"Я хотіла бути поряд з чоловіком, але бути корисною"
Потім в країні відбулася Революція Гідності, у якій Женя з чоловіком Андрієм брали активну участь. І після Майдану вони вирушили на Схід боронити Україну.
"Після Майдану моєму чоловікові запропонували створити і очолити батальйон територіальної оборони (25 батальйон "Київська Русь"). Він почав укомплектовувати батальйон, а першими хто йшов, добровільно? Ті, хто був на Майдані. Власне, навіть думки, що я можу не поїхати, у мене не виникало. Хоча, чоловік мій робив усе можливе і неможливе, щоб я не поїхала на Схід", - розповідає Євгенія Янченко.
Жінок принципово в батальйон не брали, Женя не могла офіційно служити, тому, що чоловік – комбат, закон про корупцію забороняє бути у прямому підпорядкуванні. Багато нюансів було. Але Андрій чудово розумів, якщо дружина не піде в його батальйон з хлопцями, з якими були на Майдані, то все одно поїде на передову.
Жінка зізнається, що в неї такий характер – якщо щось вирішила, - доб’ється свого. До того ж, безумовно, хотілося бути поряд з чоловіком, але, при цьому, не заважати, а навпаки, бути корисною. Женя знала, що вона і її подруги, Христина та Аня, з якими теж пройшли разом Майдан, можуть бути корисними.
"Чоловік бачив, як я вперлась, як дівчата вперлися. Ми пройшли безліч курсів парамедиків. Можна так сказати, він змирився з думкою, що ми їдемо. Він казав: "Я вже зрозумів, що ти поїдеш, тому краще, щоб їхала зі мною, принаймні, бачитиму тебе на відстані руки", - говорить Женя.
"Після першого серйозного бою
ставлення до нас в батальйоні змінилося"
Особовий склад спочатку дуже важко сприймав дівчат у батальйоні, було упереджене ставлення, тому що дружина комбата, чому вона їде, жінкам не місце на війні… Багато розмов було.
Все змінилося після першого серйозного бою.
"По-моєму, 28 серпня, коли наші бійці в полон потрапили. Перший серйозний прийом великої кількості поранених – більше 30 людей було. Коли я на передову рвонула. (Бійці потрапили в засаду бойовиків і на допомогу покликали медиків, які були поблизу. Женя побігла рятувати поранених на територію, яку контролювали сепаратисти. Медик врятувала поранених – прим. авт.). Після цього думка змінилась. Як про мене, так і про нашу команду. Хлопці оцінили, зрозуміли для чого ми там дійсно є", - пригадує медик-волонтер.
Справді, дівчата від початку були на фронті, як волонтери, громадська організація, вони не служили офіційно, хоча були в батальйоні протягом всього часу. Коли хлопці побачили, що медики справді допомагають, рятують і думають в першу чергу про особовий склад, ставлення і сприйняття до них змінилося. Дівчата стали рівною бойовою одиницею.
"Ми – єдині волонтери, у яких є бойова відзнака батальйону. При чому, це була ініціатива хлопців. Не комбата", - каже Євгенія.
В березні 2015 року підрозділ вийшов на ротацію і Женя з Андрієм дізналися, що чекають на поповнення. Жінка говорить, що після такої звістки не мала права їхати назад на фронт.
Фото: з особистого архіву Жені Янченко
"Можна сказати, що малий нас "витягнув" після війни"
Для Жені настав новий період – адаптація і повернення в цивільне життя. Спочатку, зізнається вона, було справді тяжко. Війна загострює і без того надмірне почуття справедливості.
"Перший час я думала: чому так – там воюють, а тут безтурботно живуть. Тільки потім вже усвідомлюєш, що для того там ми і є, для того, щоб тут того не знали. Щоб люди сиділи в ресторанчиках, ходили на роботу, діти ходили до школи і спали в своїх ліжечках. Тут розуміють і усвідомлюють, що йде війна. Хай не всі, але багато хто. І якби там не було тих, хто воює, те саме було б тут і в багатьох містах України", - каже дівчина.
Але в Євгенії не було особливого виходу. Вдома на неї чекав ремонт. Ще до війни, сім’я щось встигла зробити в частині квартири. Але тепер, розуміючи, що скоро з'явиться малюк, повинні бути відповідні умови, Женя поринула в роботу.
"Тим більше, я розуміла, що Андрій повернеться, мені доведеться і його витягати з цього всього. Дівчата мені дуже сильно допомагали. Часу для розкисання не було. Можна сказати, що малий нас в якійсь мірі витягнув. Принаймні, мене точно. Коли прийшов Андрій, він "вдарився" у сім’ю і роботу. Він шалено багато працював. В нього не було часу на роздуми. У нас так вийшло – з берців у пелюшки".
"Я людина, яка не вміє сидіти без роботи"
"В мене не передбачалося декрету. Ми з малим з перших його місяців вже моталися. Коли йому було чотири місяці, ми були в горах, він спав в хатині лісників на шкурах. Ми ніколи не думали про те, що дитина може бути завадою. Він скрізь з нами", - каже Женя.
Вона вирішила повернутися до роботи. Але вже не до юридичної справи, а хотілося чогось нового, свого, такого, що приносить задоволення. Жінка переконана, - якою б прибутковою не була робота, але якщо вона не приносить задоволення, довго на ній не працюватимеш.
"Колись з батьками я працювала у своєму бізнесі. І плюс, Андрій у мене класний прагматик, математик, він мені прораховував і завжди допомагав. За великим рахунком, я фантазувала, а він допомагав це втілити в життя, підказував", - говорить Женя.
