Прийшов час польсько-українського взаємного пробачення
Голова Конференції єпископату Польщі, перемиський архієпископ Римо-Католицької Церкви Юзеф Міхалік в інтерв’ю інформагенції KAI, опублікованому у Rzeczypospolitej розповідає, як, на його думку, слід йти до польсько-українського примирення, і чим має у цьому допомогти декларація польських та українських єпископів:
"Не треба боятися правди. Треба сміливо до неї йти та її прийняти. Радикальною дорогою відкриття правди є визнання важких, навіть найболісніших фактів. У Декларації ми від них не втікаємо. Ми готові прийняти правду, навіть найважчу. Проте, не можна на цьому зупинятися. Треба йти далі.
Забути остаточно про правду не вдасться, але треба намагатися лікувати рани. А це дуже важко. Для цього слід пам’ятати про вразливі місця обох сторін. Слід поглянути на біль тих людей, що втратили близьких на Волині, а потім були вигнані і донині живуть з цією травмою. Тим більше, що протягом десятиліть цей злочин замовчували, а жертви були забуті. Тому ми закликаємо до вшанування їх пам’яті у місцях страждань.
Юзеф Міхалік. Фото: se.pl
Натомість, в українців є відчуття, що перед війною поляки погано до них ставилися, що поляки вказували на свою вищість. В них є відчуття, що у ставленні до них були перейдені певні межі. Памятаймо також, що після різні на Волині конфлікт перенісся на територію Галичини та Холмщини, де ставалися акти помсти з польського боку, що також було далеким від позиції милосердя. В них є також відчуття кривди, завданої під час операції "Вісла", хоча не можна її порівнювати з попередніми злочинами.
Як у Польщі слово "українець" викликає інколи асоціації з Волинською різнею чи "лунами у Бескидах", так в Україні слово "поляк" теж має негативне навантаження. "Поляк" - це хтось, хто утискав їхню свободу. Нині потрібен новий погляд навзаєм один на одного, вільний від цих тягарів".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Геноцид як геополітичний важіль впливу
Юзеф Міхалік усвідомлює, що Декларація польських та українських єпископів, найімовірніше, не сподобається ані польським, ані українським націоналістам:
"До зранених Волинською різнею поляків, а також українців слід підійти з якомога більшою обережністю. Треба зрозуміти, що українці не до кінця впоралися зі своїм минулим, і це настане не відразу. Ми повинні їх поважати, і нам не можна роз’ятрювати ці рани. Підписуючи Декларацію ми не хочемо зранити ані поляків, ані українців, хоча я знаю, що ми не сподобаємося крайнім середовищам ані перших, ані других. Але я переконаний, що треба спиратися на вищі відчуття, подавати серйозні аргументи, і не можна відступати від можливості збудувати мир, можливості примирення та пробачення. Не можна відступати від перспективи моральної компенсації заподіяних кривд та молитви за невинних жертв.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Українці не ходили на польську етнічну землю вбивати поляків. А поляки йшли"
Декларація є також спільним документом, що розповідає про великі страждання та жертви поляків на Сході. Ці події я знаю з найдраматичніших розповідей свідків, які вижили. Але не можна плекати ці спогади з думкою про помсту. Не можна підтримувати пам’ять у злому дусі чи передавати ці рани новим поколінням. Треба вміти чітко сказати: ті події є великою пересторою, але прийшов час на пробачення! Тому ми не хочемо йти іншим шляхом".
Навіщо Кличку політика
Фото: facebook.com/tsvibak
Німецька Frankfurter Allgemeine Zeitung взяла інтерв’ю в українського політика Віталія Кличка (відеозапис доступний тут) та опублікувала статтю-коментар до нього співрозмовника Кличка – Конрада Шуллера, німецького журналіста, що спеціалізується на східноєвропейській проблематиці.
Шуллер зазначає на самому початку, що Віталій Кличко, за даними соціологічних опитувань, став найнебезпечнішим суперником президента України Віктора Януковича на майбутніх президентських виборах 2015 року.
