У своїх "Роздумах" Марк Аврелій пише, що "немає нічого більш нестерпного, ніж люди, які вихваляються своєю смиренністю". Аврелій не принижує чесноту смирення. Насправді, він часто пише про неї як про позитивну характеристику. Для мене його слова насправді говорять про мимовільну переоцінку чиїхось можливостей.
Можливо, ще важливіше, що це свідчить про зарозумілість інституцій, які не лише переоцінюють власні сили, але й недооцінюють сили своїх конкурентів. Багато організацій потрапляють у цю пастку. Але для цілей цієї статті я обмежуся лише військовими інституціями.
Цей дефіцит смиренності не давав мені спокою цього тижня, коли я відвідав Ізраїль.
З різноманітних дискусій із нинішніми і відставними військовими, співробітниками служб національної безпеки, а також журналістами, співробітниками аналітичних центрів та ізраїльськими громадянами випливає, що масштаби і багатошаровість невдач, які призвели до теракту 7 жовтня, були досить вражаючими. І хоча тут є політичні, військові та розвідувальні аспекти, в основі цього лежить те, що ізраїльські силові структури недооцінили здатність Хамасу спланувати й здійснити таку складну атаку.
Коли я слухав численні розповіді про той день, мені спало на думку, що це була величезна поразка смиренності.
Існує багато причин, чому військові організації зазнають поразки. Історія завалена рештками невдалих організацій і концепцій ведення війни, які ми можемо дослідити в найдрібніших деталях. Від поразки римських легіонів при Тразименському озері чи в Тевтобурзькому лісі, до поразки французів у травні та червні 1940 року, існує безліч прикладів поразок, які мають спільну тему для переможених: втрата смиренності.
Відсутність смиренності виникає тоді, коли збройні сили не докладають інтелектуальних зусиль, щоб зрозуміти свого супротивника. По суті, це прояв неповаги до можливостей свого ворога. І хоча історичних прикладів провалів смирення у військових установах може бути багато, сучасна епоха також має приклади, які нам потрібно вивчати. Зокрема, за останні кілька років ми бачили три приклади відсутності смиренності, які призвели до трагічних наслідків для залучених збройних сил: росіяни 2022 року; українці (та їхні західні прихильники) 2023 року; та Ізраїль 7 жовтня 2023 року.
росія 2022. Існує ціла низка досліджень щодо нездатності росіян швидко захопити Київ у перші дні свого широкомасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року. російська розвідка надала неточну картину національної рішучості. Український уряд, замість того, щоб тікати при першому ж погляді росіян (на що сподівалася ФСБ), залишився і згуртував націю (або нація згуртувала уряд – iPress).
російська армія виявилася нездатною проводити загальновійськові операції так, щоб подолати український опір. Була надана західна допомога, яка підтримала українську концепцію оборони на півночі. І, звичайно, українці організували потужну, героїчну оборону своєї країни, яка поставила під загрозу повітряно-наземну операцію під Гостомелем, змусивши зробити ставку на сухопутний наступ на Київ, який українські сили переслідували на кожному кроці.
Зрештою, росіяни сильно недооцінили українців. Їхні припущення щодо відсутності національної єдності, боєздатності української армії та підтримки з боку Заходу виявилися хибними. Якби росіяни були більш обережними в оцінці загроз на шляху до запланованого ними захоплення України, не вважали, що зможуть захопити країну за десять днів, і продемонстрували бодай краплю смирення, лютий 2022 року міг би скластися зовсім інакше для України і росії. Ми, безумовно, були б у зовсім іншій війні, ніж зараз.
Контрнаступ 2023 року. На жаль, російські оперативні прорахунки 2022 року були не єдиною невдачею смирення в українській війні. Цьогоріч у ЗМІ, західних урядах і в самому Києві були дуже високі очікування щодо контрнаступу. Після перших невдач росії у війні та українських успіхів у Харківській і Херсонській кампаніях наприкінці 2022 року очікувалося, що приплив більшої кількості західних боєприпасів, артилерії та бронетехніки стане основою для вирішальної кампанії на півдні України 2023-го.
