Енн Епплбом відвідала виробництво морський безпілотників в Україні. За її словами, в цьому місці зосереджені одні з найкращих інженерів країни, і вони зайняті виробництвом безпілотних суден, які змінили траєкторію війни. Начинені вибухівкою та керовані найсучаснішою у світі технологією дистанційної навігації, ці нові озброєння можуть навіть змінити спосіб ведення морських війн у майбутньому, – пише авторка у The Atlantic.
Безумовно, морські дрони розвиваються дуже швидко. Рік тому, зазначає публіцистка, вона відвідала невелику майстерню, яка тоді виробляла перші українські моделі. Один із головних інженерів розповів про перші на той час великі успіхи морських безпілотників: удар, який знищив російський фрегат, пошкодив підводний човен, а також влучив у деякі інші судна.
Відтоді морські безпілотники, іноді поодинці, а іноді в комбінованих атаках з літаючими безпілотниками або ракетами, потопили або пошкодили понад два десятки російських військових кораблів. Це, можливо, наголошує Енн Епплбом, найуспішніший приклад асиметричної війни в історії.
Українські безпілотники коштують, вірогідно, 220 000 доларів за штуку; багато російських кораблів коштують сотні мільйонів доларів. Військові наслідки величезні. Щоб уникнути українських ударів, російські кораблі здебільшого залишили свою колишню штаб-квартиру в окупованому кримському порту Севастополь і перемістилися далі на схід. Вони більше не патрулюють українське узбережжя. Вони не можуть зупинити українські вантажні судна, які перевозять зерно та інші товари на світові ринки, і українська торгівля повертається до довоєнного рівня. Про це доводиться говорити не так часто: Україна, країна, яка не має великого військово-морського флоту, перемогла Чорноморський флот росії.
І, як зауважує авторка, талант України до асиметричної війни не обмежується лише водою. Під час нещодавньої поїздки вона відвідала ще один підвал, де інша команда українців працювала над тим, щоб змінити хід цієї війни і, знову ж таки, можливо, хід усіх наступних воєн. За твердженням Енн Епплбом, на цьому конкретному об'єкті не було ні машин, ні двигунів, ні боєголовок: лише кімната, заставлена екранами. Чоловіки і жінки, що сиділи за екранами, були одягнені як цивільні, але насправді вони були солдатами, членами спеціального армійського підрозділу, створеного для розгортання експериментальних комунікаційних технологій у поєднанні з експериментальними безпілотниками. І те, і інше розробляється українцями для України.
Цей підрозділ, що має зв'язок з багатьма ділянками фронту, брав участь як в наступальних, так і в оборонних операціях, і навіть у медичних евакуаціях. За словами одного з командирів, лише цей підрозділ з моменту його створення кілька місяців тому здійснив 2400 бойових вильотів і знищив понад 1000 цілей, включаючи танки, бронетранспортери, вантажівки та системи радіоелектронної боротьби. Як і фабрика морських безпілотників, зазначає експертка, команда у підвалі працює в зовсім іншому масштабі, ніж фронтові підрозділи БПЛА.
У 2023 році Енн Епплбом зустрічала невеликі групи чоловіків, які будували дрони в гаражах, використовуючи те, що виглядало як палиці та клей. На відміну від них, цей новий підрозділ здатен бачити зображення більшої частини лінії фронту одночасно, переглядати інструменти і тактику в міру розвитку нових ситуацій і навіть розробляти нові дрони відповідно до мінливих потреб армії.
Інший командир розповів публіцистці, що команда працює "на горизонтальному рівні", тобто її члени безпосередньо координують свої дії з іншими групами на місцях, а не діють через армійську вертикаль командування: "Трирічний досвід підказує нам, що на 100 відсотків ми будемо набагато ефективнішими, коли робитимемо це самостійно – координуючись з іншими хлопцями, які мають ресурси, мотивацію, розуміння процесів". Горизонтальність – це слово, яке описує багато успішних українських проєктів, як військових, так і цивільних. А ще – низові. Іншими словами, українці досягають успіху, коли самоорганізовуються; вони гірше справляються, коли намагаються рухатися злагоджено під керівництвом одного лідера. Дехто стверджує, що це робить їх більш стійкими. Або, – цитує авторка іншого члена команди, – росія ніколи не зможе знищити український центр прийняття рішень, "тому що центр не приймає всіх рішень".
