Битва за Бахмут вже побила всі рекорди за тривалістю і жорстокістю боїв з моменту початку повномасштабної війни. Таку оцінку Бахмутському напрямку дав військовий експерт Олег Жданов в ефірі загальнонаціонального телемарафону.
"Це наразі єдиний напрямок, де рф намагається наступати. Окупанти гатять по Бахмуту з усього, що мають і вдень, і вночі. 1 листопада вдарили фосфорними снарядами по приватному сектору в Бахмуті. Втрати рф на цьому напрямку становлять десятки тисяч людей. Битва за Бахмут за термінами вже перевершила епічну битву за Донбас. Вона триває понад три місяці, а наші захисники продовжують героїчно давати відсіч ворогу", – зазначає експерт.
Цю інформацію підтверджує і речник Східного угруповання військ Сергій Череватий, підкреслюючи, що тільки за минулу добу на Бахмутському напрямку рф провела 12 штурмів – окупанти б’ють зі ствольної артилерії, РСЗВ, авіації та застосовують важку техніку. А головними напрямками удару рф на Сході України є Бахмутський та Авдіївський напрямки.
"Для ворога Бахмут – справжня фабрика смерті. ЗСУ знищують від 70 до 100 загарбників на цьому напрямку щодня. Інформація про те, що 155-а бригада морської піхоти армії рф зазнає великих втрат під Вугледаром –правда. Рівень втрат армії росії є "безпрецедентним" для XXI століття. Це ближче до Другої світової війни. У В'єтнамі США втратили 58 тисяч за вісім років, навіть тоді це вважалося величезними втратами", – наголошує Сергій Череватий.
Але, на жаль, великі втрати несе і Україна на цьому напрямку. Про них говорити наразі не на часі, але настане День Перемоги, і всі ми поіменно згадаємо кожного, хто поклав голову за старовинне місто Бахмут, за вільну Україну. Так, вчора стало відомо, що у боротьбі за Україну загинув канадський доброволець Джозеф Хільдебранд, який воював проти російських загарбників із червня. Він евакуйовував поранених. Мав бойовий досвід – раніше два терміни відслужив в Афганістані, у складі канадського контингенту.
Добрива із російських найманців та зеків. На кону – міністерські амбіції куратора вагнерівців
Керівник Головного управління розвідки Міноборони України Кирило Буданов наголошує, що з військової точки зору Бахмут має дуже вигідне стратегічне положення, адже відкриває подальші шляхи наступу рф до таких міст, як Слов’янськ, Краматорськ та Часів Яр: "Бахмут нині – передовий фронт, на жаль, вцілілих будинків у місті практично не залишилось. Артилерійські дуелі не змовкають майже цілодобово, але ЗСУ тримають оборону. За наявною у нас інформацією про тактику окупантів саме командування рф називає своїх військових на цьому напрямку "одноразовими", – пояснює очільник ГУР.
Українські військові вже неодноразово розповідали і фіксували на відео, як так звані елітні підрозділи, зокрема "вагнерівці" здаються у полон та добивають своїх поранених на Бахмутському напрямку. Керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко переконаний, що засновник пвк "вагнера" євгєній прігожин кидає туди великі сили найманців, у тому числі й свіжо-мобілізованих зеків, заради власних політичних амбіцій, які він досить чітко декларує.
"Для прігожина перемога на цьому плацдармі дозволила б щонайменше претендувати на крісло міністра оборони рф. Саме тому він і кидає туди своїх найманців, намагаючись захопити Бахмут, околиці Соледара і всю цю дугу, але не має жодного успіху", – наголошує Мусієнко. Уточнюючи, що Бахмут наразі залишається чи не єдиним непроблемним логістичним напрямком для рф, і якщо вони його втратять, то від наступу по всій лінії фронту будуть змушені перейти у глуху оборону або відступати.
