Вихідними ще один дурень нібито намагався застрелити Трампа. Очевидний замах на вбивство був би не вартий уваги, якби не той прикрий факт, що він вважав себе прихильником України.
Це має реальні шанси перетворити Україну на цілком партійне питання, що матиме катастрофічні наслідки для майбутнього американської підтримки. Коли 2022 року розпочався тотальний наступ путіна на Україну, американські ЗМІ ставилися до цього як до грандіозного шоу. Адміністрація Байдена вже втовкмачила в медіакола Вашингтона тезу про те, що російське вторгнення є трагедією і злочином, але США не можуть бути матеріально залучені до цього через ризик ескалації ситуації.
Американці повинні були сидіти, приклеєні до екранів своїх телевізорів, і писати в інтернеті про те, який путін злий, але насправді не вимагати нічого більшого, ніж та допомога, яку Байден і компанія зволіли надати. Незважаючи на те, що дехто з нас достатньо дорослий, щоб пам'ятати 1991 рік, коли США очолили альянс країн проти четвертої за величиною армії світу, яка володіла потужним арсеналом зброї масового знищення, тому що вона анексувала сусіда. Замість того, щоб виконати свої зобов'язання за Будапештським меморандумом, який ліквідував ядерне стримування України, адміністрація Байдена вирішила застосувати санкції, розповідаючи всьому світу про приреченість Києва.
У лютому 2022 року американців готували до того, що країна розіграє в Україні Афганістан 2.0, підтримуючи очікуваний партизанський опір, який знекровить сили путіна на довгі роки. Типи, які пишуть високочолі аналітичні статті для The Atlantic і Foreign Affairs, були готові оголосити захоплення путіним Києва стратегічною поразкою; вони були помітно шоковані тим, що плани путіна так сильно провалилися.
Після катастрофічної війни з тероризмом вони вирішили, що майбутнє має визначатися другою Холодною війною, в якій альянс волелюбних демократій (включно із Саудівською Аравією) протистоїть осі автократів на чолі з Пекіном і москвою. Це була б гарна, передбачувана, вічно керована війна, що велася б переважно у позаблоковому світі, Африці, Південно-Східній Азії та Південній Америці.
Те, що Україна насправді дасть відсіч московським військам, було в їхніх прогнозах так само, як розпад Радянського Союзу і перетворення Усами бен Ладена з таємного американського агента в Афганістані на терориста, який втягнув країну в безперспективну війну з тероризмом. І чимало з них вбачали серйозну загрозу в тому, що у США та Європі зростає підтримка боротьби за незалежність України.
Їхні кошмари наповнені загартованими в боях добровольцями, які повертаються з фронту додому, розлючені тим, як сильно зрадили український народ і солдатів, і володіють навичками, достатніми для того, щоб щось із цим зробити. Україна перемагає у цій війні, незважаючи на кайдани, накинуті на неї Вашингтоном, щодня пропонуючи докази того, що затишний світ, в який американців вчать вірити в коледжах, є абсолютним міфом.
Ось чому незабаром після того, як Україна довела, що не збирається просто так здатися і померти, основний компонент медійного наративу про війну змінився. Якщо протягом першого місяця або близько того американців заохочували ототожнювати себе з долею цих бідних українців і жертвувати на їхню справу, то незабаром у New York Times почали з'являтися статті, в яких американці, які насправді поїхали воювати в Україну, зображувалися як психічно неповноцінні люди. Щасливчиків зображували самотніми ветеранами війни з тероризмом, які шукають собі місце після того, як не змогли реінтегруватися в цивільне життя.
Той самий трюк використовується з ветеранами загалом, будь-хто, хто в американській культурі асоціюється з насильством, зображується в ЗМІ як дещо зіпсований, відмінний від звичайних людей. Якщо це соціально прийнятний вид спорту або робота в поліції, то насильство є прийнятним, за умови, що спортсмен грає свою роль і не переступає межу, або забуває, що поліцейські завжди вважаються ще більш героїчними – саме тому їм платять набагато менше.
Занадто багато американців, які поїхали в Україну 2022 року, були не більше ніж туристами. Ті, кому було не байдуже, знайшли, де могли б служити, і спокійно робили свою справу. Багато з них загинули. Про них мало що чути, поки вони живі, і це не випадково.
Україні, на жаль, довелося відбиватися від орди людей, які реагували на зображення конфлікту в ЗМІ як грандіозної битви між добром і злом, багато з яких мали добрі наміри, але не мали навичок і досвіду, необхідних для того, щоб бути чимось більшим, ніж просто виснаженням київських ресурсів. Один із них, схоже, був останнім, хто думав, що саме він стане тим, хто прибере Трампа. На відміну від попереднього, цей, на щастя, не зачепив нікого з перехожих і, вочевидь, навіть не встиг вистрілити.
