"росія владіміра путіна вже давно стала країною загадкових смертей", – починає свою колонку в The Atlantic Енн Епплбом. Вона пригадує, як у 1998 році, невдовзі після того, як путін був призначений головою служби безпеки, Галіна Старовойтова – парламентарка, яка вірила у встановлення демократії в росії, була застрелена на сходовому майданчику свого будинку в Санкт-Петербурзі. 2006 року Анна Політковська, журналістка, яка занадто багато дізналася про чеченські війни, які путін використав для приходу до влади, зустріла таку ж долю на сходовій клітці свого будинку в москві. У 2015 році Боріс Нємцов, відвертий критик президентства путіна, був убитий кілером за кілька кроків від Кремля. Інші критики ледве вижили. 2020-го Алєксєй Навальний, організатор політичного руху, важко захворів під час польоту з Томська до москви після отруєння.
путін потребує театралізованого публічного насильства. Але незабаром йому знадобиться ще більше – Енн Епплбом
Усі ці жертви, як наголошує Енн Епплбом, були формальними опонентами путіна, людьми, які перебували в опозиції до побудованої ним клептократії. Відколи путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну, інший клас жертв – представники російської бізнес-еліти, які, можливо, були недостатньо лояльними або недостатньо захопленими війною, – також почали гинути за дивних обставин. За півтора року, що минули з лютого 2022-го, два керівники газової промисловості були знайдені мертвими з передсмертними записками. Троє російських керівників були вбиті разом зі своїми дружинами та дітьми. Тіло власника курорту в Сочі було знайдено біля підніжжя скелі. Труп іншого керівника знайшли плаваючим у басейні в Санкт-Петербурзі. Інші випали з вікон або зі сходів у москві, Індії, на Лазурному узбережжі Франції та у Вашингтоні в США.
Проте, навіть у дуже довгому списку людей, які були розстріляні, повішені, отруєні або потрапили у смертельні аварії через те, що якимось чином стали на шляху путіна, зазначає Енн Епплбом, Євгєній Прігожин виділяється. Його приватний літак загадково впав з неба після вибуху. російська влада повідомила, що Прігожин був у списку пасажирів, хоча західні спецслужби не змогли одразу підтвердити, що він піднявся на борт літака. У будь-якому випадку, хтось збив літак, і цей хтось міг діяти тільки за наказом путіна. Але Прігожин не був опонентом путіна, наголошує авторка, він допомагав створювати путіна. Він не був критиком путінської клептократії – він створив групу найманців "Вагнера", яка підтримувала африканських і близькосхідних диктаторів та експлуатувала алмазні копальні від імені москви. Він також керував Агентством інтернет-досліджень – організацією, яка використовувала хакерські атаки, витоки інформації та соціальні мережі, щоб допомогти обрати Дональда Трампа.
Прігожин також не був противником нинішньої війни. Його люди брали участь у довгій, запеклій битві під Бахмутом, здобувши єдину значну перемогу росії в Україні цьогоріч. Тисячі російських солдатів, можливо, десятки тисяч, загинули у цій боротьбі завдяки військовій тактиці, яка настільки марнотратно витрачала людські життя, що самі росіяни називають її "м'ясорубкою". Прігожин почав сумніватися в тому, як ведеться війна, і, можливо, в справжніх мотивах деяких із тих, хто керує нею. В результаті він наважився кинути виклик російському армійському керівництву, а отже, і російському президенту, здійснивши химерний і майже безперешкодний марш до військового штабу міста Ростова-на-Дону, а потім практично всю дорогу до москви, рівно 60 днів тому.
Енн Епплбом зазначає, що це не просто ще одна загадкова смерть, а новий вид загадкової смерті. "З цією авіакатастрофою насильство на периферії російської імперії перекочувало в саме її серце. Правління путіна завжди трималося на п'янкому поєднанні опортунізму, хабарництва та фасаду російського націоналізму, підкріпленого витонченою загрозою насильства. Після заколоту Прігожина путіну потрібно щось більш видовищне: театралізоване, публічне насильство; насильство на кшталт того, яке збиває літак невдовзі після зльоту посеред сонячного дня; насильство, покликане налякати будь-кого, хто потай бажав перемоги Прігожину", – пише лавреатка Пулітцерівської премії.
Незабаром, вважає публіцистка, йому може знадобитися набагато більше. Серед російської еліти немає взаємної довіри, немає справжньої спільної ідеології, яка б виходила за рамки власних інтересів, і це не дивно: безпеку Прігожина і його найманців мав гарантувати олександр лукашенко, диктатор білорусі. Ця обіцянка, як і більшість обіцянок путіна, виявилася порожнім звуком. Всі, хто все ще входить до найближчого оточення, вже наймають охоронців і, якщо можуть, відправляють свої сім'ї за кордон. Ті, хто може собі це дозволити, вже мають приватні армії. У всіх, хто пов'язаний із Прігожиним, з'явилися нові причини побоюватися за свою безпеку. Один генерал, близький до очільника ПВК "Вагнер", сьогодні був звільнений від командування. Його не бачили на публіці вже багато тижнів. Заступник Прігожина, Дмітрій Уткін, загинув у літаку разом із ним.
