Вторгнення до Грузії стало лише початком "ланцюга", який придумав Кремль. Не закінчивши війну в Україні, він перекинувся в Сирію, де випалив вогнем усю країну, змусивши біженців тікати до Європи. Тепер він буде зривати старі рани між Азербайджаном і Вірменією, які на превеликий жаль, зовсім не проти повоювати, зважаючи на хитке становище правлячих еліт. 

Але чи готова Європа і міжнародне співтовариство до виникнення ще однієї головної болі? Очевидно, ні.

Зараз великі армії стоять одна навпроти одної без будь-яких миротворчих механізмів, здатних їх зупинити, а мирне вирішення конфлікту залежить тільки від того, чи вигідний мир трьом диктаторам - Путіну, Саргсяну і Алієву.

Загроза полягає в тому, що після Грузії, Криму, Донбасу та Сирії, Росія може використати конфлікт в Нагірному Карабасі для того, щоб грати в свою власну гру, в тому числі, спробувати ввести "російських миротворців" в регіон і закріпитись там.

Таким чином, Кавказ сьогодні перетворився на велику порохову бочку Європи, яка може вибухнути в будь-який момент. 


Ільхам Алієв, Володимир Путін і Серж Саргсян. Фото: Коммерсант

ЕПІЛОГ

"Коли "рускіє" не воюють, "русккіє" п’ють"… цим девізом можна сміливо описати всю історію взаємовідносин нашого північного сусіда зі світом. Існує багато теорій щодо абсолютної неможливості росіян розвиватись, не загарбуючи нових території. І з цим важко не погодитись.

Здається, ця країна просто запрограмована на "конфлікт" із навколишнім середовищем і собі подібними. Найгірше те, що ця "програма" протягом всієї своєї "еволюції" ніколи не давала збою, від чого страждали не лише її сусіди, а й народи, що знаходяться за тисячі кілометрів від довгої руки Кремля.

Здалось би підсумувати, що конфлікт в Нагірному Карабасі є однією із моделей того, як ймовірно буде розвиватись війна на сході України. "Замороження", яке час від часу провокує до відновлення військових дій може стати "раковою пухлиною" для нашої держави. Той самий Мінськ, який 20 років був неефективним для Вірменії та Азербайджану, не може бути ефективним для Києва.

Паралелі між обома трагічними історіями аж ніяк не можна ігнорувати.

Залишається сподіватися, що Україна зверне зі шляху "безальтернативності" Мінському процесу (про який говорить наш Президент і всі інші учасники переговорів), який буде тормозити прогрес та шанс на успішну процвітаючу державу. На прикладі Нагірного Карабаху українським політикам сьогодні і в майбутньому потрібно засвоїти уроки і не повторювати тих самих помилок, інакше "хронічна" війна стане другим Я для нашої держави.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

02 04 2016 15:16
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