Відверто кажучи, будь-хто, хто використовує зброю під час замаху на когось, хто перебуває під захистом Секретної служби, має бути майже божевільним або дурнем іншого ґатунку. Напевно, мені не варто цього писати, і в нинішніх умовах я цілком можу розраховувати на те, що потраплю на радари Секретної служби, але немає сенсу ігнорувати сувору правду: наступне успішне велике вбивство буде здійснене за допомогою безпілотника.
Той, хто бачив кілька відеозаписів застосування дронів в Україні, знає правду: ніхто не готовий до атак з БПЛА. Українські інновації занадто нові; бюрократичні інституції не готові впоратися з новими викликами.
На щастя, не так багато потенційних вбивць, хоча хлопець, який підстрелив Трампа, нібито використовував дрон для розвідки. Безпілотники випромінюють сигнали, які дають певне попередження, але якщо Секретна служба не готова реагувати на кожного любителя дронів, який працює в своєму гаражі в широкому радіусі від кожної події...
Я дуже сумніваюся, що Секретна служба здатна створювати перешкоди широкого спектру над кожним виступом або навіть над гольф-раундами Трампа. Дрони в Україні зараз літають зі швидкістю понад 300 км/год, тобто понад 80 метрів на секунду. Це лише десята частина швидкості кулі, але навіть якщо дрон не несе вибухового заряду і не вивергає терміт, пряме фізичне зіткнення може бути смертельним.
Цілеспрямованому вбивці, ймовірно, навіть не потрібні такі засоби, які Іран може використати для помсти за вбивство Сулеймані, як політ безпілотників, запущених з палуби контейнеровоза біля берегів Флориди. Окрім проведення всіх заходів у закритих приміщеннях або посадки публічних осіб у броньовані капсули, я, чесно кажучи, не знаю, як зупинити це в короткостроковій перспективі.
Дозвольте мені бути абсолютно відвертим: я не пропоную нікому вбивати Трампа чи будь-якого іншого американського політика. Той, хто настільки тупий, щоб думати, що вбивство Трампа допоможе Україні, ймовірно, є агентом ФСБ. Обраний Трампом віцепрезидент – відвертий американський фашист, який не поважає Конституцію і з радістю розв'язав би війну проти своїх співвітчизників.
Хоча більшість військовослужбовців розуміють, що їхня присяга Конституції стоїть вище за партійну політику чи ідеологію, деякі служать, маючи намір використовувати свій статус ветерана для підриву конституційних прав інших людей. Я зустрічав таких під час своєї короткої служби – білих расистів, які шукали новобранців, і християнських фашистів, які прагнули встановити теократію іранського зразка. Коли мене на деякий час підняли по тривозі для реагування на будь-які катастрофи або терористичні напади в країні, я був присутній на юридичному брифінгу, де група солдатів нетерпляче розпитувала юриста про те, під яким приводом вони можуть стріляти в людей, які, на їхню думку, займаються мародерством.
Я абсолютно впевнений, що Джей-Ді Венс – один із тих, кому начхати на свою присягу Конституції. Венс – відвертий ворог України, тому що він, як і мій зять, який торік забрав свою сім'ю до Ростова-на-Дону, хоче бути путіним. Ті з них, кому вистачило розуму залишитися у США замість того, щоб приєднатися до імперії путіна, просто хочуть принести росію решті з нас.
Зацікавленість передбачуваного вбивці в Україні, ймовірно, буде використана для подальшого підриву підтримки США серед прихильників Трампа. Якщо він хотів помститися за те, що Україна, очевидно, не сприйняла його всерйоз, коли він приїжджав туди, щоб запропонувати свої послуги з імпорту бойовиків з Афганістану, то кращого способу не знайти.
Якщо пощастить, ця подія зникне у наступному медіациклі, але протистояння Трампа і Венса щодо України, схоже, зміцниться. Трампа, ймовірно, ще можна переконати не залишати Україну, оскільки це змусить його виглядати дуже слабким, але якщо він делегує Венсу керувати відносинами, як того хоче Венс, це буде поганою новиною.
Для прихильників України, які сподівалися отримати достовірну інформацію про майбутнє американської допомоги після виборів, нещодавні дебати між Гарріс і Трампом виявилися провальними. Обидва повторили свої стандартні партійні тези: Трамп вдавав, що може закінчити війну ще до вступу на посаду, а Гарріс просто намагалася приписати собі заслуги за те, що насправді зробили захисники України.
Я більше не спостерігаю за цими безглуздими ритуалами, обмежуючись читанням основних моментів; вони занадто передбачувані, якщо тільки хтось буквально не втрачає сюжет, а-ля Джо Байден. Політичні журналісти навмисно зображують кампанії як кінські перегони або видовище професійної боротьби, тому що це служить їхнім професійним інтересам. Експерти просторікують про те, хто виграв чи програв, виходячи з того, наскільки добре виглядав їхній чемпіон, але продемонстрований вплив на переконливих виборців є незначним.
