Серед тих, хто вважає, що саме це відбувається зараз, і що Європа матиме справу з агресивнішою Росією ще протягом довгого часу, є Радек Сікорський, що був міністром закордонних справ Польщі до вересня цього року.
"Я думаю, що режим пережив психологічну трансформацію після анексії Криму, - сказав Сікорський в інтерв'ю Politico. - Це був той момент, що, нарешті, переконав усіх, хто сумнівався, і викликав в усіх захоплення. Це було схоже на Наполеона після Аустерліца. На Гітлера після падіння Парижа. Це був момент, що, нарешті, сконцентрував усе в руках Володимира Путіна".
ЧИТАЙТЕ: Тут могло бути українське чудо
Сікорський був нещодавно яскравою особистістю у Брюсселі і відігравав провідну роль у формуванні стратегії Європейського Союзу як щодо Росії, так і України. Європейські лідери, налякані його харизмою і відвертими поглядами щодо Росії, вирішили не призначати його верховним представником ЄС із закордонних справ. Нині Сікорський все одно залишається яструбом у своїй новій ролі спікера польського парламенту, і він каже, що Захід настільки захопився кризою в Україні, що не зауважив важливіших подій, що відбулися у Росії.
Радослав Сікорський. Фото: radeksikorski.pl
"Те, що відбувається зараз - це перехід до повноцінного неоімперіалізму, - каже Сікорський. - Вони [люди Путіна] вдало використали усі пострадянські і неорадянські символи-атавізми і перевели країну на новий курс, оскільки небезпечно велика частина населення вірить у них. У такий спосіб вони перезаправили свій режим".
Сікорський є відвертий, але він такий не один. Не останні держслужбовці у самій Росії також помічають зсув режиму у ще більш авторитарний бік, оскільки вплив ринкових економістів і лояльних олігархів, якими Путін колись оточував себе, істотно зменшився. Ліберали, власне кажучи, зникли з його оточення; президент Росії, як розповідають, тепер тісно працює лише з різними силовиками і міністерством оборони. Деякі європейські дипломати навіть ставлять під сумнів те, що Путін досі стоїть біля керма - через те, що він настільки покладається на силовиків, особливо військових та спецслужби. "З кожним роком правляче коло стає дедалі вужчим, - сказало одне джерело у Кремлі. - Єдині люди, яких Путін слухає - це військові та розвідники".
Страх повернувся до Москви. Параноя охопила російських держслужбовців та ділові еліти. Ті, що мають доступ до до таємної інформації, більше не носять смартфонів. Замість них вони ходять з простими старими мобільними телефонами і тепер витягують батарею - щоб телефон точно був вимкнений - коли розмовляють між собою про кремлівську політику. Це все тому, що вони припускають, що спецслужби тепер записують те, про що вони розмовляють, а у такий спосіб можна вимкнути пристрій, за допомогу якого ведеться запис. Існує реальний страх, що наступна важлива і неочікувана подія у російській політиці може викликати хвилю звільнень, арештів або навіть чистку.
ЧИТАЙТЕ: Новий уряд: монополія Порошенка чи компроміс олігархів
"Це нова правляча еліта - військова розвідка (ГРУ), що була в авангарді російських сил в Україні, та міністерство оборони, - каже Сікорський, маючи на увазі найбільший у Росії орган, що займається зовнішньою розвідкою і має власні сили спеціального призначення. - Ліквідація старих еліт ще не почалася, але це наступний логічний крок. ... Вони розв'язали патріотичну ейфорію. Вони досягли цього, експлуатуючи психологічне і соціологічне невдоволення усіх нових і старих служб розвідки і безпеки ненависним класом мільярдерів з їхніми яхтами та будинками у Лондоні. Ось чому вони настільки ідейні та лояльні".
Карл Більдт, що до жовтня, як і Сікорський, був європейським яструбом (займаючи посаду міністра закордонних справ Швеції), також вважає, що реваншистська команда Путіна використовує націоналістичний запал, піднятий війною в Україні, щоб консолідувати свою владу.
