- Як би Ви охарактеризували нинішню виборчу кампанію? Вона чимось відрізняється від попередніх? Помітно хоч якийсь вплив Революції гідності?
- На жаль, Майдан не став катарсисом - ні для громадян, ні для політичних еліт. Тому і про характерні особливості саме цієї кампанії сказати нічого доброго не вийде.
Ці вибори характерні рекордною кількістю договірняків на мажоритарних округах. Рекорди б'є Блок Петра Порошенка (далі БПП - Ред.). Притому схожа тактика обрана як універсальна, для всіх партій, що беруть участь у виборах.
Тобто, з одного боку, переговори про квоти йдуть з потенційними "партнерами" з "промайданівського" табору, але на досить дивних умовах. Якщо в попередній кампанії "розподіл квот" означав невисунення інших партнерів по "квотному" округу, то сьогодні, силі, яка "виграла квотний тендер", надається право на "сильного кандидата", тоді як всі інші зобов'язуються висунути "слабких".
Тактика дійсно дивна. Якщо тільки не призначена для "маскування" такого ж "квотно-договірного" принципу в округах, де висуваються "антімайданівські" кандидати. Фактично, це регіонали, "що приєдналися до них" або вчасно дистанціюватися від партії Януковича. Їм, судячи з усього, також надається право "сильного кандидата" на тих чи інших округах - а БПП, відповідно, висуває "слабкого".
Ну, принаймні, формально все ж не можна сказати, що по мажоритарці від ББП йдуть регіонали (хоча і тут є винятки - в тому ж Кіровограді) - але тільки тому, що всі подібні діячі за півроку вже встигли позбутися партійності, яка їх дискредитувала.
Втім, справді, зазвичай зустрічаємо ситуацію, коли Блок Петра Порошенка на той чи інший мажоритарний округ виставляє відверто слабкого кандидата або не виставляє взагалі - якщо "основний претендент на мандат" належить до певних груп впливу.
З найближчих прикладів можна назвати той же столичний 217-й округ: буквально за день встигла стати одіозною Ольга Люльчак. І її так зручно "за проханнями виборців" зняти з округу в потрібний момент!
25-й дніпропетровський округ, судячи з усього, відданий досить одіозному Загіду Краснову - від БПП, як зазвичай на таких округах, йде "слабкий" кандидат, Максим Курячий. Кіровоградський 102-й округ "подарований" відомому "парашутисту" зі столиці Олесю Довгому - БПП висунув проти нього відверто слабкого Вадима Бондаря, який навряд чи візьме більше 1-2%.
Столичний регіон - 94-й і 95-й округи, Васильків з Обуховим і Ірпінь. В 94-му - Гліб Лірник, 27-річний власник столичного клубу "D*Luxe". В 95-му - Олександр Тигов, який у 2012 балотувався в Дніпропетровську від Королевської і набрав аж 1600 голосів. Вкрай складно повірити, що формуючи списки БПП тут дійсно розраховували на перемогу за рахунок самого висунення від президентського блоку.
Досвідчені політики не соромляться пропонувати, а президент не відмовляється прихильно приймати пропозиції щодо "взаємного врахування інтересів"
Досить яскравою ілюстрацією є Новоград-Волинський округ №65 (від БПП балотується ударівець Ігор Юшманов, який торгує побутовою технікою, член виконкому Новоград-Волинської міськради), відданий практично в ленне володіння непотоплюваному Володимиру Литвину. Кампанія за кампанією, а "округ Литвина" залишається недоторканним для всіх, крім нахабних і самовпевнених новачків у політиці.
Народний фронт зовсім утримався тут від висунення кандидата. Та й Малинський 66-й округ БПП "ввічливо" поступився синові Литвина (вірніше, самоусунувся від з'ясування, хто сильніший - Литвин-молодший або Віталій Журавський, в 2012-му отримав мандат саме по цьому округу). Президентський блок просто "пересунув" в Малину з Житомира депутата міськради Михайла Пухтаєвича, відомого власне в обласному центрі, але не в Малині. Народний фронт обмежився головою однієї з місцевих РДА, а "Батьківщина" - київським адвокатом. Ймовірно, у них теж знайшлися причини не заважати Івану Володимировичу отримувати мандат - якщо, звичайно пересилить Журавського.
Одеський 135-й округ - взагалі театр абсурду. І одразу навіть не скажеш, хто головний клоун: Сергій Ківалов або все ж Олексій Дурнєв. На сайті ЦВК поки (на 28.09) 38 кандидатів. Від БПП повинен додатися Віктор Наумчак - депутат Одеської міськради, при цьому від Партії Регіонів. Є також три "парашутисти" з Києва, Дурнєв - з Маріуполя. І Народний фронт, що послав в Приморський округ свого кандидата аж із Черкас - мабуть, теж старався знайти максимально зручного конкурента для "Підрах*я".
