Через 11 місяців після того, як росія віроломно напала на Україну, війна застопорилася. З часу визволення південного міста Херсон пройшло два місяці, лінія фронту майже не змінилася. Бойові дії здебільшого обмежуються кривавим протистоянням на короткій ділянці фронту навколо Бахмута, міста на сході країни, яке росіяни намагаються взяти кривавими зусиллями з серпня. 10 січня вони заявили, що захопили сусіднє місто Соледар. росії не вдається вдало наступати, тому вона вдалася до нищення української цивільної інфраструктури. Україна, однак, стала вправніше перехоплювати ракети і безпілотники, та компенсує збитки швидкими ремонтами і резервними генераторами.
Але заморожування конфлікту цілком влаштовує загарбника, бо Україна слабка і вразлива, її пошматована економіка залежить від зовнішньої допомоги, в той час як рф зловтішається, що захопила важливу берегову лінію, яка відкриває морський шлях до світу. Заморожений конфлікт дає росії час окопатися, зміцнити свої позиції і підготуватися до нового наступу або постійної окупації захоплених територій. Тому Україні потрібно продовжувати тиснути і планувати третій широкомасштабний контрнаступ.
Тому добре, що Сполучені Штати, Франція та Німеччина нарешті надсилають більш потужну зброю – бойові машини Bradley, аналогічні французькі AMX та німецькі Marder. Але цього недостатньо. Це бронетранспортери з гарматами, та це не справжні танки, які мають міцнішу броню та потужніші гармати. Якщо Україна хоче і далі виганяти росію зі своєї землі, їй знадобиться більше: важкі танки і ракети більшої дальності.
Як повідомляється, Велика Британія близька до відправки близько десяти бойових танків Challenger. Інші союзники України повинні наслідувати цей приклад. Польща вже готова до цього. Американські танки Abrams і німецькі Leopard набагато кращі за машини радянської розробки, які Україна вже отримала від своїх східноєвропейських союзників. Вони дадуть їй можливість перерізати сухопутний міст, що з'єднує окупований Крим з російською федерацією, і відкинути росію на ті рубежі, які вона зайняла до лютого минулого року. Боєприпаси більшої дальності для українських ракетних комплексів HIMARS, що постачаються Заходом, відтискатимуть окупантів, бо вони вже перемістили свої логістичні центри, центри командування та управління за межі досяжності України.
Ця передача озброєнь супроводжується дискусіями, як і всі подібні рішення від початку війни. Деякі представники Заходу побоюються, що Україна може втягнути НАТО в прямий конфлікт, розпочати напад на саму росію – помститися російським військам за ті українські території, які кремль називає російськими. Ще одне занепокоєння таке: якщо росію відігнати занадто далеко чи занадто швидко, путін може вдатися до крайнощів і, в найгіршому випадку, навіть спровокувати ядерну війну.
Це не примарні побоювання. Однак, як спонсор і гарант озброєння України, Захід може наполягати, щоб зброю не використовували для нападу на рф. Більше того, путін погрожує вогнем і полум’ям від самого початку війни. Ще у перший же день він заявив: "Усім, хто помислить про втручання ззовні – якщо ви це зробите, то матимете більші за всю історію наслідки". Незважаючи на ці погрози, тривале втручання Заходу не мало жодних військових наслідків. Так само, як і заявки Швеції та Фінляндії на вступ до НАТО, які нібито були ще однією червоною лінією росії.
Захід – це поетапність та поступовість, скажете ви. Однак, часу обмаль. До весни залишилися тижні (хоча мороз у Харкові лютішає до -10°C). Якщо Україна не вийде з глухого кута найближчим часом, вона ризикує опинитися в ситуації 2014 року, коли росія та її маріонетки захопили частини Східної України, а після того, як інтенсивні бойові дії вщухли, лінія зіткнення між двома сторонами застигла, перетворившись у щось таке на кшталт кордону. Тоді путін звісно не досягне своєї початкової мети захопити контроль над Україною, але зможе перешкодити їй розвиватися як демократичній, незалежній країні – і це буде вважатися своєрідною перемогою.
Якщо путін упевниться, що ядерні погрози принесли йому цю перемогу, це стане жахливим прецедентом. З одного боку, це означатиме, що в наступній авантюрі він знову залякуватиме ядерними жахалками. З іншого боку, це спонукає кожного потенційного агресора розглядати ядерну зброю як шлях до перемоги, коли звичайні озброєння виявляться недостатніми. Поступка ядерним погрозам путіна сьогодні створює більш небезпечні протистояння завтра.
Висновок, що надання Marder набагато безпечніше, ніж відправка Leopard – хибний. Війна – це небезпека, але Україна має завершити розпочату справу. Їй слід надати необхідні для цього ресурси та засоби.
Джерело: The Economist
