Розпустити український парламент!
Економіст Андерс Ослунд, у своєму блозі на сайті Інституту міжнародної економіки Пітерсона, де він є старшим науковим співробітником, пропонує майбутньому президентові Петру Порошенку розпустити парламент. Цей крок має допомогти досягти "політичної стабільності" в умовах російської агресії у Східній Україні.
Ослунд наводить щонайменше п’ять причин, чому Верховну Раду слід переобрати.
Першою є "відсутність чіткого розриву зі старою комуністичною елітою". На його думку, позачергові парламентські вибори здатні запевнити "повний демократичний прорив".
Другою є те, що останні парламентські вибори у 2012 році відбулися зі значними порушеннями і баланс сил, що сформувався у Верховній Раді після виборів, не відповідав справжньому волевиявленню виборців.
Третьою є те, що нинішній склад парламенту вважають глибоко корумпованим та нездатним підтримувати курс на боротьбу з корупцією.
ЧИТАЙТЕ: Воєнний стан на Донбасі: вводити чи почекати до інавгурації Порошенка?
Четвертою причиною є потреба сформувати новий склад парламенту, який би відбивав нові погляди виборців, які змінилися після останньої демократичної революції. Йдеться про те, що стара партія влади дискредитувала себе, і, водночас, з’явилися нові політичні "зірки".
П’ятою є попередній досвід України, який свідчить про потребу в оновленні складу парламенту для досягнення демократичного прориву. Старий склад парламенту у 1991-1994 роках, який не був демократичним, оскільки був обраний ще за СРСР у 1990 році, заподіяв значної шкоди країні. Аналогічним чином після Помаранчевої революції українські лідери змарнували час.
Фото: rada.gov.ua
Болісні лінії розколу в Україні
Семюел Чарап, старший науковий співробітник, директор програми досліджень Росії та Євразії у Міжнародному інституті стратегічних досліджень, у статті в The New York Times наполягає на пошуках "політичного рішення" кризи у Східній Україні, лякаючи читачів перспективою "громадянської війни" в Україні.
Тому він рекомендує західним урядам переконати українську владу працювати над пошуками несилового рішення, що зменшило б підтримку ідей сепаратизму серед населення Донецької та Луганської областей.
Незважаючи на високу підтримку, яку здобув Петро Порошенко на виборах 25 травня, і його перемогу у всіх регіонах, Чарап стверджує, що лінії розколу в України не зникли. На його думку, США варто було б засудити "кровопролиття" на Сході України, і не забувати, що тамтешнє населення переважно негативно налаштоване до уряду у Києві. Він переконаний, що АТО, яку провадить уряд у цих регіонах, зміцнила негативне сприйняття центрального уряду. Зазвичай, антитерористичні операції можуть мати наслідки протилежні до очікуваних, особливо, коли цивільне населення більше співчуває територистам, ніж військовим, які з ними воюють.
Виходячи з цього припущення, Чарап пропонує українському уряду та його західним партнерам зосередитися на трьох пріоритетах, що можуть зробити більше для стабілізації та об’єднання України, ніж нещодавні президентські вибори: 1) припиненні антитерористичної операції та щирій спробі домовитися зі сепаратистами на Сході України; 2) формування більш репрезентативного уряду; 3) конституційній реформі, що призведе до децентралізації повноважень.
ЧИТАЙТЕ: Що варто знати про президента Петра Порошенка
По-перше, Чарап пропонує Києву зупинити антитерористичну операцію і спробувати відкрито домовитися з повстанцями. Продовжити її слід, лише якщо уряд зможе переконливо продемонструвати місцевому населенню, що сепаратисти відмовляються укласти розважливу компромісну угоду.
По-друге, Чарап вважає, що в українському уряді має бути більше представників Сходу та Півдня. За його оцінкою, майже дві третини усіх посад міністрів та інших важливих портфелів отримали вихідці із західних областей, на які припадає лише 12% населення України. Водночас, непропорційну до своєї підтримки кількість посад в уряді (одну третину) має партія "Свобода".
По-третє, конституційна реформа має призвести до формування "децентралізованої політичної системи", у якій жоден громадянин не відчує, що його способу життя може загрожувати зміна влади у Києві. Чарап згадує лише про розширення повноважень регіонів та прямі вибори губернаторів.
Він також невдоволений тим, що США та ЄС готові допомогти Києву у "швидкій інституційній інтеграції із Заходом", а це, на його думку, загрожує серйозним загостренням поділів між Сходом України та Заходом, які мають протилежні погляди на відносини із ЄС чи НАТО проблему.
Як Росія та Україна можуть примиритися
Мет’ю Роджанскі, директор Інституту Кеннана у Міжнародному центрі підтримки науковців ім. Вудро Вілсона, у статті в часописі The National Interest висловлює обережний оптимізм щодо майбутнього відносин України та Росії.
