Медицина безсила
Нагадаємо, що спалах лихоманки Ебола було зафіксовано в лютому цього року в Західній Африці.
Хвороба почала стрімко поширюватися, охопивши територію Гвінеї, Ліберії, Нігерії, Кот-д’Івуара та Сьєрра-Леоне.
Незважаючи на всі зусилля медиків, локалізувати вогнища захворювання так і не вдалося.
З лютого Ебола забрала в Африці понад тисячу життів.
Найбільша проблема полягає в тому, що від цього вірусу, смертність від якого становить 80-90 відсотків, не існує вакцини.
Хоча перші випадки захворювання були зафіксовані ще майже півстоліття тому, жодна з великих фармацевтичних компаній не вкладала грошей у розробку вакцини, адже ринок її збуту обмежувався лише країнами Африки, які ніколи не вирізнялися високим рівнем доходів.
Загадка печери Кітум
У 1967 році лаборант однієї з німецьких фармацевтичних фірм з німецького міста Марбург, що спеціалізувалася на виробництві вакцин від поліомієліту, сконав у страшних муках після того, як закінчив обробляти чергову партію "сировини" з Уганди.
"Сировиною" були тіла зелених макак, з черепів яких чоловік видаляв мозок, необхідний для дослідів.
За кілька місяців за схожих симптомів (стрімке підвищення температури та рясна кровотеча з носа і місць, куди робилися ін’єкції) померли співробітники лабораторій у Франкфурті та Бєлграді.
І там, і там працювали з макаками того самого виду, що і у Марбурзі.
Тоді цим все й обмежилося.
Значно страшніше було в 1976-му…
Невідомий досі вірус влаштував локальну епідемію в Судані та забрав майже 300 життів у місті Ямубуку в Заїрі.
Відтоді зловісна напасть й почала називатися Ебола – за назвою річки, що протікала поруч з нещасним містечком.
Було – й загуло: таємничий вірус зник майже на 10 років.
У 1987-му молодий чоловік з Данії Петер Кардінал спустився в печеру Кітум на кордоні Кенії та Уганди.
Він шукав невідомі науці гірські мінерали, а знайшов невідому науці смерть…
Через тиждень після прогулянки в печеру хлопець конав у найближчому шпиталі, все його тіло було вкрите чорно-синіми гематомами, а місця на тілі, куди робили уколи, безперервно кровоточили.
Француз Шарль Моне, який поліз в ту саму печеру Кітум незабаром після датчанина, помер з точнісінько тими самим симптомами.
На думку деяких учених, у районі, де розташована печера Кітум – у горах центрально-африканського вулканічного хребта – була колиска людства: п’ять мільйонів років тому тут мешкали спільні предки шимпанзе і Homo sapiens.
З того часу в цих місцях знаходиться поле вічної битви між людиною і мікробами.
Існує версія, що десь в тутешніх джунглях зародилося й інше прокляття сучасного людства – СНІД.
Бульйон з вірусів
Ебола – геморрагічна лихоманка, для якої характерні: раптове підвищення температури, виражена загальна слабкість, м’язові та головні болі, а також біль в горлі.
Інкубаційний період рекордно короткий: від 2 до 21 дня.
Супроводжується блювотою, діареєю, висипом, порушенням функцій нирок і печінки, часто – внутрішніми та зовнішніми кровотечами.
Учені пояснюють, що, потрапляючи в організм, вірус Ебола знищує імунні Т-клітини, після чого в організмі починається запальний процес, причому, відповідно до закладеного у вірусі ланцюжка біологічної інформації, заражені молекули розмножують з неймовірною швидкістю, вражаючи перш за все печінку, нирки і кров.
За образним висловом учених, людські органи перетворюються на бульйон з вірусів.
У природі вірус циркулює в популяціях гризунів (за іншими даними, природними господарями вірусу можуть бути кажани), від яких заражаються макаки, шимпанзе і горили.
У людський організм збудник хвороби проникає при прямому контакті з кров’ю або органами інфікованої тварини (або людини) через слизову дихальних шляхів і мікротравми шкіри.
У Кот-д’Івуарі, Республіці Конго і Габоні документально підтверджені випадки інфікування людей вірусом Ебола в результаті контакту з інфікованими шимпанзе і горилами, як живими, так і мертвими.
Справа в тому, що мавп’яче м’ясо вважається в цьому регіоні традиційним джерелом білка – братів наших менших залюбки споживають на обід і вечерю (іноді – й на сніданок): аж за вухами ляскає.
Ще одне джерело поширення вірусу: традиційні для Африки похоронні обряди, за яких родичі мають прямий контакт з тілом померлого, проводжаючи того в кращий світ.
Для громадян розвинутих країн (лікарів та співробітників гуманітарних організацій, які працюють в країнах Центральної Африки) становить небезпеку, скажімо прямо, жалюгідний стан тутешніх медичних закладів: суцільна антисанітарія та брак одноразових шприців.
Або бажання скуштувати екзотичні страви типу копчених мавп’ячих реберець.
Європа в небезпеці?
Повертаючись на батьківщину носії вірусу здатні стати джерелом зараження інших людей.
Про появу хворих на Ебола вже заявили Іспанія, Британія та Німеччина (в останньому випадку йшлося про підозру на захворювання).
Зафіксовано двоє хворих у США, які перебували в Ліберії з гуманітарною місією.
На італійське узбережжя в пошуках кращої долі щодня висаджуються сотні біженців з африканських країн, серед яких можуть виявитися інфіковані Еболою.
"Ми повинні із жалем визнати, що поширення вірусу Ебола не вдається взяти під контроль", – розповів "Німецькій хвилі" Максміліан Гертлер, член дослідницької групи Інституту імені Роберта Коха з боротьби з інфекціями і учасник місії "Лікарі без кордонів" у Західній Африці.
Генеральний директор Всесвітньої організації охорони здоров’я Маргарет Чен також налаштована песимістично: на її думку, «наслідки поширення лихоманки можуть стати катастрофічними».
P. S. З’явилася інформація, нібито все-таки існує якийсь препарат, здатний врятувати від лихоманки.
Тепер головне питання: скільки він коштуватиме?
Адже всі попередні епідемії – чи-то пташиного грипу, чи коров’ячого сказу – ставали для фармацевтичних гігантів золотими (в буквальному розумінні) жнивами, приносячи десятки мільярдів доларів прибутків.
Щось мені підказує, що Ебола стане черговим успішним "бізнес-проектом".
