Зрозуміло, що військовою силою повернути окуповану територію Донбасу не вдасться. Надто багато жертв буде. На яких засадах проводити референдум і хто саме братиме в ньому участь? "Нова історічна спільнота", котра залишилися в Лугандонії, доброзичливістю до українців-автохтонів аж ніяк не відзначається. Терористи з власної волі теж не заберуться. І прихистку в Росії не шукатимуть. Бо навряд чи в них виникне бажання долати стокілометровий рів, який московини демонстративно копають в Ростовській області. А ще українській владі треба буде відновлювати зруйновану господарку, модернізовувати виробництва, шахти, виплачувати пенсії тощо. Чи вітатиме такі кроки Києва більшість громадян України? Так отож.
Навіть у разі перекриття східного кордону – неодмінної умови досягнення мирного переговорного процесу, зафіксованої під час переговорів у Мінську – реінтеграція окупованих територій Донбасу під омоформом Києва містить/приховує в собі чимало небезпек. Бо крім цілковитого припинення вогню та взяття під контроль лідерів терористичних угруповань, треба буде унеможливити провокаційну діяльність російських ЗМІ, налагодити роботу вітчизняних мас-медій, розпочати відновлення інфраструктури зруйнованого регіону, організувати соціальну допомогу постраждалим.
Фото: Макс Авдєєв
Тут, звичайно, можна було б скористатися досвідом повоєнної Німеччини, в якій діяли Союзницькі військові комендатури, котрі підпорядковувались Союзній контрольній раді. Переможці нацизму визначили чіткий перелік завдань, які потребували нагального розв’язання: денацифікація, демілітаризація, демократизація та децентралізація. Насамперед йшлося про беззастережне усунення з публічної служби членів націонал-соціалістської партії, урядовців, уражених бацилою нацизму й шовінізму, і, безумовно, тотальна перевірка громадян гітлерівського райху. Приміром, в американській зоні окупації відповідальність за денацифікацію, згідно закону від 5 березня 1946 року, покладалася і на створені уряди німецьких земель. Були й інші цікаві ініціативи, котрі врешті-решт завершилися в серпні 1949 року першими парламентськими виборами на території Західної Німеччини. Був сформований коаліційний уряд, який очолив Конрад Аденауер...
У нашому випадку теж треба буде зробити чимало: викрити й покарати кримінальних і військових злочинців, з’ясувати рівень лояльності до Української держави громадян Лугандонії, очільників різноманітних інституцій, котрі підтримували терористів-сепаратистів...
Повторімо: найпершим кроком для реалізації такого сценарію на території України, безумовно, мало б стати надійне закриття російсько-українського кордону та роззброєння терористів. На жаль, нині це малоймовірно. До всього, існує чимало інших "підводних рифів". Політичних насамперед.
5 червня під час прес-конференції Президент Петро Порошенко заявив, що ніколи не допустить проведення референдуму, на якому було б питання про відокремлення Донбасу. Водночас додав, що можливим є референдум щодо режиму місцевого самоврядування: "І тут я забезпечу вільне волевиявлення громадян, щоб всі українці мали можливість висловитися, як вони бачать майбутнє Донбасу, але у складі України".
Такою заявою Петро Порошенко фактично позбавляє українців права визначати конституційний лад. Адже в статті 5 Конституції України однозначно зазначено, що "носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ"? Логічніше було б поцікавитись, чи хоче український народ бачити окуповану частину Донецької та Луганської областей у складі Української держави. А ще варто запитати у співвітчизників, чи бажають вони утримувати територію з людьми, яким Українська державність, м’яко кажучи, не подобається. І не треба причитати, що там не всі такі. Більшість тих, хто вважає себе громадянином України, виїхав або ще виїдуть. Останнім автобусом. Їм і справді треба допомогти облаштувати нове життя. А "новороси", залюблені в Путіна квасні патріоти Росії, не мають права називатися громадянами Української держави. І не треба пояснювати вчинки й діяння "мірнава насєлєнія" "Лугандонії" лиш наслідками бомбування з російськомовної телескриньки. Немає сенсу жертвувати рідною мовою і культурою на догоду тим, хто щиро й запекло ненавидить все українське. Люби українське, або забирайся геть. Росія поряд. Чекає не дочекається. Девіз відомий – чемодан, вокзал, Росія.