Але Більдт прогнозує, що новий, безкомпромісний російський режим може також виявитися нестабільним під своєю поверхнею.
"В моїх російських знайомих настрої змінилися крайнім песимізмом і страхом, - сказав Більдт у розмові з Politico. - Вони не мають уявлення, яким буде майбутнє. Вони побоюються того, що Путін зможе правити вічно або ж що його режим зовсім неочікувано впаде, тому що має такий слабкий фундамент. З того, що я чую, військові зараз не чують себе з радощів. Це тому, що вони отримують те, чого хочуть усі військові - престиж і величезні вливання додаткових грошей. Але олігархи налякані, а губернатори регіонів розлючені. Це тому, що вони вже не отримають з Москви свій великий жирний чек".
Карл Більдт. Фото: AFP
Путін посіяв серед еліти страх перед виходом за межі дозволеного за допомогою заяв його пропагандистів про існування "шостої колони". Режим давно вже закидував опозицію брудними підручниковими звинуваченнями у тому, що вона є "п'ятою колоною" Росії. Але винайдення в орвеллівському стилі цієї нової, "шостої колони" викликане існуванням у самому режимі людей, що виступають проти експансіонізму через свої зв'язки із Заходом. Олександр Дугін, підконтрольний Кремлю ідеолог, якого тепер популяризують в офіційних ЗМІ, як творця цього нового консерватизму, навіть назвав цих інсайдерів основними екзистенційними ворогами Росії. "Олігархи з нерухомістю у Лондоні знають, що вони є реліктами попередньої епохи", - сказав один кремлівський радник.
ЧИТАЙТЕ: Путін ще у 2008 році пропонував Польщі поділити Україну
У самому істеблішменті вже мали місце раптові звільнення співробітників розвідувальних служб та генералів, яких вважали нелояльними. Тим часом, за кремлівськими мурами спецслужби взялися за закінчення розправи над російською опозицією. Завдяки репресіям та інфільтрації, їм вдалося нейтралізувати усю значущу опозиційну активність. Усі основні лідери опозиції були змушені залишити країну, ізольовані або перебувають під домашнім арештом. Протестний рух мертвий.
"Ми вважаємо, що більшість людей, що вийшли на вулиці Москви ще у 2011 році, емігрувала, - каже один російський держслужбовець, знайомий із ситуацією. - І ми вважаємо, що решта невдовзі теж емігрує".
Серед висококваліфікованих працівників у Москві панує дедалі сильніший страх перед можливим запровадженням обов'язкових виїзних віз, обмежувальної практики, що зникла для більшості людей разом із Радянським Союзом. Це, як видається, здебільшого, є пліткою, яку поширює Кремль, щоб заохотити до еміграції тих ліберальних громадських активістів, що ще залишилися в країні. Тим не менше, ця практика стала вже реальністю для декого: понад чотирьом мільйонам держслужбовців, пов'язаним з армією та спецслужбами, зараз фактично заборонено виїжджати з країни. "Вони повільно закривають кордон", - пояснює один радник російського уряду.
Навіть в мільярдерів з'явився новий страх: вони більше не можуть бути впевненими у збереженні своїх активів, навіть якщо не виступають проти Путіна. Арешт у вересні російського мільярдера Євгена Євтушенкова, який відомий своєю незалежністю, надіслав їм чіткий сигнал.
"Це вже не криза, - каже один з банкірів кремлівських інсайдерів. - Те, що ми маємо зараз, це нова норма. Відбулася повна переоцінка того, чого Росія може зараз досягти. Наша економіка більше не буде зростати, як економіка країни, що розвивається. Ми житимемо в країні, що набагато більше буде схожою на Іран, ніж на Китай. Вони ставлять націоналізм вище за економічний розвиток".
