Промова Володимира Зеленського у Вестмінстерській залі в середу була гучною підтримкою всього, що цінує ця країна – свободи, справедливості та особистої гідності – виголошена пристрасно і з достойним гумором.
Український президент, як і інші державні діячі – Шарль де Голль, Нельсон Мандела – які були удостоєні цієї великої почесті, нагадав, як нам пощастило, що ми живемо в безпеці, свободі та процвітанні. Українці гинуть за те, що ми сприймаємо як належне.
Принаймні за це мусить бути позитивна відповідь на палкий заклик українського лідера про допомогу, адже його країна готується до нового російського нападу. На кін поставлена наша національна безпека, а також наші принципи.
Бойові дії можуть відбуватися за 3000 миль, але перемога владіміра путіна стане катастрофою для нас у Британії. Вона підтвердила б переконання кремлівського диктатора у тому, що росія має право втручатися в справи сусідніх країн, а зовнішні сили надто безвольні, щоб зупинити його.
Я пишу це зі столиці Естонії Таллінна. Звірства, скоєні російськими солдатами в окупованих частинах України – тортури, зґвалтування, викрадення і вбивства – відбувалися в цій країні в межах ще живої пам'яті під час радянської окупації. Страх висить у повітрі.
Естонія, як і її сусіди Латвія та Литва, є членом НАТО, а це означає, що ми зобов'язані захищати її за договором. Тут вже базується тисяча британських солдатів. Але якщо путін виграє в Україні, у нього неодмінно виникне спокуса випробувати рішучість НАТО в цих балтійських країнах, поставити нас перед вибором між поразкою і широкомасштабною війною.
Ліпше перемогти російського імперіалістичного дракона, поки на нашому боці Україна – велика, грізно налаштована, стійка країна з 40-мільйонним населенням. Інакше через кілька років ми зіткнемося зі знахабнілою росією на вузькій рівнинній смужці землі на східному березі Балтійського моря. Захищати її буде набагато важче.
Я і мій друг Пітер Хітченс разом висвітлювали розвал комунізму. Ми обоє прихильники велосипедів, залізниць і стародавньої літургії нашої англіканської віри. Пітер справедливо описує путіна як "лихого тирана".
Але щодо України Пітер має іншу думку.
Він вважає, що ми спровокували росію. Але це не так. Коріння сьогоднішнього конфлікту сягає початку 1990-х років. Навіть за часів нібито дружнього Бориса Єльцина кремль заявив про своє право на втручання за кордоном від імені "російськомовних". Це так само абсурдно і зловісно, якби британський чи американський уряд погрожував іншим країнам від імені "англомовних".
росія розпочала смердючі пропагандистські атаки на свої колишні колонії, втручалася в їхню політику, перекрила постачання газу і використовувала військову силу для підтримки сепаратистів у Молдові та Грузії.
У Британії цього майже не помітили. Але у Східній Європі повіяв лихий вітер зі сходу, що змусив здригнутися.
Ці країни постукали у двері НАТО. Слава Богу, що ми впустили більшість із них. На жаль, Україну разом із Грузією відправили до зали очікування.
Всупереч заявам путіна про зраду та ізоляцію, Північноатлантичний альянс вів переговори про розширення з москвою, намагаючись зробити його максимально конструктивним. Він чітко виключив будь-яку загрозу у бік росії, не проводив жодних навчань серед своїх нових східних членів і не розміщував там ніякої військової інфраструктури. Це був "НАТО-лайт". Він не становив жодної військової небезпеки для кремля.
Саме росія розірвала цю угоду: напавши на Грузію в 2008 році, а потім на Україну у 2014-му. Згадаймо також вбивство в Лондоні 2006 року радіоактивною отрутою перебіжчика Олександра Литвиненка. путін зробив антизахідництво центральним елементом своєї ідеології, підживлюючи параною росіян щодо "іноземних агентів", він розповсюдив страшилки про відродження нацистських настроїв.
І знов, і знов Захід все ігнорував. Ми дивилися крізь пальці і нехтували тими у Східній Європі, хто попереджав нас про назріваючу бурю. Лише коли росія розпочала повномасштабний наступ на Україну, ми, нарешті, прокинулися. І навіть тоді наша реакція була надто слабкою, а також вкрай запізнілою.
Якби ми рік тому відправили в Україну ту допомогу, яку відправляємо зараз, цієї війни ніколи б не сталося. Щомісяця ми вирішуємо зробити трохи більше: спочатку артилерію, потім танки, але тільки після того, як ще сотні, можливо, тисячі українців загинуть і будуть покалічені. Зараз не час для відмазок.
Звернення про винищувачі є здебільшого символічним. Найсучасніші літаки Королівських ВПС не потрібні Україні: на навчання пілотів керувати ними підуть роки. Але в принципі, чим більше зброї ми відправимо, і чим швидше ми це зробимо, тим краще. Інші країни мають літаки, на яких українці можуть літати вже зараз, або з мінімальною підготовкою. Але поки ми тут зволікаємо, десятки їхніх найдосвідченіших пілотів уже загинули.
Пітер боїться ескалації. Я ж не боюся. Перевага росії над нами – це сила волі і пропаганда. Вони мають значення у війні емоцій, та не в реальному військовому протистоянні. Ядерна зброя путіна в Україні не потрібна. росія отримала б нищівну військову відповідь з нашого боку і дипломатичний льодовиковий період, головним чином з боку єдиного справжнього друга путіна – Китаю.
Британія та її союзники у 20 разів сильніші за росію. Ми повинні діяти. Ми зможемо перемогти, якщо захочемо.
Альтернатива – відсторонитися. Пітер хоче, щоб ми вийшли з НАТО, яке він вважає непродуктивним і деструктивним, і зосередилися виключно на захисті наших власних інтересів.
Я не погоджуюсь. Розширення Альянсу допомогло стабілізувати і реформувати Східну Європу. Поза НАТО наші десятиліття економії на обороні викрили б, і це загроза.
У світі без альянсів на чолі зі США, росія і Китай ошаленіли б, а Європа поринула б у хаос. Нам потрібно було б подвоїти або потроїти наші оборонні витрати, щоб мати гарантії безпеки. Щоразу, коли ми виходили з європейської безпекової моделі у минулих століттях, результат був катастрофічним.
Пітер також описує Україну як нацистське болото корупції. Я регулярно відвідував цю чудову країну і бачив, як вона бореться за подолання спадщини радянського правління. Так, у ній є праві екстремісти. Є ті, хто стверджує, що радянське лихо було навіть гіршим, ніж нацистське. Але все це не має жодного стосунку до права країни обирати своє майбутнє, а наш обов'язок – захищати і допомагати їй.
"Я стою перед вами від імені Героїв", – сказав Зеленський нашим законодавцям. Чи будемо ми теж хоробрими? Чи дозволимо знищити Україну і все, що вона відстоює, на наших очах?
Я знаю свою позицію.
Едвард Лукас, автор книги "Нова Холодна війна".
Джерело: Daily Mail