Енн Епплбом дає чітко зрозуміти, що вона усвідомлює, що її розповідь про військові дії кардинально відрізняється від інших, більш похмурих історій, які зараз надходять з України. Протягом останніх тижнів російські планерні бомби та артилерія почали повільно руйнувати місто Покровськ, логістичний центр, який протягом десятиліття був частиною лінії оборони України на Донеччині. Регулярні хвилі російських повітряних ударів продовжують завдавати шкоди українській електроенергетичній інфраструктурі. Неодноразові атаки на цивільне населення не є випадковістю, це – тактика росіян. путін прагне позбавити українців тепла і світла, деморалізувати народ і владу, і, можливо, спровокувати новий потік біженців, який порушить європейську політику.
За словами авторки, росія залишається більшою і багатшою країною. кремль має більше боєприпасів, більше танків і більше бажання розпоряджатися своїми громадянами. російський президент готовий терпіти великі людські втрати, а також втрати техніки, з якими майже жодна інша країна не змогла б змиритися. І все ж українці все ще вірять, що вони можуть перемогти – якщо тільки їхні американські та європейські союзники дозволять їм це зробити.
За два з половиною роки конфлікту думка про те, що Захід не дає Україні перемогти, може здатися дивною. Зрештою, від початку війни Захід підтримує Київ зброєю та іншою допомогою. Нещодавно президент Джо Байден підтвердив свою підтримку України в Організації Об'єднаних Націй. "Хороша новина полягає в тому, що війна путіна провалилася в своїй основній меті, – сказав він. – Але світ зараз має зробити інший вибір: чи продовжимо ми нашу підтримку, щоб допомогти Україні виграти цю війну і зберегти її свободу, чи відійдемо і дозволимо знищити націю? Ми не можемо втомлюватися. Ми не можемо відвернутися".
Сподіваючись залучити більше американців на свій бік, президент України Володимир Зеленський провів більшу частину минулого тижня у Сполучених Штатах. Він відвідав завод із виробництва боєприпасів у Пенсильванії, а також зустрівся з колишнім президентом Дональдом Трампом і віцепрезиденткою Камалою Гарріс.
Енн Епплбом нагадала, що Зеленський представив план перемоги, в якому, серед іншого, просив надати Україні право використовувати американські та європейські ракети великої дальності для ураження військових об'єктів у глибині росії. Такого роду прохання вже стали звичними. На кожному етапі війни українці та їхні союзники проводили публічні кампанії, щоб отримати нову зброю: танки, F-16, ракети дальнього радіусу дії – необхідну для збереження технологічної переваги. Щоразу ці запити врешті-решт задовольнялися, хоча іноді надто пізно, щоб змінити ситуацію на краще.
Авторка наголошує, що щоразу офіційні особи в США, Німеччині та інших західних державах стверджували, що та чи інша зброя ризикує перетнути якусь червону лінію. Той самий аргумент лунає знову, але, за її словами, він звучить порожньо. Тому що сьогодні червоні лінії знаходяться виключно в наших головах, і кожна з них була порушена. Використовуючи безпілотники, Україна вже вражає цілі в глибині росії, включаючи нафтопереробні заводи, об'єкти експорту нафти і газу і навіть військово-повітряні бази. За останні кілька тижнів українські безпілотники дальнього радіусу дії вразили щонайменше три великі склади боєприпасів. На початку війни це було б немислимо, але з початку серпня Україна навіть окупувала частину російської території. Українські війська вторглися у Курську область, взяли під контроль кілька міст і сіл, організували оборону, дали відсіч російським військам і досі не пішли звідти.
