У військових операціях ми часто говоримо про "імпульс" і "перехоплення ініціативи". Цей термін використовується у військових публікаціях і особливо часто зустрічається в сфері "лідерство та операції". Сьогодні ми розглянемо, чи генерує росія імпульс в Україні.
Суть перехоплення ініціативи полягає в тому, щоб зайняти вигідну позицію по відношенню до противника і позбавити його можливості досягти своїх цілей. Військові лідери прагнуть порушити процес прийняття рішень противником, зробити його плани неактуальними і змусити ворога відповісти на дружню ініціативу.
На початку вторгнення росіяни перехопили ініціативу. Незважаючи на надзвичайну мужність захисників України, сили російської армії змогли захопити понад 20% української території і тримати країну в обороні протягом перших шести місяців війни.
Зі середини 2022 року ситуація почала змінюватися.
На сході українці змусили противника дорого заплатити за кожен здобутий метр землі. Хоча росіяни, можливо, і захопили Луганську область, вони зробили це ціною величезних людських жертв і техніки, які навряд чи виправдовували кількість здобутої території.
Виснаження російських сил в результаті цієї східної кампанії, а також введення в дію ракетних комплексів HIMARS дальньої дії призвели до того, що армія рф втратила ініціативу. Це створило передумови для українських контрнаступів на півдні та сході.
Як пишуть Кофман і Лі, продовження росіянами своєї східної кампанії, коли величезні витрати переважили незначні територіальні здобутки, частково підкріпило українські наступальні дії у вересні-листопаді.
Після українських успіхів наприкінці 2022 року стратегічна і тактична ініціатива перейшла до України. Навіть попри жорстоку російську кампанію із застосуванням ракет і безпілотників проти українських цивільних та інфраструктурних об'єктів, росія не змогла набрати обертів у своїх операціях.
Україна виявилася готовою вести додаткові наступальні операції взимку, нехай навіть меншого масштабу, ніж у попередні місяці. Однак повільне надходження західної допомоги, у тому числі нестача артилерійських боєприпасів, ймовірно, завадили цьому.
Великі зобов'язання НАТО щодо надання обладнання і боєприпасів у грудні-січні, вірогідно, були визнанням того, що було втрачено гарну можливість ще більше послабити росію наприкінці 2022 року і що вони повинні забезпечити, щоб не припуститися тієї ж помилки вже у 2023-му.
У січні росіянина суровікіна, якого вважали занадто оборонним, замінив гєрасімов. Після цього росіяни розпочали свою цьогорічну наступальну кампанію. Вони атакували в кількох місцях на сході України і включили битву за Бахмут у свій більш масштабний східний наступ.
Поки що їхня кампанія має певну оперативну єдність (вона відбувається на сході), але російські війська не виявляють особливої фантазії чи ефекту несподіванки. Вони застосовують грубу силу, але їхні здобутки були незначними, а втрати великими (особливо на сході).
Цей графік від @war_mapper демонструє, наскільки незначними були успіхи росії у 2023 році. Водночас українські Збройні сили вели важкі бої та зазнали значних втрат. Хоча вони, як видається, значно менші, ніж російські.
Навколо Вугледара відбулися численні російські атаки на українську оборону з використанням механізованих, броньованих і десантних військ. Це знищило кілька найкращих російських бойових бригад, що залишилися, але битва триває.
У Бахмуті росіяни кинули величезні ресурси "вагнера" та армії на спробу захопити місто. Як я вже писав раніше, його цінність не виправдовує таких витрат у вигляді життів, техніки та боєприпасів.
Далі на північ російські війська продовжують наступати в напрямку Куп'янськ-Сватове-Кремінна, хоча ці атаки призвели лише до незначних успіхів.
Коли армія проводить широкомасштабні операції, як це робила російська армія протягом останніх кількох місяців, вона прагне набрати обертів. Це фізичний імпульс, який вимагає руху, маневру, бою, захоплення території та знищення противника.
Імпульс має і психологічний вимір. Проводячи наступальну кампанію, росіяни хочуть сформувати уявлення українських солдатів, українського та західних урядів, а також журналістів про те, що вони здатні наступати так довго, як це буде потрібно.
Отже, росіяни, позбувшись оборонного мислення, яким був просякнутий суровікін, знову в русі. За останні два місяці вони набрали певну динаміку. Але ще не перехопили ініціативу ані в стратегічному плані, ані на місцях на сході.
Україна, схоже, тримає порох сухим. Вона не лише переоснащується і переозброюється завдяки допомозі Заходу, але й формує нові підрозділи та накопичує боєприпаси для майбутніх наступальних операцій.
Час і місце проведення цих наступальних дій матимуть вирішальне значення для України. Їй потрібно буде оцінити, де можливий тактичний успіх, а також де вона може досягти глибокого проникнення на оперативному рівні, щоб зруйнувати російську оборонну схему в цілому регіоні.
Отже, нам потрібно набратися терпіння, щоб оцінити, хто володіє ініціативою на сході. Тільки тоді, коли українці розпочнуть свій наступ, і результати його будуть очевидними, можна буде зробити таке судження.
Бахмут може мати певний вплив, але якщо Україна дійсно поступиться позиціями на сході в результаті тактичної перегрупування, це не буде те саме, що "Україна програє війну". росія захоче, щоб Захід повірів у це, але навряд чи Бахмут є стратегічним центром цієї війни.
Підсумовуючи, можна зазначити, що росія, ймовірно, розпочала свій наступ у невигідний для неї час, і це грає на руку Україні. Хоча багато чого ще належить побачити в найближчі місяці, наступ гєрасімова може фактично підштовхнути його армію до поразки.