Фото: dn.depo.ua
З цього приводу можна навести емоційний, але водночас надзвичайно промовистий коментар голови Луганської ОДА Геннадія Москаля: "Вони (йдеться про луганських терористів-сапаратистів. – О.Р.) владу вибрали! Вони мене питали?! Верховну Раду мають, прем'єра мають, всіх міністрів мають, Нацбанк мають, поліцію мають! Вони мають всі форми державності. Значить, хай годують, хай забезпечують і хай населення з них питає! Це окупована територія, визнана Верховної Радою України, і вони визнані терористичною організацію! Всі лікарні обласні лишилися там. Ви чули про те, щоб Кишинів годував Придністров'я, платив пенсії, возив продукти? А Грузія? Країна, на яку ми сьогодні орієнтуємося, платить пенсії в Осетії і Абхазії. Ви чули про це?".
Слушно. Бо існує "Конвенція про захист цивільного населення під час війни", ратифікована Україною 3 липня 1954 року. В статті 2 зазначено: "…Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни". Стаття 55: "Окупаційна держава зобов'язана за допомогою усіх наявних засобів забезпечувати населення продуктами харчування та медичним матеріалами; зокрема, постачати необхідні продукти харчування, медичні матеріали та інші припаси, якщо ресурсів окупованої території виявиться недостатньо…".
Як бачимо, прописано все чітко. Нічого нікому Україна постачати не зобов'язана. Турбуватися повинна Росія – країна-окупант. Тим паче, що Верховною Радою України ухвалена Постанова від 27 січня 2015 року №129-VIII, якою Російську Федерацію визнано державою-агресором. А ще є заява Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків"від 21 квітня 2015 року.
Крім того, 10 червня Україна нарешті офіційно повідомила Страсбург про окупацію частини своєї території Росією. В офіційному зверненні до Ради Європи, розміщеному на сайті Council of Europe, зазначено, що "Російська Федерація, яка насправді окупувала певні території Донецької та Луганської областей та здійснює управління ними, є повністю відповідальною за повагу та захист прав людини на цих територіях відповідно до міжнародного гуманітарного права та міжнародно встановлених прав людини".
Майже всі жителі окупованих районів Донецької та Луганської областей щиро переконані, що голосували за федералізацію. Нині вони казати можуть, що завгодно. Але хіба не знали на що йшли у щирій своїй ненависті до Української держави? Сьогодні дехто з них начебто щиро кається, пояснює, що нізащо не подалися б на референдум, якби не було Майдану…
Бачили очі, що купували? Так отож. Мешканці окупованих територій мають розраховувати лише на себе і владу, яку вважають своєю, і не намагатися за совковою звичкою тягнути все, що погано лежить в Україні чи в Росії. Якщо вважають себе громадянами України, хай женуть від себе озброєних бандитів, перебираються на територію вільну від чужинецьких зайд і терористів. Хай вивчають досвід і законодавство Кіпру, який свої північні території визнає окупованими Туреччиною.
І що ж? Під час виступу 4 червня зі щорічним посланням до Верховної Ради Петро Порошенко заявив, що "ми прагнемо і готові хоч сьогодні поновити всі економічні зв’язки з тимчасово окупованими територіями Донеччини і Луганщини, зняти всі внутрішні бар’єри і обмеження на шляху людей і товарів, але за умови, що ми, Україна, відновлюємо контроль над зовнішнім кордоном".
