Коли наприкінці червня стався заколот "Вагнера", він шокував більшість стратегів і спостерігачів у Китаї. Він додав їм цілий новий шар невизначеності до їхнього розуміння внутрішньої політики росії, російсько-української війни і загального середовища зовнішньої безпеки КНР. Оскільки президент рф владімір путін, схоже, залишив заколот позаду, політика Пекіна щодо москви навряд чи кардинально зміниться. Однак не слід ігнорувати вплив заколоту на оцінку Китаєм своєї майбутньої зовнішньої стратегії.
Заколот став рідкісним, але наочним прикладом вразливості і нестабільності російської системи. Це ставить перед Пекіном ще більше запитань щодо майбутнього його союзу з москвою, оскільки слабка і розділена росія не буде такою ж корисною у протистоянні з Вашингтоном. А якщо рф зануриться в хаос, це суттєво змінить зовнішнє безпекове середовище Китаю, змусивши Пекін принаймні частково переключити увагу на свій північний кордон. Заколот також ілюструє крихкість авторитарної системи в умовах стресу, що потенційно змусить китайських лідерів більш обережно ставитися до будь-якого військового авантюризму на периферії їхньої держави. Хоча заколот, здається, закінчився, а його політичні наслідки зведені до мінімуму, китайські стратеги продовжують задаватися питанням, чи не підвищив він ризик застосування росією ядерної зброї в Україні. Пекін навряд чи відмовиться від росії, навіть якщо це [ядерний удар] станеться, але він залишається стурбованим дипломатичними наслідками.
Погляд з Пекіна. В Китаї вважають, що військові невдачі рф можуть призвести до краху режиму путіна
Від початку російського вторгнення можливість подальшої нестабільності вимальовувалася у свідомості китайських експертів з питань росії. Після того, як вона не змогла здобути швидку і рішучу перемогу, ці експерти в приватних розмовах і в діалогах другого треку попереджали, що, як і в минулому, військові невдачі можуть призвести до краху режиму. Фен Юйцзюнь, наприклад, описав цю закономірність у своїй нещодавній статті: Кримська війна 1856 року призвела до смерті царя Ніколая І та реформи емансипації 1861 року; поразка росії у російсько-японській війні спричинила революцію 1905 року; поразка у Першій світовій війні стала ключовим чинником початку революції 1917 року, кінця династії Романових та розпаду російської імперії; а поразка у війні в Афганістані 1979 року розглядається Китаєм як ключовий фактор, що призвів до розпаду Радянського Союзу.
Наприкінці 2022 року точилися розмови про те, що політичні вороги путіна можуть здійснити державний переворот. Але такі припущення були відкинуті на тій підставі, що опоненти диктатора ув'язнені, а загроза з боку російських військових відсутня. Більше того, Пекін розглядав "Вагнер" як особисту приватну армію путіна і основну опору російської військової операції в Україні. У Китаї ватажка "вагнерівців" Євгєнія Прігожина прозвали "кухарем путіна" і вважали його протеже, людиною, яка не могла зрадити путіну.
На цьому тлі заколот Прігожина став великою несподіванкою для урядових і неурядових спостерігачів у Китаї. Китайські аналітики розглядали заколот ПВК як внутрішній розкол у путінському істеблішменті, особливо розбіжності між Міністерством оборони і військами "Вагнера" щодо стратегії та вартості війни.
Протягом кількох днів після заколоту основна увага китайських політологів і аналітиків була зосереджена на обговоренні цілей Прігожина і його майбутнього. Ху Сіцзінь поділяє думку багатьох своїх колег, які дійшли висновку, що Прігожин не ставив собі за мету повалення путіна. Замість цього він націлився на істеблішмент Міністерства оборони, який "експлуатував" військову операцію президента рф, а також силу і досягнення "Вагнера" для власної вигоди. Це перегукується з російською ідеєю про добрих царів і поганих бояр, у якій зусилля путіна були підірвані функціонерами, що стоять нижче по бюрократичній драбині і переслідують вузько егоїстичні цілі.
Прорахована реакція Пекіна. Китай не бачить у росії жодних прозахідних перспектив
Протягом усього заколоту Китай дотримувався свого традиційного підходу до держав, що переживають внутрішні заворушення або військові перевороти – розглядаючи це як "внутрішні справи країни" і висловлюючи підтримку "миру і стабільності". Зі самого початку було зрозуміло, що Пекін не збирається втручатися або займати чітку позицію. Китай зазвичай чекає, поки вляжеться пил, перш ніж стати на чийсь бік, а не поспішає і обирає неправильну сторону. Китайська сторона неодноразово робила це з Пакистаном, М'янмою та африканськими державами, такими як, наприклад, Судан. У приватних розмовах китайські експерти побачили в рішенні Пекіна прийняти заступника міністра закордонних справ росії Андрєя Руденка чітку ознаку його пропутінської позиції і переконання, що заколот не матиме успіху.
