Цього (минулого – iPress) тижня я трохи нездужав – повернувся з відпустки і підхопив якусь неприємну заразу. Таке життя. Тому я трохи повільніше публікую звіт, але ось він! Мені довелося почати з анонімних американських джерел, які намагаються перекласти провину за повільні темпи українського прогресу, оскільки це було головною темою останніх кількох днів. Звісно, пам'ятайте, що це лише статті, а події продовжують розвиватися, як і раніше.
У людей з'явилося надто багато вільного часу.
Хоча контрнаступ продовжував тривати (і українці досягли певних успіхів, знищуючи російську артилерію), весь тон обговорення контрнаступу дійсно змінився наприкінці тижня, коли ця стаття з'явилася у Washington Post.
З одного боку, було дивно, що одна стаття отримала такий широкий розголос. З іншого боку, всі її ключові джерела були анонімними. Але це ще не все. Матеріал був дико нелогічним і показав, що джерела або не розуміють, як влаштована війна, або навмисно заплутують, щоб виправдати себе. Я вкажу на три дивні проблеми, пов'язані зі статтею, починаючи із самого початку.
Стаття починалася з цього абзацу.
"За оцінками американської розвідки, контрнаступ України не досягне ключового південно-східного міста Мелітополь, повідомили The Washington Post люди, знайомі зі засекреченим прогнозом, і цей висновок, якщо він виявиться правильним, означатиме, що Київ не виконає своєї головної мети – розірвати російський сухопутний міст до Криму в ході цьогорічного наступу".
Далі наводиться карта, яка фактично демонструє, що Україні не потрібно досягати Мелітополя, щоб функціонально розділити російські війська на херсонсько-дніпровському фронті і на сході.
Все, що потрібно зробити українцям, – це заблокувати росіянам доступ до Херсонщини з будь-якого місця, окрім Криму, і вони фактично виконали б роботу з розмежування сил. На цьому етапі, як видно з карти, все, що їм необхідно, – це наблизитися до Мелітополя, щоб досягти цього. Якщо точніше, то встановити вогневий контроль над дорогами, що ведуть до населеного пункту та з нього. Насправді для цього не треба окупувати місто. Ще більш дивним є те, що ця історія фактично припускає, що українці можуть підійти дуже близько до Мелітополя, залишаючись лише на відстані "кількох миль" від міста. Якщо Україна дійсно наблизиться до Мелітополя на кілька миль, я можу запевнити вас, що контрнаступ буде успішним. Нижче наведено цитату зі статті про це.
"Українські війська, які просуваються до Мелітополя з населеного пункту Роботине, що знаходиться на відстані понад 50 миль, залишатимуться за кілька миль від міста, заявили американські офіційні особи".
Розпочавшись із плутаної та безглуздої критики, стаття зосередилася на найбільш жалюгідному прикладі звинувачення українців, який я бачив у великому матеріалі. Чому українці не дійдуть до Мелітополя? Ну, спочатку в статті йдеться про глибину російської оборони – про що, я впевнений, знає кожен, хто читає мої звіти. Перед українцями стоїть надзвичайно складне завдання – намагатися протистояти оборонному озброєнню без панування в повітрі. Однак замість того, щоб прийняти цю реальність (дивовижно, але в статті жодного разу не згадується повітряна міць), анонімні джерела звинувачують українців у тому, що вони не продовжують наносити удари по російській обороні. Це справді дивно: мовляв, небажання українців нести втрати якимось чином завадило їм досягти прориву. Абзаци судомних міркувань, схоже, зводяться до того, що якщо Україна мала успіх у військовій грі, то вона матиме його і на полі бою.
"Спільні військові навчання, проведені американськими, британськими та українськими військовими, передбачали такі втрати, але передбачали, що Київ прийме їх як ціну за прорив головної оборонної лінії росії, заявили американські та західні офіційні особи.
Але Україна вирішила зупинити втрати на полі бою і перейти до тактики просування вперед невеликими підрозділами на різних ділянках фронту. Це призвело до того, що влітку вона досягла поступових успіхів на різних ділянках фронту.
Нещодавно Київ направив на фронт більше резервів, включно з підрозділами зі "Страйкера" і "Челленджера", але поки що не зміг прорвати головну лінію оборони росії".
Як випливає зі змісту статті, українці намагаються просуватися вперед з найкращою технікою – вони просто не роблять дурниць. І хоча використовують найкращу техніку, це все ще боротьба за прорив через багато тижнів після початку кампанії з ослаблення російської оборони.
У статті варто було б згадати, що в цій війні ми не бачили жодного прориву/розвитку проти підготовленої позиції противника.