Помовчимо. Простежмо за логікою діянь і вчинків депутатів українського парламенту. Так, 14 січня 2015 року Верховна Рада попросила світову спільноту визнати ДНР і ЛНР терористичними організаціями. І тільки опісля, 27 січня, лише в першому читанні, ухвалила проект закону (№1840) "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання організацій терористичними". Документ був скерований на повторне друге читання. Відтак український парламент визнає псевдореспубліки терористичними лише після подання законопроекту РНБОУ до Верховної Ради. А щодо міри покарання стосовно фізичних осіб-учасників терористичних організацій, то її (міру покарання) визначатиме суд. Таку "оперативність" депутатів без перебільшення можна називати профанацією: чотири місяці вже минуло, а віз і нині там – чи то у РНБОУ застряг, чи у ВР…
Можна припустити, що тишком-нишком втілюється кимось професійно написаний сценарій зумисного затягування прийняття відповідального рішення. Елементарна логіка підказує, що за такі інституційні норми (визнання так званих ЛНР і ДНР терористичними організаціями) українські парламентарі мали проголосувати ще минулого року – з початком бойових дій на сході України, або ж одразу після трагедії під Іловайськом.
У квітні ватажок "ДНР" Алєксандр Захарченко заявив, що перемир'я на Донбасі буде зірване, якщо офіційний Київ не визнає так звану республіку. Однак 19 квітня на запитання кореспондента "Российской газеты", яке майбутнє може чекати "ДНР" і "ЛНР", очільник Міністерства закордонних справ Російської Федерації Сєргєй Лавров несподівано відповів: "На всіх рівнях, устами президента Росії, в інших форматах кажемо, що ми за те, щоб вони ("ЛНР"/"ДНР". – О. Р.) стали частиною України".
Олександр Захарченко. Фото: Reuters
Отакої! А як же з волевиявленням "донбаського народу", який 2014 року домогався самостійності? Тим паче, що в серпня минулого року Сєргєй Лавров заявив: "Росія виступає за практичну реалізацію результатів референдумів у Луганской та Донецькій областях". Мовляв, "ми виходимо з того, що в Луганській і Донецькій областях відбулися референдуми, до результатів яких ми віднеслися з повагою". А ще поставив перед Україною вимогу не називати "терористами і сепаратистами" cамопроголошені "ДНР" і "ЛНР".
Нині ж його патрон Владімір Путін каже цилком протилежне: "Лідери самопроголошених республік публічно заявили, що за певних умов, мається на увазі виконання цих домовленостей в Мінську, вони готові розглянути можливість вважати себе частиною Української держави".
Відбулися зміни й у риториці Президента України. Під час зустрічі з працівниками ВАТ "Краматорський завод важкого верстатобудування" Петро Порошенко заявив: "Сьогодні украй важливо провести справжні демократичні місцеві вибори, коли Донбас матиме своїх представників не у вигляді польових командирів, а тих, кого демократично обрали жителі регіону...".
І немов би у відповідь "уповноважений "ЛНР" на Мінських переговорах Владислав Дейнего заявив: "Спершу треба створити в Україні законодавче поле, погоджене з представниками Луганська й Донецька, в якому ці вибори можуть бути взагалі можливі". Представники бойовиків запропонували доповнити Конституцію України додатковим розділом про особливий правовий статус окремих районів Донбасу, яким Українська держава має забезпечити фінансову самостійність. "ДНР" і "ЛНР" хочуть мати право створювати свою "народну міліцію", призначати керівників своїх "правоохоронних органів", мати власну судову систему, право укладання договорів з іноземними державами тощо. Терористи категорично проти того, аби Україна входила у військові блоки та союзи й зберігала нейтралітет…
Та вже 14 червня представник "ДНР" Денис Пушилін заявив, що Донбас перебуває на межі великої війни. Мовляв, "наш конфлікт не є внутрішньоукраїнським, він повністю перегукується з тим, що відбувається в Сирії, Ємені та в Македонії" (інакше кажучи, скрізь, де стирчать вуха Росії – О. Р.). Його поплічник Алєксандр Захарченко ще відвертіший: "Всі міста треба повертати насамперед. Наша країна повинна процвітати. А процвітати ми будемо тільки в тому випадку, якщо повністю контролюватимемо нашу територію... На жаль, не виходить це все в мирному процесі вирішити. Ну, якщо не виходить світом, вирішуватимемо питання війною". Трюк у терористів стандартний – вчинити провокацію проти Укриїни напередодні саміту ЄС наприкінці червня. Для посилення тиску політичного на перемовинах у Мінську.
