Чи може бути національна трагедія предметом геополітичної гри? Етика підказує, що в жодному випадку, а практика - що цілком може бути.
Це стосується в тому числі теми винищення поляків на Волині й Галичині в роки Другої світової війни. Злочини можна (більш-менш успішно) розігрувати в політиці: свої трагедії використовують ізраїльтяни, палестинці, німці і навіть американці, роблячи це без особливих докорів сумління.
1.
На 11 липня припадає 70 річниця масованої атаки Української повстанської армії на сто польських сіл на території Волині, а в польському Сеймі вже лежить кілька проектів заяв на пам'ять про жертв цієї трагедії. Завдяки багаторічним науковим дослідженням всі головні політичні сили та публіцисти в Польщі сходяться в загальній оцінці цих подій. Велика заслуга в цьому належить як дослідниці Єві Семашко, яка емоційно підходить до цієї теми, а раніше - її батькові, так і чудовому історику Гжегожу Мотиці, який займався цією проблемою тверезо і раціонально.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Українці не ходили на польську етнічну землю вбивати поляків. А поляки йшли"
Факти засвідчують, що УПА і сили, які її підтримували, у межах етнічної чистки за наказом методично винищили десятки тисяч наших співвітчизників в Галичині та Волині тільки тому, що ті були поляками.
Якщо в інтерпретації подій особливих розбіжностей немає, виникають питання, як вирішити цю справу в політичній площині і як назвати подію: геноцидом, злочином з ознаками геноциду, або просто вбивством, а також - хто повинен взяти на себе відповідальність за злочин і вибачитись за нього. Але це вже не сфера оцінки фактів, а сфера зовнішньої політики, точніше, геополітики.
2.
Категорична позиція, яка звучить, наприклад, у заявах деяких регіональних органів влади, зводиться до того, що в Західній Україні проводився геноцид, винні у ньому мають бути покарані, а Польщі слід вимагати вибачень і навіть відшкодування збитку. Інший полюс - це твердження, що в Галичині та на Волині спалахнула громадянська війна, а під час неї - взаємна різанина, жертвами якої стали в основному поляки. Такий підхід був популярний у польському громадському дискурсі 90-х, а зараз зустрічається все рідше. Обидві ці концепції незручні з точки зору міжнародної політики. Перша перекриває нам можливості впливу на Україну і провокує взаємну ворожість з цією країною, а друга забирає у нас політичні аргументи, які ми могли б використовувати у найбільш сприятливий для цього момент.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Польща підтримає Україну в ЄС, але хоче засудження УПА і злочину на Волині
Щоб повернути цю тему на свою користь, слід поставити кілька основоположних питань. Перше: чи відповідний зараз момент, щоб говорити про злочини? Друге: якщо так, чи варто нам очікувати якихось конкретних кроків від українського керівництва? Третє: якщо так, чи повинні це бути офіційні вибачення на державному рівні? Четверте: чи слід використовувати розбіжності в підході різних політичних сил в Україні до УПА для того, щоб підігріти внутрішнє протистояння в цій країні?
3.
Сучасна геополітична обстановка диктує такі відповіді.
1. Замовчувати тему злочину неможливо: про нього вже багато говорили, до того ж обійтися без спогадів про Волинську різню не дозволить кругла річниця цих подій.
2. Підключення до цієї теми українського керівництва видається неминучим, але воно має проходити на дружній основі, без провокування конфлікту.
3. Очікувати від Києва вибачень було б контрпродуктивно і шкідливо: сучасна Україна не є продовжувачкою ОУН-УПА, а робить ставку на протилежну ідеології цих сил традицію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Москва відкрила браму до пекла на Волині
Нам слід лише попросити українську владу допомогти гідно вшанувати пам'ять жертв. Заклик покарати винних у злочині не має сенсу, оскільки вони або мертві (їх знищили радянські органи безпеки), або, якщо комусь вдалося вижити, перебувають в еміграції, а не в Україні.
4. Використовувати тему злочинів 40-х років для зіштовхування між собою українських політичних сил категорично не варто. Традиції УПА якщо не шанують, то, щонайменше, приймають прозахідні сили, тобто ті, які нам теоретично небайдужі, а борються з бандерівським міфом посткомуністи з Донбасу і з півдня країни.
4.
Ми зможемо активно використовувати волинську тему тільки тоді, коли Україна стане стабільною, благополучною країною, що увійшла в західну сферу впливу. Зараз подібні дії не мали б сенсу. Заклики вибачитися, покарати винних, вимоги якихось компенсацій можуть лише погіршити наші відносини з Києвом у той момент, коли вирішується доля угоди про асоціацію України з ЄС. Років через двадцять це, можливо, стане доречним, але зараз це не тільки безглуздо, але й шкідливо з політичної точки зору.
Оригінал: Rzeczpospolita
Переклад: iPress.ua