Властиве лише йому поєднання безжалісного бою, який він часто закінчує нокаутом, з добрими манерами зробило його улюбленцем публіки. Він міг би перемогти на президентських виборах, якби в Україні вони були вільними та чесними. Натомість, в Україні все інакше: чесні вибори проводили тут недовго, а ті, хто кидав виклик "донецькому клану" неодноразово переконувалися на власній шкірі, що їх може чекати, якщо вони стануть на шляху хрещеного батька.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кличко може кинути виклик Януковичу та у 2015 році відібрати його крісло
Далі німецький журналіст намагається знайти відповідь на запитання, чому Віталій Кличко вирішив стати політиком в Україні, тобто обрав, мабуть, "найбруднішу" професію у Європі. Адже він досяг усього, в нього незаплямована репутація, а його рекламні угоди принесли йому мільйони.
Шуллер доходить висновку, що причиною є дитинство Віталія Кличка у Радянському Союзі, у якому він був ідейним піонером завдяки своєму батьку-військовому, який щиро вірив у комунізм й у те, що Радянський Союз був найкращою країною на Землі. Цій вірі був властивий культ лідерів-титанів – Маркса, Леніна, Брежнєва, сильних та проникливих, що безцеремонно йдуть до вершини влади, та мають за завдання привести людей у рай.
Сам Кличко колись писав, що у дитинстві сприймав Леніна, у мавзолеї якого у Москві він був, та Юрія Гагаріна – першу людину у космосі – як "богів". Але з цією "міфологією" йому довелося зіткнутися особисто безпорадним. Те, що перемагає найсильніший, що лише один може бути на вершині, він зрозумів ще малим під час боїв на шкільному подвір’ї. Як боксер Віталій Кличко майже ідеально втілює радянський міф обраних людей, що підіймаються завдяки силі, дисципліні та твердості на саму верхівку.
І на Януковича, і на Кличка колись вплинув радянський міф сильного лідера. Фото: svit24.net
Шуллер помічає певні паралелі між Кличком та Януковичем. Обидва є дітьми "Радянського Союзу", обидва рано дізналися, що без фізичної сили неможливо обійтися. Обидва жили ракетними мріями радянської епохи. Кличко хотів стати космонавтом, а Янукович був помічником народного депутата ВР СРСР, колишнього космонавта Георгія Берегового, у молодості людини такого самого калібру, що й Гагарін. Хоча й на обох вплинув міф сильного лідера, між ними є помітні відмінності: Кличко вірив, що цей лідер покликаний служити країні.
Янукович виростав сиротою на вулиці та сидів у колонії у молодості. Наявність зв’язків у кримінальних мережах, що пізніше зробила його своєю довіреною особою, контрастує з повною лояльністю до радянської системи сім’ї Кличків.
Я впевнений, що ми побачимо в 2015-му Україну, в якій люди будуть боротися за свою свободу. Я сам буду грати роль, яка підходить, щоб служити моїй країні якнайкраще, - Кличко в інтерв'ю Tages Woche 27 березня 2013 року
Тоді Віталій Кличко охоче засвоїв цей переказ про обов’язок та маскулінність, але це не означає, що він нині є комуністом. Колись він розповів, як Чорнобильська аварія, коли йому було 15 років, підірвала його віру – партійні функціонери не попередили про небезпеку радіації. У своєму політичному герої, якого він створив за останні роки, повертається образ сильного чоловіка. Його партія збудована цілком під нього, без його обличчя, слави, його грошей, вона – ніщо. Його виборча кампанія – це шоу однієї людини.
Без примирення немає й мови про добрий діалог
Греко-католицькі і римо-католицькі єпископи після підписання спільної декларації. Фото: Stanislaw Kowalczuk East News
Журналіст Rzeczypospolitej Томаш Кшижак у своєму коментарі висловлює сумніви щодо ефекту підписання у Варшаві спільної декларації архієпископами Римо-католицької та Греко-католицької церков. Він звертає увагу на те, що декларація є документом не просто церковним, а також і політичним.