Козацьке місто-фортеця, серце Донбасу та сіль української землі. Як Бахмут повстав проти московитів
Бахмут – одне з найбільших та найдавніших міст Донецької області України. Нині це майже місто-привид – більшість 70-тисячного населення виїхала. Під щодобовими обстрілами на свій страх і ризик залишилось лише близько 10 тисяч мешканців та військові. Постійні артилерійські залпи та звуки вибухів повність знівелювали всі звуки колись живого міста з понад 450-річною історією.
На думку істориків і краєзнавців, назва Бахмут походить від назви місцевої річки БахмУтки (права притока Сіверського Донця), що у свою чергу походить від тюркського слова "бахмат" – так називали дикого степового коня, що також є похідною від імені Мехмед. У середні віки територія сучасного Бахмута була частиною великого Дикого поля, господарями якого були то Золота Орда, то Кримське Ханство, то московські царі.
Втім, історики вважають справжніми хазяями цієї землі українських козаків, що походили із Запоріжжя, Слобожанщини, Сіверщини, Путивля та Рильська (історично українське місто, що зараз входить до складу рф), а також з Дону. Саме козаки, маючи власне військо, і розпочали активну колонізацію Дикого поля. На той час місцина навколо сучасного Бахмута стала одним із перших поселень Слобідської України, що сформувалось на зимовищах козаків і було населене переважно українцями.
Перша архівна згадка про містечко Бахмут датована 1571 роком: тодішній цар Іван Грозний наказав облаштувати тут прикордонні сторожі на річках Айдар і Сіверський Донець, щоб заздалегідь знати про походи ногайців чи кримців. Саме ця датована згадка про Бахмутську прикордонну заставу вважається датою заснування міста Бахмут.
Зберіглася й історична дата початку соляного промислу на Донеччині та ім’я його засновника. У 1683 році козак Омелян Бірюков із Тора (сучасний Слов'янськ) розвідав тут соляні джерела. І сіль, якої в околицях було чимало, стала головним промислом козаків. 1697 року тут вже було ціле поселення солеварів "Бахмутська слобода" – із соляними колодязями, в яких добували і настоювали соляну ропу, а потім випарювали сіль у величезних сковородах. За добу тут випаровували до 130 пудів солі. Історики схиляються до думки, що масштаб тогочасної соляної справи був вражаючий. Щорічно до Бахмутської слободи приїздило до 10 тисяч робітників та чумаків, переважно вихідців зі Слобідської України й Дону, адже в ті часи сіль була на вагу золота і без неї не можна було "ні каші зварити, ні рани залікувати".
До речі, сіль стала частиною затвердженого у 1811 році гербу Бахмута – алхімічний знак солі між зеленим і чорним полями.
Пам'ятник козаку-солевару, героїчному засновнику міста, встановлений у 2016 році на центральній алеї бульвару Металургів.
Герб Бахмута 1811 року, поштова марка 2021 року. Фото: bahmut.com.ua
У 1701-1704 роках за наказом Петра І у Бахмуті побудували фортецю, а козацькі солеварні відібрали у власність царя. Та вже за кілька років бахмутські козаки на чолі із сотником Кіндратом Булавіним повстали проти московитів і це повстання переросло у справжню війну – до бахмутськіх слобідських козаків приєдналися запорожці та дончаки й, навіть, татари. У цій війні полегло багато царського війська, зокрема козаки "сплели лапті" царському улюбленцю – князю Долгорукову.
Проте влітку 1708 року Бахмут взято штурмом і знищено, до речі, так само як і Батурин. Після захоплення Криму в 1780-х місто втратило статус великої фортеці та центру солеваріння, оскільки сіль почали возити з кримських солончаків. У 1783-му Бахмут став повітовим містом Катеринославської губернії, пізніше, в середині XVIII століття, тут оселились вихідці з Балкан, які втікали від Османів і Габсбургів.