Володимир Путін. Фото: zet-news.ru
Російські олігархи намагаються передати свої побоювання британському уряду, попереджаючи радників прем'єр-міністра Девіда Кемерона, що подальші санкції можуть змусити Путіна накинутися на слабшу частину російської еліти. Російські дипломати також спробували переконати своїх європейських колег, що у Кремлі борються між собою ліберальне і консервативне угруповання, і що вони не повинні робити нічого, що могло б посилити прихильників жорсткого курсу. Але Більдт та інші вважають, що такий конфлікт, якщо він і існував, вже скінчився.
"Я не вірю, що Путіна перетягують з одного боку на інший угруповання, що перебувають у стані війни, - каже Більдт. - Не можна забувати, що Путін належить до угруповання консерваторів. Він, власне, саме є людиною з КДБ".
Режим Путіна багато також зробив за останні місяці, щоб придушити російські медіа. Кремль поставив національне телебачення під свій контроль майже відразу після приходу Путіна до влади. Але джерела новин, що не мали масової аудиторії, були ще довго відносно вільні від цензури Кремля. Інтернет ніхто не контролював, а більшість якісних газет зазнавала лише легкої цензури. Тепер все радикально змінилося. Російське державне телебачення виконує лише функцію агітації і пропаганди. Істеричний націонал-пропагандист Дмитро Кісельов, що очолює національну інформаційну агенцію "Россия сегодня", щотижня розповідає населенню про курс уряду.
ЧИТАЙТЕ: Демократія в Росії і майбутнє Криму
Були прийняті драконівські закони, що дозволяють режиму заарештувати будь-кого за будь-що, що було написано в інтернеті. Режим інвестував також у технології, що уможливлюють йому стеження за користувачами у широких масштабах, зокрема й такі, що дозволяють йому приховувати контент на іноземних сайтах, якщо їх переглядати на російських комп'ютерах. Росія нині вимагає, щоб усі сервери, на яких зберігаються особисті дані росіян, були перенесені на її територію, і спецслужби повинні мати повний доступ до них. Чимало москвичів очікують запровадження повної цензури в інтернеті вже найближчим часом, і вони побоюються, що Facebook, Skype і Twitter невдовзі будуть заборонені. Тим часом, провідні російські газети, як-от "КоммерсантЪ", втратили свою редакційну свободу, натомість, інші, як-от "Ведомости" або "Новая газета", тепер вважають, що вони знаходяться під загрозою закриття у зв'язку з новим законом, що радикально обмежує право іноземців володіти російськими медіа.
Фото: chechenews.com
"На пропагандистський фронт прибуло серйозне підкріплення, - каже Більдт. - Не слід перебільшувати значення цієї метафори, але те, що відбувається, нагадує мені телевізійну пропаганду, що з'явилася за Слободана Мілошевіча у Сербії у 1990-х роках. Сербська телевізійна пропаганда постійно використовувала травматичні історичні спогади. ... Тепер російська телевізійна пропаганда робить те саме".
ЧИТАЙТЕ: Перемир’я в Україні є паузою, а не надією на спокійне майбутнє
Чимало експертів у Брюсселі вважають, що Путін зважився на вторгнення в Україну, тому що він боїться глобалізації; інтернет і піднесення середнього класу підривали фундамент його режиму. "Путін дійшов висновку, що реформи є занадто складними, - каже Сікорський. - Путін вирішив досягти популярності коротким шляхом. Він зрозумів, що рух у напрямку реформ означає заподіяння шкоди інтересам занадто великої кількості впливових людей, від яких залежить його влада. Він вирішив, що це занадто ризикований шлях. Але насправді його найбільший страхом зараз є стати [останнім радянським лідером] Михайлом Горбачовим. Він вважає Горбачова дурнем, тому що той купився на хитрощі Заходу, але останній потім відмовився від нього. І в цьому є частина правди".
***
Перебудова внутрішнього ладу у Росії також, що й не дивно, радикально змінила сприйняття Кремлем світу. Ніхто вже не приховує, що у Кремлі панує атмосфера нової Холодної війни. Микола Патрушев, голова Ради безпеки Росії, що наглядає за діяльністю російських силових структур, ясно дав це зрозуміти, коли сказав у жовтні, що Сполучені Штати зараз "переслідують ті самі цілі, які вони мали у 1980-х роках щодо Радянського Союзу".