Але багато інших у москві знали Прігожина, працювали з ним і отримували вигоду від його бізнесу, військового і кримінального. Чи будуть вони пасивно чекати, поки насильство поглине їх? Чи вони втечуть – раніше цього тижня з'явилися повідомлення, що війська "Вагнера" вже залишають свої новозбудовані табори у білорусі – чи спробують завдати удару першими? "Сіра зона" – Telegram-канал, пов'язаний із ПВК "Вагнер", вже чітко висловив цю загрозу: "Вбивство Прігожина матиме катастрофічні наслідки, – йдеться в одному з повідомлень. – Люди, які віддали наказ, зовсім не розуміють настроїв в армії і морального духу. Нехай це буде уроком для всіх. Завжди треба йти до кінця". Під "кінцем" автор має на увазі москву. Прігожин не пішов на москву. Можливо, зазначає Енн Епплбом, тепер це зробить хтось інший.
Прігожин, схоже, мертвий. А влада путіна сильніша, ніж будь-коли – Макс Бут
"Найкращу епітафію засновнику Wagner Group Євгену Прігожину виголосив озброєний дробовиком кілер Омар Літтл у серіалі "Дроти": "Коли йдеш на короля, краще не промахнутися", – пише у Washington Post колумніст Макс Бут. На його думку, ще багато чого не відомо, але ця перлина мудрості була підтверджена очевидною смертю Прігожина в середу після того, як приватний літак, на якому він перебував, розбився на північ від москви.
Як наголошує Макс Бут, Прігожин прийшов за "царем" у кремлі два місяці тому. Він стверджував, що його найманці йдуть на москву лише для того, щоб скинути міністра оборони росії Сєргєя Шойгу і начальника Генштабу Збройних сил генерала Валєрія Гєрасімова, яких він звинувачував у поганому управлінні війною в Україні і наданні недостатньої підтримки бойовикам "Вагнера". Але збройний заколот в росії, на думку автора, був явним викликом для самого путіна, який виглядав напрочуд вразливим, коли не зміг придушити заколот "вагнерівців" силою. Враження слабкості путіна посилилося, коли Прігожин після тимчасового переїзду до білорусі знову повернувся в росії. Нещодавно він з'явився у відеоролику "Вагнера" з якогось місця в Африці, де вихвалявся, що продовжує робити "росію ще більшою на всіх континентах".
Читайте по темі: Кремлівські "трубадури" хочуть розширити своє "СВО" на весь світ. У тому числі на Японію та Південну Корею – Джулія Девіс
Але цієї середи приватний літак, на якому Прігожин летів із москви до Санкт-Петербурга розбився і всі, хто перебував на борту, загинули. Telegram-канали, пов'язані з "Вагнером", заявили, що він був збитий російськими засобами ППО, а свідки повідомили, що чули два вибухи незадовго до того, як літак впав з неба. Ймовірно, не випадково Прігожин загинув того ж дня, коли кремль оголосив, що генерал Сєргєй Суровікін, який був близький до Прігожина, був знятий з посади командувача ВПС росії.
Як заявив минулого місяця директор ЦРУ Вільям Бернс, путін є "останнім апостолом відплати". На думку Макса Бута, в очевидній смерті Прігожина не було жодної двозначності, яка зазвичай супроводжує усунення тих, хто вступає в конфлікт з путіним. Коментатори саркастично називають це "синдромом раптової російської смерті", коли російські високопосадовці та бізнесмени загадково випадають з вікон, вчиняють "самогубство" або просто помирають без жодних причин – тенденція, яка лише посилилася після повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Але коли йдеться про Прігожина, наголошує автор, не повинно бути жодних сумнівів щодо того, що сталося: його майже напевно стратили так ніби він був розстріляний на Красній площі. Саме так утримують владу, коли керують бандитською державою.
Макс Бут підкреслює, що жодна порядна людина і сльози не проллє за Прігожиним: це був дрібний злочинець, який став злочинцем військовим, чиї найманці винні у звірствах не тільки в Україні, а й на Близькому Сході та в Африці.
Проте, за словами колумніста WP, "смерть шеф-кухаря путіна – це погана новина, оскільки вона віщує, що російський диктатор зберіг свою владу в руках: путін виглядає сильним, як ніколи, незважаючи на його невдале вторгнення в Україну".
Здається, політично всередині росії не має значення, що ця країна втратила в Україні 120 000 військовослужбовців і щонайменше 170 000 були поранені, при цьому абсолютно не досягнувши початкової мети путіна – знищити українську незалежність. Але навіть якщо російський народ не відчуває особливого ентузіазму щодо вторгнення в Україну – кремль змушений покладатися на найманців і ув'язнених, щоб вести свої битви. Навіть найближче оточення путіна не кидає йому жодного виклику.
На думку Макса Бута, це означає, що путін може продовжувати вести цю згубну агресивну війну доти, доки вистачатиме його боєприпасів, а він, без сумніву, буде продовжувати, сподіваючись, що колишній президент Дональд Трамп або якийсь інший республіканський критик України переможе в Білому домі і відріже Київ від світу.
"Найнадійнішим способом покласти край цьому конфлікту, залишається військовий успіх України – і український контрнаступ, незважаючи на передчасні заяви декого на Заході про те, що він вже провалився, продовжує просуватися на півдні України. Захід повинен припинити видавати бажане за дійсне, вважаючи, що путін покине свій пост або планує зробити пропозицію про встановлення миру в найближчому майбутньому. Єдиний шлях до миру лежить на полі бою – і Заходу варто було б подвоїти свою підтримку українським збройним силам, щоб підвищити їхні шанси на успіх", – завершує свій матеріал у WP Макс Бут.
