Зате же зараз очевидно інше: Янукович, фактично, вибив ґрунт з-під ніг опозиції. Тепер на лояльність до революції півдня і сходу країни, як втім і мешканців центральних регіонів розраховувати не доведеться.
Якщо левову частину країни не обурили брутальний розгін Євромайдану у ніч на 30 листопада, а також подальші силові дії щодо протестувальників, то сподіватися, що симпатиків Майдану побільшає після того, як Віктор Янукович пред’явить країні свої московські трофеї не варто.
В очах своїх виборців і просто апатичної маси наших співгромадян (яких в Україні – тотальна більшість) Янукович – переможець.
Газ для населення точно не подорожчає, як вимагав підлий і цинічний Захід з МВФ на чолі, а може й подешевшає – завдяки російським братам і мудрому генію Віктора Федоровича. Арсеній Яценюк уже навіть закликав Віктора Януковича знизити за рахунок щедрих росіян комунальні платежі для українців – чим лише посилив пропагандистський ефект учорашніх домовленостей.
Бюджетні дірки завдяки 15 мільярдам можна залатати. В усякому разі, – гарантовано погасити усі борги по заробітній платі бюджетників та соцвиплатах. Принагідно сто разів підкресливши, що грошенята для «маленьких українців» знайшов саме наш мудрий президент Віктор Янукович – поки опозиція «майданила».
Що ж до самого Майдану, то влада, схоже, нарешті обрала найбільш виграшну тактику – ігнорувати. Хочете стояти у центрі столиці – стійте. Хочете мітингувати – будь ласка. Хоч до Нового року, хоч до Різдва, хоч скільки хочете…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 2004 рік був для України, як перший поцілунок, а 2013 – як перший секс
Що цьому може протиставити Майдан? Точніше, не сам Майдан, а його лідери – опозиційна «трійка», Луценко, Порошенко, громадські активісти та журналісти – усі ті, хто регулярно виходить на сцену Євромайдану. Перша реакція була жалюгідною: Кличко викликав Януковича на двобій, Тягнибок сказав про здачу країни у ломбард, а Яценюк, як уже сказано вище, закликав владу знизити тарифи на комуналку… І немає особливого сподівання, що найближчим часом «сцена» спроможеться на щось більше.
Це, власне, сьогодні найбільша проблема Майдану: лідерам нічого сказати. Жодної стратегії, жодного плану дій. Увесь креатив – збирати раз на тиждень велелюдний мітинг, щоб покрасуватися перед сотнями тисяч людей. Але скільки ще разів це вдасться зробити? І як довго стоятиме Майдан, не маючи зрозумілої осяжної цілі? Як швидко він маргіналізується, перетворившись у подобу «вічного» протесту прихильників Юлії Тимошенко під Печерським судом?
Прикро, якщо станеться саме так. Євромайдан став виявом зрілої громадянської позиції величезної кількості українців. Виявом людськості, якщо хочете. Дехто навіть говорить про народження (врешті-решт) новітньої української нації, позбавленої інфантильного патерналізму і тягаря совка. І якщо цей справді неймовірно сильний позитивний порив мільйонів наших співгромадян закінчиться нічим, відповідь суспільства стане тривала апатія. Депресія. Втеча – куди хто зможе.
Рецепти?
Опозиція вимагає припинення репресій щодо активістів Майдану, повернення до Конституції 2204 року, відставки уряду та формування «технічного» Кабміну. Янукович теоретично може погодитися на першу вимогу. Хоч і це не факт. Змусити його погодитися на решту, чи втілити їх супроти його волі практично неможливо. Принаймні зараз.
Тому опозиція – або нові лідери, яких виплекає Майдан – повинні запропонувати план на тривалу перспективу. Із чітко окресленими цілями, строками їх досягнення та засобами, якими це робитиметься.
Можливо, справді варто на базі Євромайдану створити понадпартійний громадських рух, як це пропонує зробити Юрій Луценко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: План А і план Б для Майдану
Можливо, варто зробити ще десяток очевидних і неочевидних кроків – про це потрібно говорити, думати, дискутувати.
Збирати мітинги раз на тиждень не досить.