Полтавщина - та ж картина: в Миргороді (ВО 147) йде Олег Кулінич (депутат від ПР по тому ж Миргородському 148-му округу, який голосував за закони 16 січня). Правда, хтось вже постарався підібрати в пару до Олегу Івановичу, 1966 р.н., Кулінича Олега Олександровича, 1965 р.н., простого Кременчуцького сталевара. БПП скромно утримався від висунення свого кандидата в якості суперника Кулінича (який депутат). Ну а в Лубнах, ВО 148, БПП в якості "потужної" противаги нардепу Володимиру Пилипенку (член фракції ПР, мандат в 2012 р отримав за тим же Лубенським 148-м округом) висунув венеролога Іщейкіна.
Так що ситуація дійсно типова. Досвідчені політики не соромляться пропонувати, а президент не відмовляється прихильно приймати пропозиції щодо "взаємного врахування інтересів".
Створюється враження, що президент Порошенко вважає, що головною помилкою президента Януковича було саме ігнорування інтересів системних гравців. Народ в цій формулі взагалі виведений за дужки
- Чим зумовлена така політика президента і його блоку? Адже логічніше було б якраз, поки рейтинг глави держави ще високий, постаратися отримати максимум мандатів якраз власними силами.
- Завдання Петра Порошенка - задовольнити всі кадрові "хотілки" системних гравців, насамперед Льовочкіна. В майбутньому парламенті він, як Кучма, хоче спиратися на аморфну більшість, створену із залежних від олігархату мажоритарників а-ля 2002 року.
- Але ж подібна тактика суперечить реаліям сьогоднішнього дня - про що недвозначно свідчить негативна динаміка рейтингу президента. Якщо народ вже дозрів до TrashBucketChallenge, то він навряд чи погодиться з такою політикою влади. Невже президент не оцінює наслідки своїх рішень з цієї точки зору?
- Такий підхід - стиль кадрової політики Петра Порошенка. Інтереси олігархічних груп - насамперед. Схоже, це єдиний висновок, який він зробив з падіння Януковича. Створюється враження, що президент Порошенко вважає, що головною помилкою президента Януковича було саме ігнорування інтересів системних гравців. Народ в цій формулі взагалі виведений за дужки.
ЧИТАЙТЕ: Вибори-2014: як проголосувати переселенцям?
І тут ми бачимо явно загальні тенденції з президентом Ющенко - він так само був упевнений у непорушності своїх позицій і в абсолютній і непорушною народної любові. Втім, коли події явно вказали на помилковість такої впевненості, Ющенко все одно звинуватив у помилці саме народ, а ніяк не себе. Чи почне враховувати цей досвід Порошенко - сказати складно. Але, мабуть, саме від цього залежатиме дата і ступінь жорсткості Майдану-3.
- Але ж і соціологія, і інформаційний простір, і вулиця - все прямо свідчить, що у виборця сформований чіткий запит на нові обличчя. Притому Майдан і пізніше фронт висунули в політику не просто активних та ініціативних, а професійних і конструктивних молодих лідерів. Люди хочуть бачити саме своїх висуванців у владі - просто тому, що нікому іншому більше не довіряють. Адже президент повинен бути в курсі цих тенденцій - вони явні і досить гучні.
- Як свідчать події, нові сили і люди, що увійшли в політику в результаті Майдану і фронтового волонтерського, добровольчого руху, висуваються президентом з поза меж процесу формування оновленої владної вертикалі. Мета Петра Порошенка, судячи з усього, - відтіснити їх на узбіччя політикуму. Це загрожує консервацією ситуації і новим Майданом вже в осяжній перспективі.
Більш того, з суто раціональної точки зору подібне ігнорування якісного кадрового ресурсу неефективне. Адже очевидно, що кадрова "лава запасних" президента коротка, що ці люди були б дуже потрібні у владі. До того ж практично всі донори фінансових вливань в українську економіку встановили чітку залежність: вони надають підтримку тільки у випадку проведення (а не обговорення) реформ. А реформи, крім цих самих нових осіб, висунутих війною і Майданом, більше й нема кому, по суті, проводити.
ЧИТАЙТЕ: Під патронатом Порошенка у парламент спробують потрапити друзі "Сім'ї"
Погіршує ситуацію те, що у людей є приклад Грузії. Президент Михайло Саакашвілі довів на практиці, що реформи і тотальне кадрове оновлення можливі, притому в короткі терміни і з відмінними результатами для економіки, суспільства, держави в цілому. Тому в Україні спустити народні кадрові ініціативи на гальмах як "нереальні", "вигадки мрійників", "проекти людей без розуміння ситуації" не вийде.
Взагалі Саакашвілі, можна так сказати, підклав велику свиню президенту Порошенку - надавши нашим громадянам приклад робочої моделі швидкого та ефективного проведення радикальних реформ, кадрової революції та витягування країни з такої ж дефолтної ями. І неважливо, що після того ж Іванішвілі знову вдалося зіграти на гірших інстинктах населення. Головне, народ отримав зразок, що це можна, потрібно і корисно робити - впроваджувати радикальні реформи і тотально міняти кадри у владі. І українці не повірять ніяким "неможливо" і "не зараз" від президента Порошенка.