Опитування мають тенденцію дещо змінюватись після великих театральних подій, головним чином тому, що американці, які відчувають, що їхній кандидат програв, схильні висловлювати нерішучість або просто не відповідати на поставлені запитання. Це одна з причин, чому Трамп регулярно програє в опитуваннях на рівні штатів, особливо в тих місцях, де переважаючою нормою є життя у стилі "Midwest Nice". Люди зазвичай не брешуть про свої вподобання, але деякі відчувають тиск і кажуть, що не впевнені на 100%, за кого голосуватимуть, щоб уникнути асоціацій з Трампом.
Привабливість Трампа полягає в тому, що він поводиться як борець за приз, готовий порушити будь-які правила заради перемоги, що, на його думку, також означає, що його прихильники теж виграють. Для людей, які відчувають, що світ обертається проти них, це потужний заклик.
З іншого боку, Гарріс втягнута у машину Демократичної партії, спрямовану виключно на те, щоб представити все республіканське як культурно токсичне. Вона просто одержима тим, щоб на кожному кроці нападати на Трампа, критикувати його та перевіряти факти, наче вчитель, який виправляє норовливого учня. Для більшості американців, які не мають вищої освіти і турбуються про забезпечення гідної роботи, яка не зникне під час наступної рецесії, цей вчинок неймовірно відштовхує.
2024 рік виграє або програє той кандидат, який зможе залучити більшу частку виборців своєї партії 2020 року в семи штатах, які визначатимуть Колегію виборщиків. Частина виборців Байдена, яка становить близько 10%, навряд чи прийде на вибори; вони не є традиційними демократами і не реагують на партійні заклики, тому підхід Гарріс на сьогодні є помилковим.
2020 рік, найімовірніше, відзначився найвищою явкою виборців, яка сягнула 2/3 виборців, що мають право голосу. Ситуація була унікальною: країна перебувала в точці кипіння після невдалої боротьби з пандемією та загальнонаціональних протестів проти жорстокості поліції. Для всіх, хто стежив за політикою США з 2000-х років, було очевидним, що збільшення явки має піти на користь демократам. Натомість Байден і Трамп залучили нових виборців у приблизно рівній кількості, що призвело до більш близьких виборів, ніж у 2016 році.
Відтоді, як Трамп майже виграв вибори 2020 року, Демократична партія перебуває у стані перманентної кризи. Її лідери та члени не визнають цього, але стратегічні припущення, якими партія керувалася з часів Клінтона, є помилковими. Демократична партія почала діяти так, як колись діяли республіканці, в яких домінували євангелісти, покладаючись на морально вмотивованих виборців і донорів. Водночас саме республіканці почали залучати виборців, які раніше не були зацікавлені.
Ось чому нав'язливе ліберальне бажання розлютити Трампа є такою помилкою. Все, чого досягають демократи, – це нападки на населення, якому не потрібна додаткова мотивація, щоб проголосувати за Трампа просто зі злості.
Навіть якщо американські інститути встоять і Гарріс обійме посаду, через нездатність Демократичної партії суттєво розширити свою коаліцію за останні вісім років Конгрес буде паралізовано. Україна все одно не зможе розраховувати на більшу допомогу в майбутньому, ніж та, яку вона отримає до того, як Байден піде з посади.
Тож постійна відмова Байдена переглянути болісно повільний підхід до України, який до того ж боїться ескалації, є жорстокою зрадою того, на що українці мають право розраховувати. Те, що Гарріс під час дебатів стверджувала, що танки Abrams є ключовою причиною, що Україна продовжує боротьбу, є ідеальним підсумком, наскільки глибокою є американська підтримка України на найвищому рівні.
Якщо ви запитаєте середньостатистичного українського солдата, то він скаже, що БМП Bradley рятують життя більше, ніж танки Abrams. Але вони виробляються в Огайо, який знаходиться в "іржавому поясі", і позитивні асоціації можуть незначно підвищити явку, так само, як згадка про польських американців у Пенсильванії. Гадаю, палестинські американці, засмучені тим, що їхніх родичів вбивають у Газі бомбами, які субсидуються американськими платниками податків, не мають значення.
І в будь-якому випадку, США надіслали лише 31 стару модель із сотень, що стояли на складах. Майже половина з них була знищена. Вгадайте чому? П'ятдесятирічні зразки, що перебували на озброєнні НАТО чи СРСР, не були створені для захисту від безпілотників. Ще одне покоління солдатів дізнається, наскільки їхні командири насправді цінують їхні життя.
Проте, якими б застарілими не були старі Abrams, вони все одно б'ють буквально все радянське. Вкрай важливо, щоб прихильники України доклали всіх зусиль, щоб присоромити адміністрацію Байдена-Гарріс і змусити її вжити необхідних заходів для власного блага, поки ще є час. Замість 31 танка Abrams Україні потрібно 300. Та вдвічі більше БМП Bradley.
