"Що ж насправді відбувається в Китаї?" – таке риторичне запитання ставить Фріда Ґітіс. За її словами, країна, яка намагається представити себе світові як привабливу альтернативу демократії західного зразка, схожа на сцену зловісної містерії, де головні герої зникають з поля зору, а урядовці поводяться так, ніби нічого незвичайного не відбувається. Але це ненормально. Хоча може, і нормально: незрозумілі зникнення – характерна риса репресивних автократій.
Вона нагадує, що останнім, хто раптово зник із поля зору, був міністр оборони Китаю Лі Шанфу, який обійняв свою посаду лише пів року тому. Зараз, здається, ніхто не знає, де він знаходиться. Востаннє Лі Шанфу з'являвся на публіці у серпні. На запитання про таємниче зникнення речник Міністерства закордонних справ відповів: "Я не в курсі ситуації".
Як наголошує колумністка, ніхто відкрито не висміює очевидно неправдиві заяви та дивні події, окрім, можливо, посла США у сусідній Японії Рама Емануеля, який із сарказмом пише на платформі X (колишньому Твіттері), тролячи китайців. "Щось прогнило в Данії", – зазначив він, процитувавши шекспірівського "Гамлета" з приводу таємничих зникнень у Китаї. В іншому дописі він зауважує: "Склад кабінету президента Сі зараз нагадує роман Агати Крісті "А потім їх не стало", перерахувавши півдюжини високопосадовців, чиї долі наразі залишаються загадкою.
Фріда Ґітіс зазначає, що коли міністр оборони скасував заплановану поїздку до В'єтнаму на початку цього місяця, Пекін повідомив приймаючій стороні, що у Лі "проблеми зі здоров'ям". Такі ж "проблеми зі здоров'ям", коли він зник із поля зору влітку, були й у тодішнього міністра закордонних справ Китаю Цінь Гана. Ган, який раніше працював послом у США, був обраний на цю відповідальну посаду китайським лідером Сі Цзіньпіном у грудні. Через пів року він також зник. Ще через місяць Гана замінив його ж попередник Вань Ї.
Пізніше китайські чиновники повідомили, що Цінь був звільнений через "проблеми зі способом життя", що є евфемізмом для позначення позашлюбних сексуальних стосунків. За повідомленнями The Wall Street Journal, він мав зв'язок під час перебування у Вашингтоні.
І все ж, численні звільнення високопосадовців за такий короткий період часу свідчать про те, що це пояснення може не відповідати дійсності. Турбулентність не обмежується лише міністрами уряду. За останні місяці Пекін також звільнив двох високопоставлених генералів, відповідальних за ракетні війська НВАК, які контролюють ядерний арсенал Китаю.
На думку Фріди Ґітіс, безлад у вищих ешелонах влади не свідчить про стабільність і впевнений контроль, які Сі намагається представити як головні ознаки свого правління. Він маневрував і прагнув стати найвпливовішим лідером Китаю з часів Мао Цзедуна й одним із найбільш репресивних, проте державні ЗМІ КНР позиціонують його як майже безпомилкового лідера.
Згідно з кількома джерелами, усунення фігур з уряду Лі є частиною кампанії з викорінення корупції. Його попередня робота була пов'язана з військовими закупівлями – пронизаним хабарництвом сегментом Народно-визвольної армії Китаю, що потерпає від корупції.
Але антикорупційні кампанії є ідеальним інструментом для політичних репресій. А у непрозорому світі китайського режиму, де немає офіційних пояснень, багато чого не потрапляє на очі.
Потрясіння та репресії, що тривають, можуть допомогти пояснити дивну відсутність Сі на великих міжнародних заходах останнім часом. Цього тижня він пропустив Генеральну Асамблею ООН і не був присутній на саміті G20, в якому незмінно брав участь протягом понад десяти років.
Відповідаючи на запитання про його відсутність, президент Джо Байден зазначив, що Сі "зараз дуже зайнятий". А дійсно.