Це також помічають й у Брюсселі, в якому бюрократи європейських інституцій вважають, що ЄС і далі матиме справи з Росією, але більше не братиме на себе зобов`язання реалізувати будь-які спільні проекти з Москвою. Це означає, що такі проекти, як безвізовий режим між Росією та ЄС або режим вільної торгівлі між ними, в осяжному майбутньому не зрушать з мертвої точки. Саме тому новий режим Путіна наполегливо просуває ідею тісної дружби з Китаєм, зокрема шляхом укладення масштабних угод на постачання енергоресурсів. За словами радника віце-прем'єра Росії Ігоря Шувалова, Москва має намір поступово перевести рахунки державних компаній і вагомих політичних гравців з Лондона, Цюриха і Франкфурта до Гонконгу, Шанхая та Сингапура. "Ми вважаємо, що ми можемо компенсувати те, що ми втрачаємо на Заході, тим, що нам пропонує Китай", - сказав цей радник.
Фото: gazeta.ru
Європейські лідери вважають цю думку фантастичною. За словами одного з радників Кемерона, ближнє коло британського прем'єр-міністра вважає цей розворот Росії на схід оманливою ідеєю. Вони думають, що перебудова усієї нафтової та газової інфраструктури, орієнтованої на Європу, займе у Росії десятиліття, і що китайські банки будуть неспроможні кредитувати Росію у таких обсягах, як західні. "Китайці не можуть і не дадуть їм цих грошей", - сказав цей радник.
І дійсно, російські компанії, неспроможні отримувати кредити на Заході, отримали поки що зовсім мало кредитів у китайських банках. Станом на початок вересня провідні китайські державні банки - "Банк Китаю", "Китайський будівельний банк" і "Міжнародний та комерційний банк Китаю" усі разом мали у Росії кредитні портфелі на суму лише $170 млн. Це ніщо у порівнянні зі $134 млрд, які російські банки і корпорації повинні виплатити переважно американським і європейським банкам до кінця 2015 року.
ЧИТАЙТЕ: Адам Міхнік: Росія може постукати у двері й до пані Меркель
"Те, що ми чуємо від китайців - це надзвичайно скептична оцінка Росії, - каже Більдт, - і того, що китайці можуть досягти у співпраці з нею. Росіян приймають у Пекіні з великою помпою, але за багатьма з цих рукостискань є дуже мало реальних здобутків. Китайці розповідають, що вони дійсно підписали декілька контрактів, але їхня реалізація займе дуже багато часу, і вони навіть не вірять, що велику частину з них вдасться реалізувати".
Тепер, коли шок від війни в Україні майже зник, чимало експертів у Брюсселі намагаються з'ясувати, як давно росіяни почали планувати операцію у Криму. Саме тому російські дипломати наполегливо працюють над тим, щоб переконати європейських лідерів, що війна в Україні є просто нещасливим збігом подій, починаючи зі спонтанних акцій протесту у Києві на початку цього року, що призвели до вигнання тодішнього президента Віктора Януковича, непостійного союзника Володимира Путіна.
За словами Сікорського, підготовка до війни насправді почалася ще у 2008 році. Він каже, що наміри Росії ставали дедалі прозорішими ще до саміту НАТО у Бухаресті. "Саме там [Путін] зробив свою надзвичайну заяву про те, що Україна є штучною державою, і що більша частина її земель історично належала Росії". На саміті Кремль попередив, що він відреагує воєнними діями на спроби України чи Грузії вступити до НАТО: через декілька місяців російські війська спровокували Тбілісі та вторглися у Грузію.
Російські війська в Грузії. Фото: julienassoun.wordpress.com
Українська розвідка вказує на російських агентів, шо почали прибувати до Криму, починаючи з 2012 року, і, можливо, ще навіть з 2010-го. У пресі з'являлися також повідомлення про кремлівських агентів, що відкрито обговорюють проект анексії цієї території, починаючи з літа 2013 року. Сікорський каже, що російські наміри щодо Криму вперше почали тривожити його ще у 2011 і 2012 роках, коли Путін почав відвідувати фестивалі російських націоналістичних байкерських банд на півострові. Проте, сигнал тривоги спрацював у польському МЗС лише влітку 2013 року.