У 1874 році гречанка Скараманга відкрила у Бахмуті власний солеварний завод, який давав 2 млн пудів солі на рік. Але сіль вже не випарювали, а видобували у шахтах. Згодом виробництво досягло таких масштабів, що російська імперія взагалі перестала закуповувати сіль за кордоном. А Бахмут став соляною столицею за прикладом якої, шахтним способом, почали видобувати сіль французи, англійці, голландці та німці.
Листопад 1917 року: перший жовто-блакитний прапор на Донбасі замайорів у Бахмуті. Як повертали місту його ім'я
На початку ХХ століття у Бахмуті працювали десятки великих промислових підприємств, було три гімназії, реальне, ремісниче та духовне училище, школи, лікарні та банки, видавалися газети. Варто зазначити, що на початку 1900-х років переважну більшість населення регіону становили українці, а саме місто було центром українського життя на Донбасі.
Фото: Украінський інститут національної пам'яті, uinp.gov.ua
У 1917 році тут діяла Українська повітова рада, "Просвіта", загони Вільного козацтва, відбувались масові українські мітинги. 7 листопада 1917-го після проголошення третього Універсалу Центральної Ради над будинком Бахмутської повітової земської управи (зараз це Бахмутський коледж транспортної інфраструктури, окупанти його знищили обстрілами 14 жовтня) замайорів синьо-жовтий прапор. Це був перший український національний стяг, піднятий на Донбасі на державній установі.
Пожежа у будівлі Бахмутського коледжу 14 жовтня 2022 року. Фото: ДСНС України
Потім сталось, як і скрізь по Україні – прийшла російсько-більшовицька навала, для якої – як і зараз – було життєво необхідно підкорити промисловий центр Донбасу. Так само, як і у сучасній історії, більшовики, захопивши місто у грудні 1917 року, проголосили його частиною "Донецько-Криворізької Республіки". Так само, як і сьогодні, 1918-го місто стало епіцентром боїв, звільнили його у квітні силами Запорізького корпусу армії УНР. Потім був гетьманський переворот, німецька окупація, отаман Краснов і, зрештою, знову більшовики. У 1920 році Бахмут отримав статус столиці радянської Донеччини, що складалась не тільки з Донецької і Луганської областей, а ще й з частини Ростовської, абсолютна більшість населення яких була українцями.
У 1924-му місто втратило свою назву – більшовики перейменували його на честь "засновника ДКР" Федіра Сєрєєва, серед партійців відомого як Артем. І на 92 роки Бахмут перетворився на Артемівськ. З цією назвою місто переживе червоний терор, геноцид-голодомор, криваву індустріалізацію, радянську окупацію змінить німецька, що тривала з листопада 1941-го по вересень 1943-го, повернуться "совєти" з вічною справою кривавого терору та русифікації. До речі, остання красномовно дасться взнаки у 1991 році, коли місту намагались повернути історичну назву – згодились на це лише 25% містян. А синьо-жовтий прапор замайорів над містом лише 3 лютого 1992-го.
У квітні 2014 року Артемівськ захопили російські терористи ігоря бєзлєра, відомого як "бєс". У липні банди "бєса" були вибиті добробатом "Артемівськ", а сили Нацгвардії та ЗСУ за дві доби завершили зачистку і повернули місто під контроль України. Хоча у Бахмуті в 2014-му боїв не відбувалося, його здали та повернули за "договорняком" із тодішнім мером. У самому місті пролунало лише два постріли, один з яких – у вивіску на приміщенні місцевих силовиків. Поза тим, життя в окупації дуже згуртувало проукраїнські сили у місті, які створили потужний опір та волонтерський рух.
З лютого 2022 року Бахмут – адже справжнє ім’я місту повернули лише у лютому 2016 року саме завдяки тиску Бахмутської спільноти – знов став епіцентром великої битви за Донбас. І тепер козацьке місто-фортецю від російської орди боронять героїчні нащадки його славетних засновників козаків-солеварів та воїни з усієї України.