Видатні китайські експерти з питань росії, як-от Фен Юйцзюнь, зовсім не переконані, що генеральний секретар КНР Сі Цзіньпін відмовиться від путіна через заколот або що Китай відмовиться від своєї стратегічної орієнтації на росію в осяжному майбутньому. Як сказав мені один експерт: "Навіть якщо в росії буде інший лідер, політичний консерватизм і ультранаціоналізм визначають, що новий лідер не буде ані прозахідним, ані прийнятим Заходом". Це означає, що Китай і росія, як і раніше, матимуть фундаментальні і схожі позиції щодо своїх відносин із Заходом, особливо зі Сполученими Штатами. І ця схожість буде основою їхнього подальшого стратегічного узгодження і координації у світових справах, навіть за відсутності путіна.
Водночас серед китайських експертів вплив заколоту "Вагнера" визнається далекосяжним і значним. По-перше, путін ослаблений, а це послаблює стратегічну позицію Китаю. Бунт відображає внутрішньополітичну боротьбу в росії – не лише ескалацію конфліктів між різними таборами, але й нездатність путіна їх приборкати. Навіть якщо заколот буде врегульовано, ці глибоко вкорінені конфлікти ще далекі від розв'язання. Вони продовжуватимуть вносити значну невизначеність і відволікати увагу у внутрішній політиці рф.
Китайські спостерігачі вперше розглядають громадянську війну або регіональний конфлікт в росії як реальну можливість. Це означає, що Пекін повинен переключити частину своєї уваги і ресурсів на потенційну непередбачувану ситуацію в рф і нестабільність, яку вона може принести в Центральну Азію і на китайсько-російський кордон. Як сказав професор Ренмінського університету Ван Івей, "багато людей побоюються, що політичне становище путіна не є стабільним, і що політичні потрясіння в росії можуть вплинути на Китай". Страх не обов'язково полягає в тому, що росія без путіна буде ворожою, а в тому, що сам перехідний період може бути дестабілізуючим.
По-друге, слабший путін і слабша росія набагато менше допоможуть Китаю в конкуренції зі Сполученими Штатами. Відволікаючись на внутрішньополітичну боротьбу, здатність путіна ефективно підтримувати позицію КНР у регіональних і глобальних справах буде серйозно обмежена. З огляду на зростаючу непередбачуваність і невизначеність російської політики, москва може стати для Пекіна більшим стратегічним тягарем, ніж це було дотепер. Це буде особливо актуально, якщо путін ризикне застосувати ядерну зброю в Україні.
Хоча ніхто не очікує, що заколот "Вагнера" матиме негайний вплив на поле бою, Пекін може зробити висновок, що тепер путін буде мотивований закінчити війну швидше раніше, ніж пізніше. Китайські спостерігачі регулярно нагадують своїм російським колегам, які наслідки матиме застосування тактичної ядерної зброї. Згідно з моїми розмовами з відставним старшим китайським військовим офіцером, Пекін засудить це, але не зробить жодних додаткових кроків, щоб змінити свою фундаментальну позицію щодо москви. Європа і ширше міжнародне співтовариство вимагатимуть від Китаю дій проти росії у разі застосування ядерної зброї. Відмова від цього матиме значні дипломатичні та політичні наслідки, що підірве мету збереження певної частини європейських симпатій і поліпшення відносин зі Сполученими Штатами. У цьому контексті показово, що посол КНР у Європейському Союзі Фу Конг щоразу, коли його про це запитують, повторює, що Китай виступає проти застосування ядерної зброї.
І останнє, але не менш важливе: в Китаї існує консенсус щодо того, що Сі не загрожує подібний ризик – поки що. Приватні сили безпеки настільки маргіналізовані в апараті безпеки КНР, що навряд чи становлять реальну загрозу. Але заколот "Вагнера" демонструє, як позиції, пріоритети та інтереси всередині оборонного істеблішменту можуть розходитися, коли велика зовнішня військова операція зазнає невдачі. Якщо система починає давати тріщини під тиском, лідери не завжди мають той ступінь контролю, про який вони думали. Вторгнення в Україну вже дало багато уроків китайським військовим щодо Тайваню. Цей ризик внутрішнього розколу додає до них ще один.
Висновок: Загалом, заколот "Вагнера" змусив Китай зайняти більш обережну і оборонну позицію. Китайські зовнішньополітичні експерти вважають, що Пекін менше прагне війни в осяжному майбутньому. Це може не одразу призвести до менш провокаційної військової поведінки у Тайванській протоці або Південно-Китайському морі, оскільки, на думку влади, вона все ще має можливість розширювати межі без значної ескалації. Але відкритість Пекіна до ризикованого авантюризму може бути пом'якшена більш твердим переконанням, що КНР не може дозволити собі війну на даний момент.
Джерело: War on the Rocks