"Ми дізналися, що Росія проводить розрахунки того, які українські області їй буде вигідно анексувати", - каже Сікорський, який стверджує, що Польщі стало відомо, що, за розрахунками Кремля, йому буде вигідно анексувати Запорізьку, Дніпропетровську та Одеську області. Натомість, анексія частини самого лише Донбасу, яку зараз контролюють повстанці Путіна, буде невигідною з точки зору її інтеграції у Росію.
"У той часу вони вже проводили розрахунки того, як їм захопити Крим, і використовували їх для шантажу Віктора Януковича, - каже Сікорський. - Я знаю із моїх розмов та зустрічей з Януковичем, що він хотів підписати угоду про асоціацію між ЄС та Україною. Але у листопаді 2013-го року щось трапилося, щось зламалося. На підставі наших розмов я зробив висновок, що це було щось, що сказав йому Путін у Сочі. Я думаю, що Путін мав компромат [матеріали для шантажу] на Януковича: тепер ми знаємо, що щотижня або раз на два тижні вантажівка вивозила його гроші [викрадені з українського бюджету]. І я думаю, що Путін сказав йому: "Не підписуй угоду про асоціацію; в іншому разі ми захопимо Крим". Ось чому він зламався".
Відтоді Росія намагається залучити Польщу до окупації України, неначе вона мала б стати постмодерним повторенням історичних поділів Польщі. "Він хотів, щоб ми стали учасниками цього поділу України, - каже Сікорський. - Путін хоче, щоб Польща ввела війська в Україну. Він надіслав нам саме такі сигнали. ... Ми вже протягом багатьох років знаємо, як вони думають. Ми знаємо, що вони працюють над цим протягом багатьох років. Це була одна з найперших речей, яку сказав Путін моєму прем'єр-міністру Дональду Туску, [невдовзі президенту Європейської Ради], коли він вперше приїхав до Москви. Він додав, що Україна є штучною державою і що Львів є польським містом, тож чому б нам просто не залагодити цю справу між собою. На щастя, Туск не відповів на цю пропозицію. Він знав, що його записували".
Кремль зробив ставку на гру з власними імперськими ілюзіями Польщі: Москва чудово знає, що серед польських бестселерів є псевдоісторичний роман про те, як Польща об'єдналася з нацистською Німеччиною, щоб завоювати Радянський Союз. У Москві також не забули, що сам Сікорський високо оцінив роман, і не один раз. Ось чому Кремль намагався розвідати настрої у Варшаві за допомогою листа від блазня, віце-спікера російського парламенту, Володимира Жиріновського, у якому той пропонував Польщі західноукраїнські області. У Варшаві вирішили, що цей лист був прихованою спробою кремлівської еліти з'ясувати пріоритети польської влади. "Ми дали їм дуже, дуже чітко зрозуміти, що ми не хочемо мати з цим нічого спільного", - каже Сікорський.
Ніхто не знає, де зупиниться Путін. Але у Польщі та балтійських державах є побоювання, що рано чи пізно він спробує завоювати решту того, що він називає "Новоросією": величезну територію, що простягається від Донецька до кордону з Молдовою.
"Я боюся того, - каже Сікорський, - що росіяни просто не зможуть примиритися з існуванням України, як держави. Вони не можуть визнати її існування, як окремої країни. І якщо вони хочуть зіткнутися самі з українським націоналізмом, нехай спробують. Тоді Росія дізнається, що Україна є дійсно окремою країною, і буде змушена 20 років воювати з партизанами. Росіяни могли б запросто захопити всю територію Новоросії, але решта України озброюватиме партизанів і весь світ сприйматиме її, як справжню Україну. Навіть значна частина населення на окупованих територіях підтримуватиме справжню Україну. Росіяни могли б виграти битву. Але утримання величезної території потребувало б присутності 200-300 тис. військовослужбовців протягом 10 років. І росіяни ніколи не змогли б зберегти цю територію за собою без постійної загальнонаціональної мобілізації".