Після однієї соцадаптації, куди пару запросили, як сім’ю військових, Женя надумала відкрити салон квітів. Вони займалися продажем орхідей. Зараз цей магазин перейшов у формат інтернет-магазину, де під замовлення можна придбати будь-які квіти.
Але основною діяльністю для себе жінка зробила нігтьову естетику. Тим більше, поряд з’явилася партнер – Настя – дружина бійця 25 батальйону, яка займається естетикою обличчя. Дівчата якось розговорилися про співпрацю і буквально за тиждень знайшли приміщення. Поки власник робив ремонт, у них було два тижня на оформлення документації, закупівлю матеріалів і підготовку.
"Нам було легше, бо практично всі витрати, наприклад, в оренді, розділилися на двох. Я витратила близько 50 тисяч гривень. В мене було якесь обладнання. Тому зекономила, можливо, тисяч 15 гривень. Як зазвичай, найбільше тягнуть дрібниці. Сказати, що колосальна сума – ні, але і одним махом її викласти теж складно. Але цілком посильно, якщо дуже хотіти".
"Війна – не привід, щоб жінка виглядала негарною"
У салоні "Eva Fleur Studio" є практично все для того, щоб жінка відчула себе красивою і доглянутою. Женя якось сказала гарну фразу: "Війна – не привід, щоб жінка виглядала негарною". Адже, навіть на передовій медики 25 батальйону умудрялися робити манікюр і доглядати за обличчям.
Тепер створення краси – це її основна робота. Євгенія Янченко в салоні займається нігтями – манікюр, педикюр, покриття гель-лаками, дизайн, реставрація і естетика нігтьової пластини.
Фото: з особистого архіву Жені Янченко
"Я не самоучка, не вчилась по Інтернету. Я ходила на курси, в червні знову ходитиму".
Анастасія Чекмаз займається нарощуванням вій, ламінацією вій, перманентним макіяжем, відновлюванням вій після травм. Зараз вона теж ходить на курси, підвищує кваліфікацію.
Фото: з особистого архіву Жені Янченко
"Нам з нею просто, бо в обох чоловіки ветерани, ми давно знайомі і дружимо сім’ями", - кажу Женя.
"Eva Fleur Studio" – це цілком прийнятні для Києва ціни, але плюс – дійсно професійні майстри і дружня атмосфера.
"Від 100 гривень у нас можна зробити манікюр з легеньким покриттям. Якщо дизайнерське покриття, вартість – від 300 гривень. Педикюр – від 350 до 450 гривень. Наростити вії коштує від 350 гривень. Татуювання – брови, очі, губи – від 1000 до 1500 гривень", - ділиться майстер.
Фото: з особистого архіву Жені Янченко
Фото: з особистого архіву Жені Янченко
Дівчата прагнуть розширюватися, додавати послуги – косметологія, масаж. І, ймовірно, це станеться в близькому майбутньому. Женя зізнається, що їм дуже хочеться, щоб новими майстрами в салоні були лише ветерани.
"Дівчат у ветеранському бізнесі дуже мало, хотілося б це виправляти", - каже вона.
Фото: з особистого архіву Жені Янченко
"Поспішати добре, коли ловиш бліх і мишей"
"Те, що ти заробляєш спочатку – це все твій розвиток. Тому, замість того, щоб проїсти зароблене, потрібно вкладати в себе. Краще все робити повільно і поступово. Тим більше, якщо є якась напрацьована клієнтська база. Поспішати добре, коли ловиш бліх і мишей", - говорить Женя.
Вона переконана, що всі без винятку ветерани, які розпочинають власну справу, повинні гнатися виключно за якістю.
"На будь-який товар є свій покупець. Я не женусь за швидкістю і великою кількістю клієнтів. Я женусь за якістю. На мільйон відсотків, так повинні робити всі ветерани, які щось розпочинають самостійно. Ми і так частково відчуваємо себе ізгоями, тому, що соціуму складно нас прийняти, а нам складно прийняти соціум заново. Але однозначно, ми повинні показувати лише вищий клас. І показувати, що ми варті не лише учасника бойових дій, а й те, що ми можемо значно більше і варті значно більшого", - говорить жінка.
Їй хочеться, щоб інші дивилися на успішних ветеранів і брали приклад.
"Ми один одному допомагаємо, підтягуємо, робимо один одному рекламу. Це, як батальйон – одна велика сім’я, так і в ветеранському бізнесі"
А для тих, хто думає розпочати власну справу, вагається, зважує, Женя радить обрати справу, яка приносить задоволення, або цікавить, вивчити ринок.
"Існують програми, школи лідерства для ветеранів. Потрібно лише взяти і почати, а не бідкатися, як погано. Зараз безліч можливостей, щоб це зробити. Не потрібно колосальних сум. Є багато конкурсів для ветеранів, де під бізнес-проектів виділяють певні суми".
Принципових людей війна робить ще більше прискіпливими до себе і до того, що вони роблять. Війна вдосконалює їх у своїх прагненнях і саморозвитку. Зараз, окрім професійних курсів, Євгенія Янченко вчиться на медика. Далі мотається на фронт і допомагає не лише рідному батальйону, а й іншим бійцям та дітям у містах, наближених до лінії бойових дій. Вона співпрацює з іншими волонтерами, і якщо не їду сама на Схід, то через інших передає потрібні речі.
"Той, хто був на війні, вже не може бути байдужим. Вона так чи інакше впливає на людину, навіть якщо цього не помітно, навіть якщо сама людина в цьому не зізнається. Головне – не зупинятися у досягненні своїх цілей", - переконана Євгенія.