Чи готується українська влада до виборів на Донбасі? Можна припустити, що готується. До так званих виборів і під контролем так званої місцевої влади. Коли одіозних плотницьких, захарченків і Ко не існуватиме (можливо, й у фізичному вимірі). Долі Мозгового, "Бетмена" та інших лідерів терористів відомі. Ідейних борців за псевдореспубліку вбивають, а на їх місце повертаються представники "партії регіонів". Появляться й інші люди. Нові, невідомі, котрі начебто не пов’язані з кровопролиттям. Відтак українській владі буде зручніше й комфортніше вести з ними перемовини з приводу особливого статусу підконтрольної бойовикам території в рамках Української держави. При цьому терористи матимуть змогу шантажувати своїх візаві, натякаючи Києву про можливість втрати ним контролю за російсько-українським кордоном.
Щоправда, Петро Порошенко переконаний, що до листопада Державна Прикордонна служба країни продемонструє місії ЄС свою спроможність надійно охороняти державний кордон. Принаймні так заявив під час відвідин мобільного прикордонного загону в Бортничах під Києвом 28 травня.
Схоже на те, що українському Президентові Мінськ-3 таки підготували. Видання "Вести" довідалось про існування нового варіанту компромісу щодо досягнення миру на Донбасі. Суть його полягає в тому, аби особливий режим місцевого самоврядування поширювався на всю територію Луганської та Донецької областей (зокрема й підконтрольну Українській державі), але очолювати ці території будуть люди, узгоджені з Києвом і Москвою та іншими учасниками мінського процесу (Німеччиною і Францією). Таким чином, разом із розширенням "особливої території" на Донбасі з’являються лідери "для рукостискання", які повертають регіон в Україну з розширеними правами. Всіх учасників збройних формувань народних "республік" буде амністовано, частину з них перетворять у "народну міліцію", інших роззброять. "Ці пропозиції вже донесли до Банкової. І мені здається, там їх почули, адже інших варіантів досягти миру вже немає", – поінформувало видання дипломатичне джерело.
Хай там як, але можна припустити, що триває/завершується розробка не українського сценарію, а російського, який включає прийняття закону про статус території, підконтрольної терористам, прийняття закону про вибори за версією так званих "сепаратистів". І, звісна річ, під наглядом "добровольців" з РФ. Тобто окупована територія буде цілком підконтрольна Москві та її пахолкам, але матиме при цьому номінальний статус української, за що регулярно отримуватиме з Києва "доппайок"…
Фото: udarzp.in.ua
Реінтегровувати Донбас на російських умовах для України згубно. Конфлікт неминуче перейде в стан замороженого. Повернення Донбасу можливе лише на українських умовах. При цьому, щоправда, не зовсім зрозуміло, яким чином голова Донецької ОДА Павло Жебрівський збирається організувати амністію для людей, "у кого руки не в крові", щоб "повернути їх у правове поле України", наводячи при цьому не зовсім коректний, як для нинішньої конкретної ситуації на сході України, приклад оголошення СССР, комуністична ідеологія якого нещодавно була визнана злочинною, амністії воякам УПА у разі припинення повстанцями збройного опору… В Україну може повернутися лише український Донбас, не проросійський, який з підказки Кремля домагається права диктувати/нав’язувати Українській державі свої антиконституційні вимоги.
Залишається єдиний вихід. Невеселий. Але на те нема ради. Йдеться про тимчасове відторгнення окупованої території від усієї України. Відновлення контролю над окупованою територією ближчим часом малоймовірно. Для цього знадобляться десятиліття. Маємо сумний досвід Кіпру. Там двадцять років існувала заборона перетинати лінію розмежування. Зараз уже існують деякі економічні зв'язки, деякий обмежений рух, але жодних пенсій мешканцям окупованої Анкарою території Нікосія, звісна річ, не виплачує.
Пригадався "бородатий" анекдот про лісничого, який розігнав воюючі сторони та навів у лісі порядок. Тільки де знайти того лісничого?
Олег К. РОМАНЧУК,
публіцист, шеф-редактор журналу "Універсум"