Європейські лідери думають, що саме з цих причин Кремль зараз заморозить конфлікт у Східній Україні. Але вони не впевнені у цьому. Чимало експертів припускають, що Путін спробує викроїти з української території сухопутний коридор до Криму, інші - що він перекриє Україні газ цієї зими. Що б не трапилося, вже ясно, що зовнішньополітична машина ЄС показала себе безпорадною. ЄС та його держави-члени мають понад 57 тис. дипломатів у всьому світі, але вони не змогли передбачити ані війни в Україні, ані Арабської весни. Більдт із сумом нарікає: "Більша частина персоналу у представництвах ЄС не вміє навіть розмовляти місцевою мовою".
Яструби Більдт і Сікорський вважають Росію реальною загрозою для інших європейських держав, але більшість європейських лідерів з ними не погоджуються. Міністр закордонних справ однієї невеликої східної країни-члена ЄС пояснює відсутність згоди з ними так:
"У ЄС є зараз два підходи до оцінювання загроз. Є ті з нас, що бачать єдину реальну загрозу для нашої державності у Німеччині, особливо якщо євро зазнає краху, а ЄС розвалиться, а все інше - Ісламська держава Іраку та Леванту, криза в Україні та решта - є загрозами, що лише видаються реальними на телебаченні; але є також й ті, наприклад, поляки і литовці, латвійці та естонці, що справді вірять у те, що Росія становить неминучу загрозу для їхньої державності".
Тим не менше, Більдта і Сікорського сприймають дуже серйозно у Брюсселі: їх вислуховують європейські лідери в усіх справах, що стосуються Росії. Обидва прогнозують розпалювання Кремлем воєн у Європі у наступні десятиліття. "Я розмовляв з генералами НАТО, - каже Сікорський. - І вони бачать те саме, що і я: що він здатен вивести нас з рівноваги. Ну а далі ми самі зламаємося. Я вважаю, що Путін наc цілком вивчив. Він думає, що має справу з купкою розбещених слабких нікчем. І він думає, що ми не вступили б у війну задля захисту балтійських держав. І знаєте, можливо, він має рацію".
Проте, у підсумку, загроза з боку Росії може випливати як з її амбіцій, так і з її нестабільності. Путін, як видається, занадто сильно закріпився при владі, щоб його можна було усунути без кровопролиття або перевороту. Європейські дипломати тверезо зауважують, що, на їхню думку, санкції не зможуть зламати режим: вони лише можуть запобігти подальшим втручанням у справи сусідів, але і це станеться за рахунок посилення репресій у самій Росії. Реальною є небезпека, що Путін намагатиметься повторити свій успіх у Криму щоразу, коли його популярність починатиме падати - і небезпека цього може бути навіть ще більшою зараз, коли ціна на нафту падає, а разом з нею зникає і добробут Росії.
Володимир Путін. Фото: AFP
"Якщо ціна на нафту впаде нижче $80 за барель і не підійматиметься за цю позначку протягом двох років, йому загрожує катастрофа, - попереджає Сікорський. - Але те, що погано для нього, не обов'язково є добрим для нас. Він азартний гравець. І в нього є притуплене відчуття небезпеки. Він піде на цей величезний ризик, тому що справжньою небезпекою для Путіна є втрата його власного життя. Він не може просто піти. Він не може залишити Кремль. Після того, як пролилася кров, після підриву житлових будинків, після вбивств за кордоном, після Грузії, України, усіх цих матерів та усіх тіл солдатів, які брали участь у таємних війнах, і яких зараз приховують ... так просто не можна піти".
Бен Джуда - автор книжки "Крихка імперія: Як Росія закохалася у Володимира Путіна та розлюбила його".
Джерело: politico.com
Переклад: iPress.ua
