26 жовтня українці оберуть новий парламент. Впродовж місяця з дня першого засідання, депутати новообраної Верховної Ради мають сформувати коаліцію та запропонувати кандидатуру на посаду прем’єр-міністра.
У парламентсько-президентських республіках (до яких належить тепер і Україна), традиція передбачає, що новим прем’єром зазвичай стає лідер партії – переможниці виборчих перегонів. Або ж лідер партії, яка здобула найбільше депутатських мандатів, серед тих політичних сил, які формують коаліцію. Тому рекламний посил «Народного фронту» Арсенія Яценюка за великим рахунком цілком правильний: парламентські вибори – це, насамперед, вибори прем’єр-міністра.
Щоправда, виборчий процес формування коаліції – так звана «коаліціада» – простим та коротким навряд чи буде: надто різні цілі та завдання у тих політичних сил, які ймовірно подолають виборчий бар’єр. А також тих, хто стоїть за ними.
Найбільш очевидні наміри у президента України. Його мета – здобути максимум повноважень для себе персонально, не змінюючи Конституцію, як це довелося робити Віктора Януковичу. Для електорату з цього приводу придумали красиву легенду: «Запорука реформ – це коли президент, прем’єр та спікер належать до однієї партії», – такий рефрен постійно звучить з уст чільних агітаторів БПП.
Банкова планує монокоаліцію на базі власної партії із залученням депутатів-мажоритарників. Як менш бажаний варіант розглядається варіант залучення «молодшого партнера» по коаліції, який не претендуватиме на основні чільні посади в уряді).
Кандидатом Петра Порошенка на посаду прем’єр-міністра є чинний віце-прем’єр та член його команди Володимир Гройсман, четвертий номер у виборчому списку БПП. Успішний у минулому мер Вінниці – «вотчини» Петра Порошенка, на посту віце-прем’єра Гройсман нічим особливим не запам’ятався. Зрештою, у своїй кадрововій політиці Петро Порошенко більше зважає на особисту відданість, аніж на професійні чи моральні якості. У цьому сенсі, Гройсман буде ідеальним з його точки зору керівником уряду – слухняним і виконавчим.
Володимир Гройсман давно перебуває в орбіті Петра Порошенка
Поки що спроби Порошенка домовитися із потенційними переможцями мажоритарних виборів поки що теж складно назвати результативними. Як розповів iPress.ua чинний депутат ВР, який знову балотується у одному з мажоритарних округів, він та ряд його колег кілька разів зустрічалися з главою АП Борисом Ложкіним – на його прохання: «Нам пропонували увійти до фракції БПП у наступному парламенті. Мовляв, є шанс приєднатися до команди президента. Проте на зустрічне питання, чим Адміністрація президента може допомогти нам, відповіді ми не отримали. Бюджетне фінансування на округи? Повернення ПДВ для наших підприємств? Ложкін сказав, що все це компетенція уряду. Тоді про що з ними розмовляти?».
Не вдалися і попередні перемовини Банкової із Андрієм Садовим, щодо входження «Самопомочі» в коаліцію з БПП. «Садовий «зловив зірочку», – заявив iPress.ua високопоставлений представник АП. – з ним просто неможливо стало розмовляти». З іншого боку, в оточенні мера Львова стверджують, що категорично проти кандидатури Гройсмана на пост прем’єра.
Бачення майбутньої владної конструкції Петра Порошенка не влаштовує не лише Садового, а й решту основних політичних гравців, ні олігархів, ні партнерів України на Заході. Схильність Петра Олексійовича до концентрації влади в одних руках навіює надто вже неприємні спогади з нашого недавнього минулого і чільні акціонери нового парламенту робитимуть все, щоб не допустити монополії Порошенка на владу. Враховуючи, що навіть у списку БПП достатньо людей Пінчука та Фірташа, а ще більше їх йде у парламент по мажоритарних округах при формальній чи неформальній підтримці Банкової, протидія олігархів може суттєво ускладнити реалізацію президентського сценарію. Якщо не поламати його цілковито.
Більше того, чіткий сигнал щодо небажаності монополізації влади український президент отримав зі США. Зокрема, під час свого візиту до Києва Вікторія Нуланд, офіційний представник Держдепу, як кажуть, заявила Петрові Порошенку, що Вашингтон не зрозуміє, якщо партія президента спробує сформувати коаліцію самотужки, не залучаючи інші так звані демократичні сили. І підтвердила при цьому, що США цілком влаштовує чинний прем’єр-міністр України...
Арсеній Яценюу останнім часом буквально нав'язує свою дружбу Петрові Порошенку
Однак Арсеній Яценюк категорично не потрібен в якості прем’єра самому Петрові Порошенкові. А Ринату Ахметову, Віктору Пінчуку та Дмитрові Фірташу. Які небезпідставно підозрюють Яценюка у тісних стосунках з Ігорем Коломойським. Як і Андрія Садового, до речі.
І отут, власне, ми переходимо до альтернативного сценарію. Умовно його можна назвати «консенсус олігархів». При цьому, мова йде не лише про Ахметова, Пінчука та Фірташа, а й про ряд менших гравців на кшталт Ігоря Єремеєва чи Костянтина Жеваго та про інших представників великого бізнесу, які делегують у ВР своїх людей або йдуть туди самотужки і при цьому категорично не бажають перетворення Порошенка у нового, дещо модернізованого Януковича.
Сформувати чистий «біло-блакитний блок» із представників колишньої ПР та їх ідейних союзників не вдасться. Тому олігархічна коаліція, у випадку, якщо вона таки буде створена, буде надзвичайно строкатою. Фронтменом, тобто, прем’єром такої коаліції може стати доволі несподівана на перший погляд людина. Наприклад, Юлія Тимошенко. Так-так, лідер «Батьківщини», чиї палкі антиолігархічні виступи ніколи не заважали підтримувати рівні стосунки з олігархами. До того ж, аби узяти реванш за поразку на президентських виборах, ЮВТ буде готова піти на чималі поступки – як у кадровій політиці, так і в принципових для великого бізнесу питаннях державної політики. Хоч їй справді складно буде пояснити своїм виборцям союз із, наприклад, із «Сильною Україною» Сергія Тігіпка. Чи тим більше Опозиційним блоком. Набагато простіше буде єднання із «Громадянською позицією» Анатолія Гриценка та радикалами Олега Ляшка.
Колись Юлія Тимошенко уже намагалася створити "широку коаліцію" з ПР
В обох сценаріях – президентському та олігархічному – як ви, мабуть помітили, немає місця для «Народного фронту». Який пішов на вибори під гаслом «голосуй за прем’єра Яценюка». Хоч і для Арсенія Петровича не все втрачено: перспектива реалізації «олігархічного консенсусу» може змусити Порошенка погодитися залишити його у прем’єрському кріслі. Малоймовірно, однак можливо. Про всяк випадок, несміливі консультації щодо формування своєї коаліції з Яценюком на чолі його соратник Олександр Турчинов уже розпочав.
***
На жаль, у всіх цих післявиборчих сценаріях надто багато персональних амбіцій та інтересів. І практично відсутні дискусії про стратегічні напрямки розвитку країни, реформи та реальне оновлення країни. Все це – поки що не про українських політиків.
