Незважаючи на масовану матеріальну та військову підтримку, яку Захід надав Україні, імпульс до умиротворення кремля зберігається, оскільки багато західних лідерів бояться наслідків поразки росії більше, ніж перспективи переможеної України. Але умиротворення – це рецепт саме тієї ескалації, якої, за словами лідерів, вони хочуть уникнути.
1 серпня 1991 року, трохи більше ніж за три тижні до проголошення Україною незалежності від Радянського Союзу, президент США Джордж Буш-старший прибув до Києва, щоб відмовити українців від цього. У своїй сумнозвісній промові "Котлета по-київськи" (Chicken Kiev) в українському парламенті Буш прочитав приголомшеним депутатам лекцію про те, що незалежність – це рецепт "суїцидального націоналізму", "етнічної ненависті" та "місцевого деспотизму".
Ця промова була колосальною помилкою. Український народ просили ігнорувати століття гноблення з боку тих, хто приймає рішення в москві – і це у той час, коли Голодомор, організований Радянським Союзом, "голод-терор", що вбив мільйони українців у 1932-33 роках, залишався в живій пам'яті багатьох. У грудні того року Україна дала свою відповідь Бушу: на референдум про незалежність прийшли 84,2% виборців, які мали право голосу, і 92,3% з них сказали "так". Але небажання Заходу поважати прагнення України до суверенітету стало поганим знаком, виявивши підхід серед американських і європейських лідерів, які проклали шлях до повномасштабного вторгнення росії в лютому.
Шлях до війни розпочався у 1994 році, коли Україна на вимогу Заходу передала росії третій у світі ядерний арсенал. В обмін на це росія, Велика Британія і США пообіцяли забезпечити територіальну цілісність і суверенітет України. Але як ця гарантія мала бути реалізована? На відміну від Польщі та інших колишніх комуністичних країн, Україні не дали шансу вступити до Європейського Союзу в 1990-х роках, а 2008-го Франція і Німеччина заблокували її прийом до НАТО.
Потім, коли росія анексувала Крим і окупувала частину Донбасу в 2014 році, президент США Барак Обама направив Україні ковдри та інше нелетальне військове обладнання. У відповідь Німеччина запустила газопровід "Північний потік-2" в обхід України, незважаючи на те, що український газопровід мав достатньо вільних потужностей.
Це все було черговою порцією промови "котлети по-київськи": росію не можна провокувати, відносини з кремлем треба берегти, а російська держава має залишатися стабільною. Західні лідери раз за разом вважали за доцільне потурати інтересам росії, фактично заперечуючи суб'єктність України як суверенної держави.
Таке мислення зберігається і донині, незважаючи на масові поховання і катівні, залишені російськими військами в Бучі, Ірпені та незліченній кількості інших міст і сіл по всій країні. Десятки тисяч українців були вбиті й мільйони переміщені з лютого, але західні спостерігачі, від Ноама Чомського до Генрі Кіссінджера, звинувачують Захід у рішенні російського президента владіміра путіна про вторгнення, або закликають західних лідерів дати йому дипломатичне вирішення, змусивши Україну відмовитися від територій.
Схоже, що політики також вважають самооборону України більшою проблемою, ніж геноцидну агресію росії. На спільній пресконференції, що відбулася під час нещодавнього візиту президента України Володимира Зеленського до США, ключове питання стояло останнім. Чи не повинні Сполучені Штати "надати Україні всі можливості, які їй потрібні, і звільнити всі території якнайшвидше?" запитала українська журналістка Ольга Кошеленко. Ні, відповів президент Джо Байден, оскільки надання наступальної зброї може призвести до ескалації конфлікту, а європейські союзники Америки "не хочуть воювати з росією". Україна може мати одну батарею ППО "Патріот" для протидії російським атакам на цивільне населення та цивільну інфраструктуру, але не ракети дальнього радіусу дії, танки "Абрамс" та винищувачі F-16, які їй потрібні, щоб зупинити атаки в місці їхнього початку.
Такий підхід є і морально неправильним, і стратегічно контрпродуктивним. Він призведе саме до тієї ескалації, якої Байден та європейські лідери заявляють, що хочуть уникнути, оскільки він не вирішує ключової проблеми безпеки. Україна не є першою жертвою агресивного, озброєного ядерною зброєю авторитарного режиму росії – як можуть засвідчити сирійці, грузини і молдавани – і не буде останньою, якщо рф не буде змушена відмовитися від імперіалізму, як це зробили Німеччина і Японія після своєї поразки у Другій світовій війні. Тоді, як і зараз, територіальні поступки призвели до більшої, а не меншої війни в Європі та світі.
Таким чином, головна мета є абсолютно зрозумілою: росія повинна програти цю війну і демілітаризуватися. І все ж, незважаючи на велику матеріальну та військову підтримку, яку Захід надав Україні, фатальна логіка умиротворення зберігається, оскільки багато західних лідерів бояться наслідків поразки росії більше, ніж перспективи поразки України.
Але занепокоєння з приводу можливої фрагментації рф є таким же недоречним, як і страх перед розпадом Радянського Союзу в 1991 році. Також ніхто не повинен серйозно сприймати твердження Чомського і багатьох інших про те, що росія має законний страх перед подальшим розширенням НАТО. Насправді, путін, можливо, вторгся тому, що через шість місяців після принизливого виведення американських військ з Афганістану і через два роки після того, як президент Франції Еммануель Макрон назвав НАТО "мертвим", він вирішив, що Альянс занадто слабкий, щоб підтримати Україну.
Подібно, якби метою війни було зупинити розширення НАТО, російські військові не розстрілювали б цивільних осіб і не грабували б будинки та магазини. І кремль, безумовно, робив би більше, ніж просто знизував би плечима у відповідь на неминучу перспективу вступу Швеції та Фінляндії (з якими росія має 1340-кілометровий кордон) до Північноатлантичного альянсу.
Ця війна – про виживання України та українського народу. За словами ізраїльської лідерки Голди Меїр, яка народилася в Києві: "Вони кажуть, що ми повинні бути мертвими. А ми кажемо, що хочемо бути живими. Між життям і смертю я не знаю компромісу". Так само будь-який "компроміс", який винагороджує російську агресію, призведе до нових людських жертв. Український народ продовжуватиме боротися, бо знає, що буде в іншому випадку. Зрештою, це вже сталося в Бучі, Маріуполі, Харкові, Херсоні та незліченній кількості інших міст.
Голос України має бути почутий. Надання їй військових та економічних ресурсів, необхідних для перемоги, є найкращою інвестицією в глобальну безпеку, яку може зробити світ. Після перемоги України жадібні до влади диктатори в усьому світі двічі подумають, перш ніж наслідувати приклад росії – результат, який, наприклад, тайванці, безсумнівно, вітатимуть.
У 1941 році, коли Великобританія боролася з нацистами наодинці, Вінстон Черчилль попросив США "дати нам інструменти, і ми закінчимо роботу". З таким же проханням звертається і український генерал Валерій Залужний: "Я знаю, що можу перемогти цього ворога. Але мені потрібні ресурси". Він повинен їх отримати. Дозвольте українцям завершити справу.
Джерело: Project Syndicate