Далі ми бачимо мету публікації – настільки кричущу, що я навіть не можу звинуватити статтю в дурості. Швидше за все, це умисна брехня. Нарікаючи на повільне просування України вперед і звинувачуючи українців у тому, що вони не б'ються головою об стіну, автор матеріалу стверджує, що надання Україні зброї більшої дальності значно раніше не допомогло б. Яка користь від ATACMS і F-16, стверджується в статті.
"Американські чиновники відкидають критику, що винищувачі F-16 або ракетні системи більшої дальності, такі як ATACMS, могли би призвести до іншого результату. "Проблема залишається в тому, щоб пробити головну російську лінію оборони, і немає жодних доказів того, що ці системи були б панацеєю", – сказав високопоставлений чиновник адміністрації".
Це надзвичайно. Це ще раз підтвердило головну особливість усіх воєн – постачання і логістика мають величезний вплив на те, що відбувається на лінії фронту. Якби Україна отримала зброю більшої дальності на кілька місяців раніше, вона могла б розгромити логістику росіян вздовж і впоперек окупованої росією країни, від Криму до Маріуполя. Дійсно, щоб уникнути HIMARS, росіяни перемістили свої склади в ці безпечніші регіони.
Ідея про те, що битви вирішуються лише тоді, коли сили зустрічаються на полі бою, настільки примітивна і хибна, що я не можу повірити, що людина зробила це всерйоз (зрозуміло, чому вона захотіла залишитися анонімною), або, більше того, читачі, схоже, приймають її за чисту монету.
Отже, ця стаття була глибоко помилковою з низки причин:
- сильно спотворює питання Мелітополя;
- припускає, що був би прорив, якби Україна продовжувала бити по російській обороні (після того, як нам сказали, що російська оборона дійсно сильна);
- зручно ігнорує військово-повітряні сили, наче одна з найважливіших складових сучасної війни не має значення;
- каже, що надання Україні зброї більшої дальності кілька місяців тому не вплинуло б на поле бою сьогодні – це є абсурдом.
Все йде своєю чергою. Невеликі просування, артилерійські руйнування та F-16
Було цікаво спостерігати, як ця одна історія змінила наратив, адже те, що відбувалося на полі бою, свідчило про продовження української кампанії, спрямованої на послаблення російської могутності, повільне відтіснення росіян і закладення фундаменту (сподіваємось) для майбутніх успіхів. Дійсно, до середи українці, схоже, досягли певного успіху у виконанні своїх завдань.
Вони звільнили село Урожайне (чорна скринька праворуч) і просунулися в Роботине (скринька ліворуч). Навряд чи ці успіхи мають світове значення, але вони свідчать про те, що перевага залишається за Україною. Навіть в неділю вранці російські ЗМІ повідомили про просування українських військ навколо Роботиного.
Звичайно, місцевість – це лише частина історії. Українські сили продовжують свою кампанію проти російської артилерії, і вони стверджують, що це все ще є пріоритетним завданням. Заяви, зроблені сьогодні вранці, є показовими.
Було знищено не тільки 33 нові системи, з 1 серпня українські військові стверджують, що разом ліквідовано 424 артилерійські системи та системи залпового вогню (див. нижче).
Отже, менш ніж за 3 тижні українські збройні сили знищили понад 7% російських артсистем з 24 лютого 2022 року. Це надзвичайно високий відносний відсоток. Хоча я не стверджую, що це безумовно правильно, відносний баланс вказує на українські пріоритети. І сьогодні є переконливі візуальні докази того, що українська кампанія створює значний дисбаланс у швидкості знищення артилерії (на свою користь).
Таке скрупульозне знищення не отримує широкого висвітлення, але воно говорить нам більше про хід війни, ніж анонімні джерела.
Нарешті, плани щодо надання Україні винищувачів F-16, схоже, знайшли своє місце.
Існує ймовірність того, що F-16 почнуть працювати цієї зими, що було б дуже бажаним.
В цілому, всі ці три історії є позитивними для українського майбутнього, хоча цього тижня вони не будуть сприйматися саме так.
Додаємо два коментарі щодо публікації Washington Post:
Еліот Коен, професор Школи перспективних міжнародних досліджень Університету Джонса Гопкінса
Ті в адміністрації, хто очікував, що Україна буде захоплена за тиждень-два, і хто досі відкладав надання життєво необхідного озброєння (наприклад, ATACMS), тепер паплюжать в пресі українські наступальні операції і перспективи. Корисливо і ганебно.
Бен Ходжес, генерал-лейтенант США (у відставці), колишній командувач сухопутних сил США в Європі
Я не вірю в негативний прогноз, що виходить від Пентагону через Washington Post. Але нам потрібно вирішити, що ми хочемо перемоги України, і надати ті сили і засоби, які зроблять Крим неспроможним для росіян і допоможуть Україні перемогти.