Кшижак наголошує на тому, що підписавши цей документ, архієпископи взяли на себе велику відповідальність, і, як він пише, архієпископ Святослав Шевчук з УГКЦ, мабуть, це усвідомлює. Після підписання він казав, що треба зробити все, щоб зміст декларації дійшов до серця кожного поляка та кожного українця. Але польським єпископам, на думку Кшижака, зробити це буде доволі важко:
"Польським єпископам дістався важкий горішок... Дійсно, вказівка про прочитання декларації у всіх польських церквах вже була зроблена, але ми усі добре знаємо, що це не найкращий спосіб. По-перше, багато священиків лист просто зігнорують. По-друге, вірні на слова про те, що має бути прочитано лист, найчастіше реагують виходом зі храму. Згадаймо, що у серпні минулого року з нагоди візиту до Польщі православного московського митрополіта Кирила І так само була підписана декларація про взаємне зближення, яка так само мала дійти до кожного вірного. І що? Насмілюся заявити, що вона не дійшла. Чому? Тому що Церква має вже багато років велику проблему з комунікацією, з якою не знає, що робити".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як поляки знайшли собі новий геноцид - в Україні
Декларація, на думку Кшижака, має ще й політичне значення:
"Наприкінці декларації єпископи ясно говорять про те, що співпраця Польщі з Україною є необхідною для того, щоб на Сході Європи панував мир і не порушували права людини. Згадуючи про об’єднану Європу та роль, яку мають відіграти у ній обидві держави, єпископи дають сигнал, що бачать нашого східного сусіда у ЄС. Це жест, оскільки не ієрархи Церкви вирішують, кого впустити до ЄС. Жест та сигнал важливі. Перш за все для українців, які власне у Польщі бачать свого найбільшого союзника. І я думаю, що саме у цьому полягає велич цієї декларації. З одного боку – історія та пробачення. З іншого – добра співпраці, що спирається на справжній діалог. Його не буде без ліквідації поділів".
Волинь. Розповімо про це світові
Фото: miastoiludzie.pl
Журналіст Павел Вроньскі у своєму коментарі у Gazecie Wyborczej висловлює задоволення змістом підписаної польськими та українськими архієпископами декларації.
"Під час панихиди у минулий четвер ми почули зворушливі слова архієпископа Києво-Галицького Святослава та архієпископа Юзефа Міхаліка про цей злочин, - пише Вроньскі. - Її джерелом була ідея – божевільний український націоналізм, що, своєю чергою, викликало польську помсту. Єпископи нагадали, що будівництво національної держави через етнічні чистки суперечить звичаям християнства".
На думку Вроньського, переконання у необхідності польсько-українського примирення похитнулося нещодавно "не лише через небажання українців визнавати свою вину". Партія "Закон і справедливість" (PiS) несподівано відмовилася від курсу президента Лєха Качиньського – терплячого діалогу та примирення з Україною. Під час дискусії над текстом резолюції Сейму "ЗіС" вирішив взяти у союзників радикальні організації кресов’яків. Тому він пропагує тезу про геноцид на Волині, знаючи, що це сприяє ескалації упереджень, а не діалогу з українцями.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Польща підтримає Україну в ЄС, але хоче засудження УПА і злочину на Волині
Польща, як пише Вроньскі, повинна погодитися з тим, що "Україна не захоче примирення на умовах, які ми нині хотіли б їй продиктувати". Крім того, більше українців вважають героєм не Степана Бандеру, а Червону Армію, що воювала з УПА. Польща зобов’язана дбати про вшанування пам’яті жорстоко вбитих на Волині, але це неможливо без згоди українців – "могили не мають екстериторіального статусу".
Найважливішим уроком Волинського злочину, операцій польських військових у Східній Галичині та операції "Вісла" у 1943-1947 рр. Вроньскі вважає те, що він може може мати "універсальну цінність" як загальний досвід людства.
"Донедавна ми вважали, що лише держава, зокрема тоталітарна, може скоювати масові злочини, - рефлексує Вроньскі. – Польсько-український досвід показує, що "сусіди", охоплені націоналістичним божевіллям, можуть вбити понад 100 тис. людей". А тому поляки та українці нехай одностайно скажуть: "велике масове вбивство, як те, що було на Волині, може статися нині або завтра. У Європі, Африці та Азії. Можливо, таке попередження світові щодо темного боку людства примирить поляків та українців".
Підготував Сергій Брикса