Але насправді, зазначає Енн Епплбом, уявні червоні лінії, повільне постачання зброї та правила щодо того, по чому можна, а по чому не можна бити, не є справжньою проблемою. Саме по собі рішення Білого дому дозволити українцям вражати цілі в росії американськими чи навіть європейськими ракетами не змінить хід війни. На її думку, глибшим обмеженням є брак уяви на Заході.
Від початку цієї війни, підкреслює авторка, на Заході не могли уявити, що українці можуть перемогти росію, і тому не намагалися допомогти. Захід не фінансує і не надає можливостей молодим українським інженерам, які винаходять нові форми асиметричної війни. За деякими винятками, багато армій союзників не підтримують регулярних контактів з людьми, які проводять передові військові експерименти в Україні. Міністр з питань стратегічних галузей промисловості України Олександр Камишин каже, що українці мають вільні потужності на власних заводах з виробництва безпілотників, і могли б виробляти більше, якби тільки мали кошти. Тим часом заморожені російські резерви на суму 300 мільярдів доларів все ще лежать в європейських сховищах, недоторкані, і чекають на політичне рішення використати ці гроші для перемоги у війні.
Байден має рацію, говорячи про успіх коаліції демократій, створеної для допомоги Україні. Але Енн Епплбом задається питанням, чому б не дозволити цій коаліції почати захищати Україну від ракет, що наближаються, як це щойно зробили для Ізраїлю на Близькому Сході? Чому коаліція не зосереджена на застосуванні цільових санкцій проти російської оборонної промисловості?
І, як зауважує експертка, гірше, значно гірше, що замість того, щоб зосередитися на перемозі, американці та європейці продовжують мріяти про чарівне "рішення шляхом переговорів", яке залишається далеким і недосяжним. Багато, дуже багато людей, зазначає вона, хто з добрими намірами, а хто з недобрими, продовжують закликати до обміну "територія в обмін на мир".
Публіцистка нагадує, як минулого тижня Трамп напав на Зеленського за те, що той нібито відмовляється вести переговори, а експрезидент продовжує роздавати безпідставні обіцянки закінчити війну "за 24 години". Але перешкодою для переговорів є не Зеленський. Ймовірно, його можна було б спонукати обміняти принаймні частину території на мир, якщо Україна отримає справжні гарантії безпеки – бажано, хоча й не обов'язково, у вигляді членства в НАТО – для захисту решти території країни, а також якщо Україна стане на шлях повної інтеграції з Європою. Навіть менша за розміром, вона все одно повинна бути життєздатною країною, щоб залучати інвестиції та забезпечувати повернення біженців.
Наразі, наголошує Енн Епплбом, фактичною перешкодою є путін. Дійсно, жоден із цих прихильників "миру", незалежно від того, чи походять вони з Інституту Квінсі, кампанії Трампа, Ради з міжнародних відносин або навіть з уряду США, не може пояснити, як вони переконають росію погодитися на таку угоду. Це росіян треба переконати припинити воювати. Це росіяни не хочуть закінчувати війну.
Енн Епплбом радить подивитися на ситуацію на місцях. Навіть зараз, через два з половиною роки війни, яка мала б закінчитися за кілька днів, кремль все ще прагне захопити більше території. Незважаючи на українську окупацію Курської області, москва все ще посилає тисячі людей на смерть у битві за Донецьку область. російську армію також, здається, не турбує втрата техніки. У тривалій битві за Вугледар, нині порожнє місто на сході України з довоєнним населенням 14 000 осіб, росіяни втратили близько 1000 танків, бронемашин і артилерійських установок – майже 6 відсотків усієї техніки, знищеної за всю війну.
Як зауважує авторка, росія також не змінила своєї риторики. На державному телебаченні експерти все ще закликають до розчленування та знищення України. путін продовжує закликати до "денацифікації України", під якою він розуміє знищення української мови, культури та ідентичності, а також до "демілітаризації та нейтрального статусу", під яким розуміє Україну, яка не має армії і не може протистояти завоюванню. російські економічні рішення також не свідчать про прагнення до миру. російський президент тепер планує витратити 40 відсотків національного бюджету на виробництво зброї, приносячи в жертву рівень життя, охорону здоров'я, пенсії, загальне процвітання і, можливо, стабільність самої економіки. Держава виплачує все більші і більші премії всім, хто готовий піти воювати. Дефіцит робочої сили катастрофічний, як через те, що армія поглинає придатних чоловіків, так і через те, що багато інших виїхали з країни, щоб уникнути призову.