Так не повинно було статися. На минулорічному з'їзді Комуністичної партії Китаю Сі закріпив свою позицію. Замість того, щоб відмовитися від влади після двох повних п'ятирічних термінів, як це робили майже всі нещодавні вищі керівники, він був обраний на третій термін. Раніше законодавчі збори скасували обмеження на президентський термін, що дозволило йому потенційно залишатися при владі довічно.
Фріда Ґітіс нагадує, як жахливо і безжально Сі наказав силоміць вивести із зали президіуму свого попередника Ху Цзіньтао, колись найвпливовішу людину в Китаї. Сидячи поруч з Ху, він незворушно дивився на це. Не минуло й двох місяців після апофеозу Сі, як над ним згустилися хмари. Його фірмова політика "нульового ковіду", яка тримала країну в ізоляції ще довго після того, як світ знову відкрився, виявилася катастрофічною, спровокувавши масові протести, які включали відкриті заклики до політичних змін. Раптове, хаотичне відкриття призвело до переповнених лікарень і моргів.
А потім економіка, здавалося, зупинилася. "Молодіжне" безробіття злетіло до небес. Рам Емануель, не стримуючи сарказму, пожартував, що рівень браку роботи серед міністрів Сі може перевищити рівень безробіття серед китайської молоді.
Колумністка CNN наголошує, що у Пекіні зараз напружений час. А коли автократи відчувають тиск, вони грають м'язами. "Зникнення" не є чимось новим. Режим вже показав, що не дозволить нікому стати занадто впливовим або занадто помітним. Це послання було передано бізнес-лідерам, які в минулому з певною регулярністю зникали, а потім з'являлися покараними, покірними й обережними в кожному сказаному слові.
Фріда Ґітіс нагадує, що так сталося з Джеком Ма, китайським Джеффом Безосом. Мільярдер, який, здавалося, випарувався з лиця землі у 2020 році, з'явився майже через рік, щоб піти у тихе, самочинне вигнання.
Така ж доля спіткала ще кількох видатних бізнесменів, даючи зрозуміти, що ведення бізнесу в умовах авторитарного режиму – це не те саме, що робота в умовах демократії, верховенства права та прозорості. І це сталося з критиками режиму та протестувальниками, які брали участь у демонстраціях під час COVID-карантину. Деякі з них просто зникли.
Поки решта світу вивчає, що відбувається всередині чорної скриньки, якою є правлячий режим Китаю, міркує Фріда Ґітіс, можна лише припускати, що сталося б, якби це відбувалося в іншій країні. Неможливо уявити, щоб у вільній, демократичній державі міністри оборони та закордонних справ раптово зникли з поля зору без пояснення причин.
Але Пекін, звичайно, все ще просуває свою систему як кращу альтернативу демократії західного зразка; намагається робити вигляд, що це не диктатура. Коли міністр закордонних справ Німеччини заявив, що перемога росії в Україні буде небезпечним знаком "для інших диктаторів у світі, таких як Сі...", Китай насупився, а потім накинувся на Німеччину за те, що вона назвала Сі Цзіньпіна диктатором.
Оскільки ця таємниця триває, вважає Фріда Ґітіс, китайські контраргументи можуть звучати дедалі слабкіше.
P.S. Ендрю Міхта, який став новим директором Стратегічної ініціативи ім. Скоукрофта та старшим науковим співробітником Центру Сковкрофта в Атлантичній Раді, в дописі на платформі X зазначив, що деякі речі ніколи не змінюються. Так він прокоментував новину про те, що Китай заборонив покидати країну високопоставленому банкіру японського банку Nomura. З кожним днем, вважає Міхта, КНР дедалі більше виявляє вкорінене комуністичне мислення свого керівництва. Подібно до колишнього Радянського Союзу, де можливість залишити країну була привілеєм, Китай є тоталітарною державою.
