Гіпноз російського диктатора розвіявся, його шантаж перестав працювати, пише українська журналістка Світлана Моренець в колонці для британської The Telegraph.
У той час як владімір путін зазвичай утримується від прямих ядерних погроз, його поплічники діють набагато менш витончено. Дмітрій Мєдвєдєв, колишній президент росії, а нині заступник голови Ради безпеки, з лютого минулого року майже шістдесят разів погрожував Україні та її західним прихильникам ядерною зброєю.
У свої 57 років Мєдвєдєв відіграє важливу роль у стратегічних комунікаціях росії, зосереджених на ядерній пропаганді. Його робота полягає в тому, щоб сказати те, чого не може сказати путін: нагадати світові, хто має найбільший ядерний арсенал у світі і де він може бути використаний. Проблема в тому, що зараз його ніхто не сприймає всерйоз. "Червона лінія" за "червоною лінією" перетинається Заходом без жодної реакції. Ядерний шантаж перестав працювати.
Фактично, це стало напівкорисним індикатором стану росії. Зазвичай погрози Мєдвєдєва слідують за російськими військовими невдачами і звучать на кшталт "якщо ми ось-ось програємо війну, то у нас є червона кнопка, яку ми можемо натиснути". Звісно, минулих вихідних, коли контрнаступ набирав сили, експрезидент рф виступив у своєму Telegram-каналі в ролі провісника Апокаліпсису, назвавши російську армію єдиною силою, яка не дає "спалахнути глобальній ядерній пожежі".
У перші дні повномасштабного вторгнення Захід ставився до цього серйозно: чи означатиме допомога Україні ризик ядерної війни? Але не потрібно було багато уяви, щоб побачити альтернативний жах: якщо Київ впаде, то наступними на черзі будуть країни Балтії, і ми все одно опинимося під загрозою ядерної війни. Задобрювання агресора може бути найбільш провокативною дією з усіх можливих.
Захід знайшов у собі мужність і зіткнувся з росією обличчям до обличчя. І що ж сталося? Західна зброя вилилася на поле бою; Україна сподівається вступити до НАТО, коли війна закінчиться; і єдиною зміною в російській ядерній політиці стала ймовірна передача тактичних ядерних боєголовок до білорусі.
Але росія вже має можливість завдати ядерного удару будь-де, де вона дійсно цього захоче, тому не було ніякої військової логіки в перебазуванні ракет до білорусі. Значення було суто психологічним: москва намагається переконати Захід, що подальша військова та фінансова підтримка України призведе до ескалації та збільшить загрозу для української території через запуски ракет, у тому числі з ядерними боєголовками. "Ядерна зброя вже застосовувалася – ми знаємо ким і де, а це означає, що ніякого табу немає!" – заявив Мєдвєдєв у липні.
Джерело: slovoidilo.ua
Але той факт, що москва вирішила покласти "ядерний аргумент" на стіл переговорів, свідчить лише про те, що її звичайна армія зганьбилася, і путін наразі не має інших способів посилити тиск на Україну та її союзників. Соромлячись погрожувати безпосередньо, він доручає цю роботу Мєдвєдєву, який, схоже, робить це не дуже добре – його ядерні заяви рідко потрапляють у західні заголовки. Зараз він викликає більше кепкування, ніж остраху. Так само, як регулярні погрози Північної Кореї напасти на Америку тепер сприймаються як частина божевільної повсякденної лексики. Українські чиновники, тим часом, ігнорують його, за винятком того, що рекомендують йому пити менше горілки перед тим, як відкривати Telegram.
Спроба путіна завоювати Україну виявилася найбільшою катастрофою його президентства. Він не може здобути військову перемогу. Він знає, що Україна не здасться в переговорах. І він знає, що ядерна війна стане кінцем його режиму і його життя. Як показала ця війна, путін готовий пожертвувати будь-ким, але не собою.
Джерело: The Telegraph