На думку Енн Епплбом, переговори можуть розпочатися лише тоді, коли ця риторика зміниться, коли зупиниться оборонна машина, коли будуть припинені спроби завоювати чергове село. Інакше кажучи, ця війна закінчиться лише тоді, коли у росіян закінчаться ресурси, а їхні ресурси не безмежні. Або коли вони нарешті зрозуміють, що союзи України є реальними, що Україна не здасться, і що росія не може перемогти. Так само, як британці на початку ХХ століття вирішили, що Ірландія – це не Британія, а французи у 1962 році усвідомили, що Алжир – це не Франція, так само і росіяни мають визнати, що Україна – це не росія. На цьому етапі можливе припинення вогню, обговорення нових кордонів, переговори про інші речі – наприклад, про долю понад 19 000 українських дітей, які були викрадені і депортовані росіянами, що є організованим актом жорстокості.
За словами авторки, поки що до цього етапу не дійшло. росіяни все ще чекають, коли США втомляться, перестануть захищати Україну і, можливо, оберуть Трампа, щоб диктувати умови і знову перетворити сусідню державу на колонію. Вони сподіваються, що "втома від України", яку вони просувають, і брехливі аргументи про українську корупцію ("яхти Зеленського"), за які вони платять американським впливовим особам, щоб ті повторювали, врешті-решт переважать стратегічні та політичні інтереси Америки. Що, звісно, може статися.
Але якщо це так, переконана Енн Епплбом, на усіх чекає неприємний сюрприз. Якщо Україна остаточно програє цю війну, витрати – військові, економічні, політичні – для США та їхніх союзників не зменшаться. Навпаки, вони, найімовірніше, зростуть, і не лише в Європі.
Починаючи з 2022 року, військові та оборонно-промислові зв'язки між росією, Північною Кореєю, Іраном і Китаєм посилилися. Іран доставив до росії безпілотники і ракети. росія своєю чергою може надавати протикорабельні ракети іранським маріонеткам хуситам, які можуть використовувати їх проти американських та європейських комерційних і військових кораблів у Червоному морі. Згідно з нещодавнім повідомленням Reuters, росіяни зараз будують великий завод із виробництва безпілотників у Китаї. Китайці отримують вигоду від величезних технологічних досягнень, яких досягли росіяни, у багатьох випадках наслідуючи українців у війні з БПЛА та іншими системами, навіть якщо американці не звертають на це пильної уваги.
Неспроможність перемогти росію, наголошує Енн Епплбом, відчують не лише в Європі, але й на Близькому Сході та в Азії. Це відчують у Венесуелі, де агресивна поведінка путіна, безсумнівно, допомогла надихнути його союзника Ніколаса Мадуро залишитися при владі, незважаючи на поразку на виборах з великим відривом. Це буде відчутно в Африці, де російські найманці зараз підтримують низку потворних режимів. І, звичайно, цей провал відчують сусіди України. Авторка сумнівається, що Німеччина і Франція, не кажучи вже про Польщу, готові до наслідків справді програшу України, до розпаду української держави, до беззаконня або російсько-мафіозного правління на східному порозі Європейського Союзу, а також до насильства і злочинності, які будуть наслідком цього.
Засоби для запобігання такої міжнародної катастрофи, переконує публіцистка, знаходяться прямо перед нами: українські заводи з виробництва безпілотників, підземна лабораторія морських дронів, інструменти, які зараз розробляються, щоб дати можливість українській армії перемогти сильнішого супротивника, а також наш власний промисловий потенціал. Демократичний світ залишається багатшим і динамічнішим, ніж авторитарний. Щоб так було і надалі, Україна та її західні союзники повинні переконати росію припинити війну.
"Ми повинні виграти цю війну", – завершує свою статтю Енн Епплбом.
Джерело: The Atlantic