Роджанскі вважає, що конфронтація України та Росії не може тривати довго з економічних міркувань. Україна страждає від рецесії, а Росія може зазнати її через санкції Заходу. На його думку, угода між Путіним та Порошенком цілком можлива, особливо з огляду на високі особисті рейтинги обох лідерів, і заяви Путіна, що він готовий мати справу з майбутнім українським президентом.
Угода, найімовірніше, включатиме обіцянку України погасити свої борги перед "Газпромом", обіцянку не націоналізовувати російські активи в Україні після анексії Криму, і обіцянку допустити бажану для Росії сторону до переговорів щодо конституційної реформи. Путіну не треба багато обіцяти: мабуть, він може лише пообіцяти не надавати подальшу матеріальну допомогу сепаратистам, не перекривати газопроводи та відмовитися від чергових провокацій у цей надзвичайно вразливий період в українській внутрішній політиці.
ЧИТАЙТЕ: Вибори в Україні: європейський вибір та перші труднощі Порошенка
У довгостроковій перспективі Росії та Україні доведеться домовлятися щодо "червоних ліній", якими є ступені розвитку відносин України з ЄС та НАТО, а таком щодо чутливого питання децентралізації повноважень, зокрема, у сфері зовнішньої торгівлі та безпеки. У цей момент між Москвою та Києвом немає достатньої довіри, тому досягти змістовних угод щодо цих проблем неможливо.
Ангела Меркель, Петро Порошенко, Володимир Путін. Фото: AFP
На відносини між Росією та Україною незмінно впливає зовнішня політика США та країн-членів ЄС. Вашингтону та Брюсселю не варто визначати успіх України як "поразку Росії". Заходу слід вести довгострокову гру з Україною, експлуатуючи залежність нинішнього уряду від західних позик для того, щоб змусити його досягти конкретного поступу у сфері інституційних реформ, на який не були спроможні попередні українські лідери. Водночас, нинішні лідери повинні мати чіткі позитивні стимули, включно зі швидким переходом до вільної торгівлі та безвізового режиму з ЄС.
Україна досі має сумніви щодо вигод угоди про асоціацію з ЄС
Єна Дреєр, головний редактор інтернет-видання Borderlex.eu, присвяченого проблемам зовнішньої торгівлі ЄС, у недавньому минулому аналітик Інституту досліджень безпеки ЄС, у статті для інтернет-видання Business New Europe пояснює, чому, на її думку, угода про асоціацію України з ЄС не є аж такою вигідною для України, і чому Петро Порошенко, як повідомляють, висловив бажання не поспішати з підписанням її економічного блоку.
Угода, безперечно, може здійснити революцію в управлінні державою, якої так потребує Україна. Але вона може також нав’язати країні занадто суворі норми права ЄС, які можуть уповільнити так необхідне економічне зростання.
Однією з найгарячіших проблем є питання технічних стандартів. Створення глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі вимагає прийняття Україною стандартів ЄС для свого внутрішнього ринку та відмову від стандартів радянської епохи, які ідентичні тим, які застосовує Росія.
Як пише Дреєр, невідомим є графік впровадження стандартів і залишається питання, чи Україну змусять блокувати імпорт з третіх країн, які не застосовують стандартів ЄС, наприклад, з Росії. Це критичне питання для майбутнього торгівлі України з Митним Союзом.
ЧИТАЙТЕ: Останній найперспективніший шанс України
Угода передбачає, що відколи Україна почне застосовувати технічні стандарти ЄС на своєму внутрішньому ринку, обидві сторони укладуть додаткову угоду про надання імпорту з України такого самого статусу, як і товарам з інших країн-членів ЄС: їх більше не перевірятимуть чи випробуватимуть.
Незважаючи на яскраві перспективи, загалом, майбутня зона вільної торгівлі між Україною та ЄС не є настільки інноваційною, як ті зони вільної торгівлі, які ЄС планує створити з віддаленими від себе країнами. Правила походження для промислових товарів, наприклад, є дуже рестриктивними. Більшість цих норм передбачають, що для того, щоб український експортний товар перетнув без мита кордон ЄС, частка доданої вартості у ціні товару, створена за межами України, не повинна бути більшою 30-40%. Ці норми сумісні з тими, які містяться в угодах з Єгиптом, Марокко чи Тунісом. Але у 2010 році ЄС уклав угоду про вільну торгівлю з Південною Кореєю, у якій частка доданої вартості, створена за межами країни, повинна не становити більше 50-55%. Але в угоді з Україною норми про 50-55% немає. Сумнівно також, що ці правила походження допоможуть інтегрувати українську промисловість у світові виробничі мережі.
Переклад: iPress.ua