росіяни бачили це інакше. Після своїх принижень на Харківщині та в Херсоні вони зосередилися на будівництві широкого поясу укріплень на півдні України. Тепер відома як "Лінія Суровікіна", вона була побудована на очах українських сил тактичної розвідки, а також західних космічних систем спостереження (цивільних і військових). У поєднанні зі значно посиленим російським розвідувально-вогневим комплексом, який використовує безпілотники, баражуючі боєприпаси, і скорочений цикл "від виявлення до знищення", глибокі мінні поля і численні оборонні лінії мали б викликати більше запитань, ніж вони викликали в українських і натівських планувальників.
Незалежно від того, хто винен у підвищенні очікувань українського успіху на півдні, вони розбилися об мінні поля, лінії окопів і вогневі комплекси росіян на півдні. Зрештою, ми недооцінили росіян. Це був колективний провал смирення серед українських і західних планувальників та політиків.
Різанина 7 жовтня. Це підводить мене до розгляду масових вбивств, скоєних Хамасом на півдні Ізраїлю 7 жовтня. До остаточної нездатності Цахалу захистити своїх громадян у той жахливий день призвело широке коло проблем. На думку багатьох людей, з якими я спілкувався цього тижня, надмірне покладання на дистанційну розвідку і удари призвело до недооцінки розвідки з відкритих джерел та особистої розвідки. Існує багато історій про ігнорування молодих солдатів і сержантів, які повідомляли про підготовку Хамасу до 7 жовтня. Ізраїльтяни навіть мали копію плану Хамасу. Крім того, вищі рівні військового і політичного класів також вважали, що Хамас зараз стримує свою поведінку і більше зацікавлений в управлінні в Газі.
Все це призвело до значної недооцінки волі та здатності Хамасу планувати і здійснювати такі операції, які він провів 7 жовтня. Хамас провів ретельно сплановану операцію, яка спиралася на одночасність, атакувавши військові штаби (зокрема штаб дивізії) і датчики, щоб вивести з ладу командування й управління Цахалу. Вони ефективно використовували обман напередодні атак. А коли операція розпочалася, Хамас покладався на швидкість і ударні дії, щоб швидко ввести війська в якомога більше поселень на півдні Ізраїлю на кілька годин, поки Цахал або не розумів, що відбувається, або був не в змозі діяти рішуче.
Кожен офіцер Армії оборони Ізраїлю, з яким я розмовляв цього тижня, і кожен старший офіцер у відставці, зізнався, що відчуває глибокий сором за те, що не зміг захистити свій народ. Вони недооцінили відомого ворога, який має публічний план знищення держави Ізраїль і публічно відпрацьовує свої бойові плани. Напередодні і в день 7 жовтня було багато невдач (я напишу про це окремо), але відсутність смирення в Цахалі та в уряді, мабуть, одна з найгірших.
Спільною темою цих сучасних невдач є нездатність адекватно оцінити свого ворога як мислячу, складну й адаптивну одиницю, яка вивчає свого супротивника і планує відповідно до цього.
Як я вже підкреслював раніше в цій статті, недооцінка ворога навряд чи є новим явищем. Але ми маємо тисячолітні приклади, якими можемо керуватися в наших діях, надзвичайно розумних людей і технології нової ери, як-от штучний інтелект, які дають нам змогу краще вивчити супротивника, ніж будь-коли раніше.
Можна бути надто фаталістичним і визнати, що такі події є неминучою частиною війни. Але мені хотілося б вірити, що в сучасну епоху ми можемо принаймні мінімізувати їхнє виникнення, навіть якщо не зможемо повністю їх усунути.
І ми можемо почати з того, щоб наші інституції й окремі люди мали правильні стимули для того, щоб бути більш допитливими і більш скромними щодо наших відомих і потенційних ворогів. Це може бути важко у військових установах, де цінується рішучість, мужність і впевненість. Це може бути ще складніше там, де політичні лідери не питають про давні стратегічні припущення. Але ми повинні спробувати.
Ціна відмови від такого смирення дуже висока.
